USD 25.5 25.6
  • USD 25.5 25.6
  • EUR 29.85 30.05
  • PLN 6.96 7.02

Олег Бровін: «Я на місці влади зробив би так, щоб люди про долар в Україні забули»

У той час, коли українська влада переймається лише конфліктами всередині себе самої, коли пошук компроматів для каменів у город суперника переважає над пошуком ефективних заходів для врегулювання хаосу з національними грошима чи безладу в економіці, коли український народ складає про кризу анекдоти з «чорним гумором», виникає неабияке бажання почути точку зору стосовно того, що відбувається, у людей, які певним чином є гарантами багатьох позицій, задекларованих в українській Конституції. Здавалося б, найперше їх має захотіти почути держава, якщо вона хоче бути успішною та комфортною для своїх громадян. Ці люди забезпечують робочі місця, сплачують податки, створюють національний продукт.
Із нинішнім співрозмовником «Волинських Новин» – відомим луцьким бізнесменом, директором мережі ресторанів «ГРАНД ПЕРСОНА» Олегом Бровіним – ми говоритимемо не лише про нинішню кризу…
– Олеже В’ячеславовичу, побутує думка, що в Україні не було чесно заробленого капіталу для початку будь-якого бізнесу, навіть і малого, за цивілізованими правилами. Чи погоджуєтеся Ви з такою тезою? Яким чином Вам вдалося розпочати підприємницьку діяльність в Луцьку?
–Досить важко не погодитися з тим, що ви говорите. Весь бізнес в Україні упродовж 17 років – не цивілізований. Але це питання – філософське. Якщо у мене є гроші, або, скажімо так: якщо хтось вважає, що у мене їх багато, то він не скаже, що я їх заробив чесно.
– А Ви самі як вважаєте?
– Я вважаю, що заробив свої гроші важкою працею. Чесно чи нечесно... Я був змушений пристосовуватися до ситуації, яка була в державі, під ті закони, які діяли в той чи інший час.
– Тобто, якщо держава грала по-нечесному, то Ви поводились так само?
– Так точно. Ми всі виходили з ситуації, але комусь пощастило більше, а комусь менше. Хтось має гроші, а хтось – ні. Хтось зберіг та накопичив, а хтось протратив. Але ми ведемо мову про дев’яності, коли не було ніяких правил... Тоді, так само як і зараз, виживали сильніші.
– Коли Ви прийняли рішення займатися підприємницькою діяльністю? Що спонукало до цього?
– Після 91 року я повернувся з Радянської армії в Україну. Тоді в мене не було вибору, бо це був час купонів, безладу, тоді не було за що жити. Роботи також не було, а лише базар. Я спочатку працював продавцем взуття в одного луцького бізнесмена, а потім так вийшло, що в мене почався кар’єрний ріст, який переріс у власну справу. Почав торгувати продуктами харчування.
– Ви маєте відповідну освіту?
– В мене технічна освіта. Останнім часом проходжу бізнес-навчання, але це більше стосується управління персоналом та бізнесу.
– Чи є люди, яких Ви вважаєте своїми вчителями у бізнесі?
– Мені важко відповісти на це питання. Найкращий вчитель – це життя.
– Щоб потрапити на бізнес-тренінги, які Ви відвідуєте, потрібно докладати зусиль?
– Ні, складнощів немає жодних. Просто вони недешево коштують.
– Йдеться про навчання за кордоном?
– Ні, в Україні. Здебільшого в Києві. Зараз у нас є багато підприємств, які цим займаються професійно. Іноді заняття на таких тренінгах дають більше ефекту, аніж університетська освіта.
– Але ж Ви казали, що найкращим вчителем є життя, то для чого тоді тренінги?
– По-перше, я мав на увазі 90-ті роки. А зараз треба вчитися. Багато моїх працівників навчаються і я навчаюся. Ніколи цього не соромлюся і вважаю, що вчитися не те, що ніколи не пізно, а завжди є чому.
– Колишній мер Луцька Антон Кривицький досить часто наводив статистичні дані про те, що в Луцьку забагато барів, кафе та ресторанів відносно кількості населення. Чим, на Ваш погляд, спричинений такий феномен, що у місті з не найбільшими заробітками успішно розвивався ресторанний бізнес?
– Взагалі не можна казати, що Луцьку забагато ресторанів, бо в нас їх практично немає. Якщо не називати рестораном якісь забігайлівки. Якщо говорити про заклади харчування, то, можливо, їх і забагато. Я не знаю. Але якщо вести мову про ресторанний бізнес, то, повторюю, їх практично немає.
– Але свої заклади Ви називаєте ресторанами?
– Так ми називаємо їх ресторанами, але не всі. Я не кажу, що «Фелічіта» – це ресторан. Це – піцерія. Ресторан – це відповідний сервіс, відповідна кількість обслуговуючого персоналу, відповідні ціни та кухня. Навіть наш «Курінь» – це ресторація. За моїми підрахунками, в Луцьку не більш ніж 5 таких закладів, які можна назвати ресторанами.
– Чи може Луцьк дозволити собі мати їх більше?
– Ресторанним бізнесом мають займатися професіонали. У нас, на жаль, цим займаються всі , кому не ліньки. Чи не кожен мало-мальський бізнесмен, який заробив якісь гроші, хоче мати ресторан. Але не всі уявляють, що це за робота: кропітка, виснажлива, не без стресів.
– А себе Ви відносите до тих бізнесменів, які розбираються в ресторанному бізнесі?
– Так, я на цьому розуміюся досить непогано. Я об’їздив весь світ фактично і бачив ресторани. Причому не тільки бачив, а й відвідував їх. Це були різні заклади від однієї зірки Michelin до трьох (зірка Michelin – це найвища ознака ведення ресторанного бізнесу). Я бачив багато, а тому завжди знаю, на що можна орієнтуватися.
– Україна в цьому плані відстає?
– Ми дуже впевнено крокуємо вперед.
– А як же криза?
– Світова фінансова криза – це явище, яке дуже скоро закінчиться і все буде добре. Я в цьому впевнений.
– Але тим не менше, в цей момент країна переживає кризу і про неї всі говорять. Жодного оптимізму не додає інфляція, спад виробництва, скорочення, відповідно, зменшення доходів людей і так далі.
– Я відчуваю кризу так само, як і всі. Крім ресторанного бізнесу, в нас є ще торгівля. Величенький відсоток в ній імпортозалежний. Зараз величезна курсова різниця, відповідно, я змушений піднімати ціни на товар і він стає дорожчим. У той же час платоспроможність людей падає і ми терпимо деякі збитки.
Якщо ж говорити про ресторанний бізнес, тобто сферу послуг, то світова практика доводить, що ця сфера послуг якщо і постраждає, то постраждає останньою. В ресторанному бізнесі криза відчувається морально, хоча ми змушені піднімати ціни на спиртне, бо воно фактично все імпортоване, та на багато продуктів харчування. Наша держава відсотків на 70 імпортозалежна, тому кризу відчує все населення.
– Ви стверджуєте, що ресторанний бізнес постраждає в останню чергу. Як це розуміти? Виходить, люди живуть за принципом «пир во время чумы»?
– Я говорив про світову практику. Зараз всі страждають морально, бо всюди про це говорять. Люди приходять у ресторан: їдять, п’ють, відпочивають, але говорять про кризу.
– Мають гроші, раз приходять.
– Звісно, що мають. Можливо, що наш український народ не до кінця розуміє, що відбувається. Зараз всі по інерції живуть так, як вони звикли, бо в погане щось важко повірити , як і в те, що це все так і залишиться, що влада буде реагувати точно так само, як зараз, тобто ніяк. Це – найстрашніше.
– Чи переймаєтеся Ви як бізнесмен тим, які заходи запропонують українські державні інституції задля виходу з кризи? Ваш бізнес потребує антикризових заходів від парламенту, Уряду, Президента чи його Секретаріату?
– Я чекаю, що влада запропонує українському народу вихід із ситуації. Маю на увазі не стільки закони, як те, що людей треба якось заспокоїти. Їм потрібно допомогти зберегти кошти. Найголовніше, владі слід відновити довіру до себе.
– Ви говорите про психологічний аспект. Нещодавно мені довелося вести розмову з представником одного з комерційних банків. Він розповідає про постанову НБУ, розіслану банкам, у якій сказано, що криза є тимчасовим явищем. Тобто, можна десь стверджувати, що чиновники з НБУ цією постановою заспокоїли клерків із банків, щоб ті, мабуть, заспокоїли своїх клієнтів. Власне це – те, про що Ви говорите. Але невже влада має тільки заспокоїти людей, чи ще й якось діяти?
– Економіка України досить залежна від імпорту, тому все впирається в курс валют. Підвищення вартості до 40% призведе до багатьох втрат у бізнесі. І не лише до цього, а до економічних падінь багатьох підприємств та проектів. Якщо говорити по-простому, то людей сьогодні цікавить курс гривні до долара. Люди все перераховують по цьому курсу. Я б на місці влади зробив би так, щоб люди про долар тут в Україні забули, щоб усі кредити перевели в гривню. Я не зовсім уявляю, як це можна зробити, але від долара потрібно максимально відійти. Сьогодні ми вже маємо дефіцит гривні. Це проблема банківської системи нашої держави. Про це можна говорити дуже довго.
– Якого курсу долара очікуєте особисто Ви?
–Я хочу, щоб він вже десь зупинився. Хочу, щоб була зрозуміла ситуація: 6, 7, 8 чи 10 – це має зупинитися! Нинішня ж спекуляція на курсах комусь дає можливість багато заробляти, а комусь ця ситуація може спричинити загибель бізнесу. Це, що зараз робиться, дуже важко пережити морально, і мені в тому числі. Зараз ми знаємо, що долар відпустили, нема ніяких коридорів, ніхто нічого не регулює. Але ж якщо долар буде коштувати 10 гривень, люди відмовляться його купувати, за винятком тих, кому дуже треба. Решта будуть чогось чекати.
Імпортерам курс 10 – це катастрофа, експортерам – супер. Ціни на метал у Європі падають, його там продадуть за низькими цінами, ввезуть валюту і будуть тут правити високий курс стосовно гривні. А що робити імпортерам? Вони прив’язані до долара. Якщо в наших ресторанах італійська кава коштує 10 гривень, то зараз вона може коштувати гривень 15. Це ж не залежить від мене. Я більше не заробляю. Я змушений купити десь цей євро чи долар, щоб заплатити за каву. Якщо не підніму ціни, то терпітиму великі збитки. Але мені так само неприємно, що люди за 15 гривень кави питимуть менше, бо їм ніхто не підняв зарплати.
– Ви свої заощадження зберігаєте в нашій гривні?
– Я інвестую в розвиток бізнесу кошти і в будівництво. В мене його стільки, що я не маю можливості зберігати заощадження.
– Волинська обласна рада своїм рішенням створила антикризовий комітет для мінімізації впливу світової фінансової кризи на економіку області. Чи погодилися б Ви взяти участь у роботі такої структури як консультант?
– Якщо цей орган має якісь права і повноваження, то, можливо, було б цікаво. Якби до тих порад ще хтось би прислухався...
– Наскільки часто Вам доводиться вирішувати проблеми з дозвільними та фіскальними службами?
– Постійно їх вирішую.
– Податки змушують платити наперед?
– Зараз це – норма. Це всім відомо. Податкова телефонує і просить щось заплатити наперед чи авансом.
– І як Ви до цього ставитеся?
– Я на це не реагую і нічого наперед не плачу. Це – проблема держави.
– А проблеми у зв’язку з такою Вашою категоричною позицією виникають?
– Ні.
– Якби доводилося б почати все з нуля і були б такі можливості, то в якій країні Ви б мали намір відкрити свій бізнес?
– Тільки в Україні. Будь-який бізнес. Я – українець.
– Це – патріотизм чи страх перед новою країною?
– Ні в якому разі! До 91-го року я служив у Радянській армії і був вихований в тому дусі. Коли був серпневий путч, я служив у В’єтнамі на військово-морській базі. Після краху ГКЧП всіх українців вивели зі строю та повідомили, що ми маємо прийняти присягу на вірність Росії або їхати в Україну. Я тоді не розумів, що відбувається, і казав, що ми приймали присягу на вірність Радянському Союзу і не розуміли, що значить «Росія». Ми відмовилися присягати Росії і нас скоротили, ми були змушені повернутися.
Але з того часу я постійно жив і працював в Україні. Мій весь бізнес тут.
– Кажете, свого часу присягали Союзу, а сьогодні Ви визнаєте, що Україна і Росія – різні держави?
 – Звичайно, для мене це різні держави. Я бачу, як Росія веде себе стосовно України, а тому не маю бажання її сприймати як гарного сусіда чи партнера. І ще одне... При тому, що зараз часто ганять демократію та Помаранчеву революцію (хоча, можливо, ми й зарано отримали демократію і не зовсім до неї готові), але я не хотів би жити в Росії, як би не було важко тут. Україна – це супер!
– Дивно, у Вас російське прізвище...
– Це прізвище мого батька. В мене батько – росіянин, а мати – українка. 
– Коли Ви відкривали ресторацію української національної кухні, то що саме вами керувало: почуття патріотизму чи бізнес-інтуіція?
– Тоді не було ніяких патріотичних почуттів. Я очікував на перспективний бізнес. Українська кухня – найпопулярніша. В цей ресторан їздить багато людей. Там звучить лише українська музика. Взагалі наші ресторани знає вся Україна, багато хто через наші заклади знає і Луцьк по-європейськи. Я цим пишаюся. Коли зараз телефонують з Канади чи Америки і резервують місця, то це – патріотизм.
– А звідки виникла ідея відкрити піцерію в італійському стилі?
– В мене виникло бажання зробити піцу, коли я побував в Італії та розпробував справжню піцу. Раніше я її ніколи не їв, а просто знав, що щось таке є, і називав те «щось» бутербродом.
В Італії я скоштував піцу і переконався, що вона смачна і цікава. Потім з’явилася піцерія «Фелічіта». Україна пишається цим закладом, бо там піца готується в печі на дровах. Я фанат італійської кухні. Маю таку ж піцерію в Буковелі.
– Ви симпатизуєте сьогодні котрійсь із політичних сил України?
– Я – учасник Помаранчевої революції. В мене навіть є орден. Тоді було все щиро і відверто з мого боку. Те, що ми маємо зараз... Я не згодний ні з Ющенком, ні з Тимошенко, ні з Януковичем. Не розумію, що відбувається. Але я – не політик.
– Вам пропонували місце в списку до міської чи обласної ради?
– Були пропозиції, але мені це нецікаво.
– Якось один претендент в одну з місцевих рад мені сказав, що йде на вибори, щоб було простіше вирішувати питання для свого бізнесу. Вас не приваблювали такі перспективи?
– Мене приваблює бажання виколупати цього депутата з тієї ради, до якої він обраний і посадити в тюрму. Це низько і дешево – йти в раду, щоб вирішувати свої питання. Мені шкода таких людей.
– Було таке, що депутати вимагали у Вас хабар за вирішення певних земельних чи майнових питань?
– Так. Але моя позиція – нікому не давати хабарів.
– Ви розвиваєте свій бізнес в інших областях України. Де простіше працюється?
– В інших областях – це лише в Івано-Франківській. Мені там працюється набагато простіше. Мене там сприймають як інвестора, як людину, яка створює робочі місця, а тут, при тому всьому, що в мене працює більш ніж 300 людей, до цього ставляться спокійніше. На Івано-Франківщині в мене немає біганини за дозвільними документами.
– Часто спілкуєтеся з мером Луцька? Є така потреба?
– Ні, часто не спілкуюся. Ми знайомі. Часом прошу допомоги, коли дістають місцеві депутати. До мене ж влада за допомогою звертається періодично. Як правило, щоб допомогти дітям чи старшим людям. Різні є ситуації. Завжди відгукуюся в таких випадках.
– А зі своєї власної ініціативи комусь допомагаєте?
– Багато років допомагаю Луцькому будинку маляти. Вважаю, що там нормальний головний лікар. Я впевнений, що він собі нічого не вкраде від дітей.
– Відомо, що Ви будуєте піцерію у Шацьку. Чи маєте намір відкривати подібні заклади ближче до самого озера Світязь?
– Ми будуємо на Гряді готель і ресторан, а в Шацьку піцерію «Фелічіта». Я вже 5 років працюю в Івано-Франківській області. Відверто кажучи, на Світязь подивився лише в позаминулому році. Вирішив інвестувати й туди. Думаю, що це буде проект, який оцінить влада і зрозуміє, що цей весь безлад, що є на Світязі, треба припиняти.
Потрібно туди пустити приватний бізнес. Шацький національний парк має бути таким же відомим, як і Буковель. Це ж звичайна гора, яку приватний бізнес зробив найвідомішим гірськолижним курортом. Маючи на Волині Світязь, соромно не мати курорту! Може, я вже старію, але мені соромно, що наша перлина в такому занедбаному стані. Може, владі важко, але вона мусить туди впустити приватний капітал.
– І землю віддати приватному бізнесу?
– Безумовно.
– Можливо, влада боїться, що в такому випадку прості люди не матимуть змоги відпочивати на Світязі...
– Нашим людям потрібно платити нормальні зарплати, а по-друге, потрібно виховувати в них культуру відпочинку. Дехто ж думає, що відпочинок – це приїхав і напився. Навіть відпочинок у наметі має бути цивілізованим.
– Озеро Світязь потрапило до списку семи природних чудес України. Влада сподівається, що це додасть йому реклами. Але відомо, що умови відпочинку на Світязі далекі від ідеальних – фактично немає інфраструктури. Що, на Ваш погляд, варто зробити для того, щоб Шацькі озера, та й інші мальовничі куточки Волині, були привабливими для туристів? Чи може туристична галузь на Волині бути прибутковою?
– Завдання влади – створити умови для ведення бізнесу. Владі треба побороти корупцію, яка прожирає все з середини. Треба створити відповідні Закони, або виконувати ті, що є. Коли я дивлюся на Шацьк, де в базарний день не можна ні пройти, ні проїхати, а всім відомо, що це триває багато років, я не розумію, що заважає владі вирішити цю проблему.
Я впевнений, що вся Західна Україна має бути туристичною меккою. Навіть Буковель у тих самих українських умовах став курортом. Ще 10 років тому ніхто не знав, що таке Буковель. Але ж недарма колишній губернатор Вишиванюк по всій Україні ставив білборди «Івано-Франківщина туристична запрошує». Сьогоднішній Буковель – це відомий європейський курорт.
Наш Світязь комуністи били 70 років і не добили, то треба зараз його рятувати, а не добивати. Коли їдеш на Світязь Любомльщиною, то не побачиш жодного нагадування про національний парк! Я не бачив інформації, що їду до якогось озера! Даруйте, не до якогось озера, а до СВІТЯЗЯ!
– Де відпочиваєте Ви?
– В мене багато відряджень, які часто поєднуються з відпочинком. Але коли я добудую об’єкти на Світязі і дещо перероблю в Буковелі, то мені буде де бувати зимою і літом. Тоді з України виїздитиму менше.  
– Попри негативні прогнози, пов’язані з кризою, серед українців вистачає експертів-оптимістів, які стверджують, що для багатьох людей нинішня криза може стати стартом для початку своєї справи після того, як їх позвільняють з роботи. Що б Ви порадили таким людям?
– По-перше, я вважаю, що хороших спеціалістів ніхто звільняти не буде і я – в тому числі. Хоча, безумовно, без скорочень не обійдеться. Від професіоналів вимагатимуть якіснішої роботи. Тим, хто потрапить під скорочення, раджу віднестися до цього максимально спокійно. Всім треба зрозуміти, що нинішню ситуацію потрібно пережити спокійно і тихо.
«Криза» в перекладі з грецької означає «суд». Ця криза мала статися в Україні. Це – свого роду чистилище, бо такого безцеремонного ставлення до грошей, як у нас спостерігалося до першого жовтня, ще не було. Це не нормально, якщо банк одним перед одним ходив по місту і пропонував людям гроші. Не можна купувати у кредит праски. Тому таке мусило статися. Думаю, що спаде апетит і у продавців нерухомості, які продавали за незрозумілими цінами. Працівникам, які отримуватимуть зарплату, потрібно буде задумуватися над тим, як ефективніше використовувати гроші. Відбудеться переоцінка цінностей. А потім будемо жити ще краще. Економіка відродиться, все буде добре.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК
Загрузка...
Коментарів: 11
Hatahama77 Показати IP 4 Грудня 2008 11:37
Розкрутили Бровіна на відвертість, а це вдається не кожному! Респект!
yustas75 Показати IP 4 Грудня 2008 17:21
[вирізано - цензура], зауважав. Оксана, це одне з кращих інтерв`ю,зроблених волинськими тіпа журналістами цьогоріч.
Крот Показати IP 4 Грудня 2008 17:29
Интересно было почитать.
Ольга Показати IP 4 Грудня 2008 19:22
Заклади Бровіна - це визітна картка Луцька. Щира подяка йому від лучан і тих гостей, які відвідують Луцьк.Успіхів Вам!
Гламурний падонак Показати IP 5 Грудня 2008 00:34
Не ідеалізуйте Бровіна, зовнішньою респектабельністю вистелена дорога до гадості
Анонім Показати IP 5 Грудня 2008 09:11
Місто Вами пишається, пане Олеже! А від себе дякую за чудові кафе, за "Курінь", за "Капрі", за "Фелічіту".
Відвідувач Показати IP 5 Грудня 2008 13:35
Пане Олеже! Ви приємно здивували. Отримав задоволення читаючи розумні міркування розумної людини. Хай Вам і далі таланить.
Guest Показати IP 5 Грудня 2008 13:44
гостював у мене знайомий чолов*яга з Італії так піца в фелічиті йому сподобалась, каже “майже як наша“
Чорна кава Показати IP 5 Грудня 2008 16:28
Особисто я дуже люблю "фелічітовську" піцу і сервіс там чудовий.
Анонім Показати IP 23 Березня 2009 00:25
Я також дякую Олегу Бровіну за чудові кафе і ресторани,і також за міські журнали фрітайм і Ремонт,дуже дякую ,цікаві видання.
Володимир Редкач Показати IP 31 Липня 2011 01:16
цікаве інтервю!!! легко та цікаво читати!!! Олега Бровіна особисто не знаю, бачив декілька раз в одному медичному закладі, а потім побачив фото в інтернеті і зацікавився... Радує, що не розчарувався...Більше б таких людей в нашому місті...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.