Петро Філюк: «Були різні ситуаціїї...»

До свого професійного свята апеляційний суд області зробив собі гарний подарунок, створивши у своєму приміщенні Музей історії судочинства на Волині. Чогось подібного нема в жодній іншій області. Неважко здогадатись, хто натхненник неординарної, як для нашої Феміди, справи. Втім, це не перша і не остання ідея очільника установи Петра Філюка, здійснена цього року – улітку збулась його мрія встановити у рідному селі Залухів на Ратнівщині скульптуру матері з дитиною як подарунок землякам. Музей же, на його бачення, повинен відіграти не стільки архівну , як виховну і просвітницьку роль.

– У мене багато ідей, але треба бути реалістом - всі їх втілити в життя неможливо, – розпочав розмову Петро Тодосьович. – Від ідеї створення музею до її реалізації минуло 2 роки. Задум був такий: не робити просто фактаж корпоративного типу (заходиш і бачиш портрети), а відкрити такий музей, який би мав в першу чергу освітній напрямок, а лише тоді науковий, і будь-хто із зацікавлених людей міг би його оглянути. Тут представлені історичні періоди розвитку судочинства до революції, за польських часів, у роки окупації, при радянській владі, в незалежній Україні. Нам було важливо, як сприйматимуть такий музей. На початку до ідеї поставились досить скептично навіть колеги, мовляв, це один із варіантів показухи. Зараз відношення змінилось.

- Хто чи що наштовхнуло на думку заснувати музей?

- Мабуть, достатній вже життєвий, професійний досвід і розуміння, що в житті треба робити щось добре і неординарне. Приблизно отак сама по собі приходить думка, що треба щось залишити людям після себе. Але що? Дещо традиційне – ні. Щось таке для «галочки»? Теж ні. Саме зараз, настав той час, коли свідомо розумієш, що варто показати те, на що спроможний.

Разом із тим, музей – не тільки моє бажання. Задум – мій, проте реалізовувало його багато працівників нашого суду. І краще за них сьогодні ніхто інший екскурсію в музеї не проведе.

Експонати працівники збирали самі. І це лише початок. Впевнений, музей дасть поштовх до подальшої плідної роботи. Надіюсь, і родинам, і колишнім колегам, знайомим буде за честь надати музею якийсь документ чи річ на зберігання. Це місце матиме виховний та історичнио-правовий характер.

- Ви розраховуєте, що сюди приходитимуть екскурсії зі шкіл?

На перший погляд, виховувати – це не наша функція. Але ми були ініціаторами правового навчання дітей і звернулись із відповідним листом у міське управління освіти. Роботу розпочато і за останні 2-3 місяці понад 400 учнів старших класів мали можливість відвідати нашу установу, подивитись, зрештою для себе зрозуміти, який насправді суд зсередини. Звідси вони виходили із зовсім іншим уявленням про судову систему.

Сьогодні реалії показують, що правоохоронна система бореться з наслідками, звітується, скільки справ порушено, скількох людей посадили. Це – негатив. А наша ідеологія – сприяти вихованню законослухняних людей.

- Ви перетворюєте суд із правочинного, у розумінні обивателя, суворого закладу в освітню установу. Напрошується думка, чи не помилилися Ви з вибором фаху? Якби не подалися в юриспруденцію, то, може б, стали добрим педагогом.

- До речі, я спершу подавав документи у Володимир-Волинське педагогічне училище. Не так я, як мама хотіла цього. Але не поступив. Якби не суддею, то за покликанням я, мабуть, став би Віктором Шумським (директор СПП «Рать»). Мені більше імпонує сільське господарство. Будь-яка людина є талановитою тоді, коли вона розвинута різносторонньо.

Певний напрямок спеціалізації має бути, разом із тим потрібно вміти робити й ще щось інше. Я люблю ліс, природу і все, що з нею пов’язано. Люблю, так би мовити, писати картини на землі. Не в прямому розумінні цього слова, а творити щось оригінальне. Дехто не розуміє мене, але я це характеризую так: із нікому не потрібного смітника ти робиш щось гарне і корисне.

- Важко повірити, що судді здатні бути романтиками. Що може привабити у такій «сухій» професії?

- Є речі, які допомагають у сприйнятті не стільки справи, як проблеми. Тобто коли справа надійшла, можливо, її варто було б вирішити без судового рішення, шляхом примирення. Багатосторонній розвиток судді дає змогу знайти контакт з людиною. Між іншим, картини, які висять у нас в холі, – це подарунки від скаржників.

От нещодавно до мене на прийом звернулася жінка зі скаргою на суддів. Вислухавши її, я дізнався хто вона за фахом і в процесі спілкування пояснив, що вона не повинна витрачати свій час на судові процеси. Якби за витрачений час вона малювала картини, то могла б отримати значно більше коштів, що витратила на послуги адвокатів. Зрештою, справу жінка програла та не дивлячись на це, від нашої спільної розмови у неї залишився тільки позитив. А згодом ця талановита людина в знак подяки подарувала нашому суду картину, яка зараз милує око не одного відвідувача.

Що важкого є в роботі суддів? Питання неоднозначне. Будь-яка праця, якщо ти робиш її добросовісно і правильно, важка у фізичному розумінні. Але найважча робота та, яку ти не любиш. Це тоді каторга для тебе і біда для тих, з ким ти спілкуєшся, тим паче, якщо ти покликаний вирішувати долю людей.

- Ніколи не думала, що в суддів є своя молитва, доки не побачила у вашому музеї. На жаль, образ судді в Україні далеко не праведний, особливо ж репутацію зіпсував «колядник» Зварич.

- І не тільки він. Хабарники сьогодні трапляються і серед педагогів, лікарів. То що, нам дітей у школу не водити і не ходити до поліклініки? Не будемо акцентувати на Зваричу, бо це фурункул на здоровому тілі. Основа закладається в моральності, в душі. Хабарництво – це питання не лише суддів, це проблема суспільства.

- Скажіть відверто, який найбільший хабар Вам пропонували?

- Були різні ситуації, навіть сміхотворні. Розповісти про них не можу - мені шкода тих людей, які намагались таке зробити. А їх було дуже багато, різного віку та інтелектуального рівня. Можливо, у таких випадках треба повестися так: «Геть, негіднику! Я не такий, як всі!» чи щось подібне.

Проте не треба людину ображати. Можливо її виховували за принципом: «усе вирішують гроші». У таких випадках потрібно бути мудрим та пояснити людині її помилку. Адже потім вона піде й розповість іншим, як легко усього можна добитись. Це – наші агітатори, і їм більше вірять, ніж коли виступаєш на телебаченні і говориш, який ти гарний і правильний.

- За допомогою таких «агітаторів», як народних іміджмейкерів, можна і в депутати йти. Ви колись говорили, що не маєте бажання балотуватись при партійній виборчій системі. Зараз є шанс висунутись по мажоритарному округу…

- Кожен повинен будувати свою державу – внутрішню, ту де ти живеш, працюєш. І від цього буде більша користь. Це – моє бачення. Стосовно депутатства я не задумуюсь. Разом із тим, часто спілкуюсь з людьми і знаю, хто, куди, як збирається йти і з якою метою. На мій погляд, такі люди далекі від державності. Я ніколи не висував своєї кандидатури. Якщо ж станеться так, що вмовлять мене, бо «ти там потрібен», то звичайно погоджусь. А сам ніколи не зініціюю.

- Тобто пропозицій від земляків ще не було. А партійні лідери запрошували примкнути до своїх лав?

- Відверто кажучи, так. Але яку користь вони з того бачили, я не знаю. Відмовляв так: «Це – не моє, це – ваше». Треба робити реальні речі, принаймні, я стараюся так чинити.

- Гаразд, та ж судова реформа – хіба не реальна річ, щоб взятись за неї у статусі депутата? Ви ж самі довго агітували за зміни в судовій гілці влади, подавали чимало пропозицій, виступали, маєте своє бачення, як їх здійснити. Що ж на практиці з проголошеної реформи? Перезавантаження Конституційного Суду і… крапка.

- Я свої думки висловлював, був учасником багатьох обговорень. На жаль, із моїх пропозицій враховано нуль, але те, що я прогнозував для себе, то так воно й сталося. Коментувати не хочу. Скажу тільки одне: лікувати потрібно не один лише палець, а й весь організм.

Моє бачення таке: без змін Конституції, без реформи правової освіти, правоохоронної системи і адвокатури не можна в ідеалі здійснити судову реформу. А коли люди, які ніколи не мали відношення до судочинства, намагаються його змінити, про яку ідеальну реформу ми тоді можемо говорити. Я б не пішов реформувати медицину, а якби довелось, то обов’язково зібрав би навколо себе спеціалістів і, в першу чергу, спитав - що і як робити.

- У нашій державі часто при нововведеннях копіюється досвід Росії. Можливо, реформування судочинства також наслідуватиме зразок сусіда. Чи готові ми до такої інституції, як наприклад, суд присяжних?

- Наведу вам приклад із власного досвіду. Був я на вченій раді у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, куди мене запросили розповісти про своє бачення судової реформи. Одне з питань стосувалось суду присяжних. Я поставив питання: хто з вас хоче бути народним засідателем? Ніхто. Ми нахапались різного, примірюємо чужі кожухи на себе, а потрібно бути реалістом. Сам принцип непоганий.

Мені, як судді, хотілося б, щоб при розгляді деяких категорій справ був суд присяжних. Скажімо, нещодавно була справа, коли дружина вбила чоловіка. Але зважте на обставини: живуть у гуртожитку, двоє дітей, чоловік пиячить і дебоширить. Відбувається трагедія під Новий рік. Жінка, схопивши ніж, вбиває чоловіка, який згодом від отриманих травм помирає. З точки зору родичів, батьків загиблого, вона – убивця. З іншого боку є обставини вчинення злочину і питання, куди ж подіти дітей.

От яке рішення прийняти судді в такому випадку? Тут, можливо, доречна була б участь суду присяжних, який би висловився, чи заслуговує жінка на суворе покарання. По цій справі я прийняв рішення, яке не пов’язане з позбавленням волі обвинуваченої. Звичайно, зі сторони родини потерпілого було безліч скарг. І це нормальна реакція, бо, зрештою, він теж чийсь син і брат.

Чому свого часу у нас відмовилися від народних засідателів? Тому що ніхто не хотів брати участь у таких процесах. В теорії всі за, а реально – ніхто не погоджується. Легко давати оцінку чиєїсь діяльності. А ти піди спробуй…

Почнемо з простих речей і побачимо, що виходить. Це виглядає так: беремо гарне сідло і накладаємо на худу корову та кажемо, що скачемо у Європу. Нема, звичайно, ідеальної системи, але це не означає, що до неї не потрібно йти. Тому судова реформа – це постійно діючий процес і, ще раз наголошую, сама по собі, окремо від реформування інших галузей вона не пройде.

- Добре було б, якби у цій реформі знайшлось місце якомусь методу впливу на суддів, які ухвалюють явно нелогічні, незаконні рішення або, які уникають відповідальності за якесь правопорушення, прикриваючись статусом недоторканості.

- Ви правильно ставите питання. Є такі судді, які не мають права працювати у судовій системі. І в цьому зацікавлені, насамперед вони самі. Оцінка дається за кількома справами, хоч слухаються сотні.

Сьогодні так склалось, що всі питання такого плану вирішуються у Києві, де створена Вища кваліфікаційна комісія суддів. Раніше цю функцію виконували голови місцевих, апеляційних судів, існували місцеві кваліфікаційні комісії. Зараз у Вищій кваліфікаційній комісії десятки тисяч скарг, які розглядаються роками. Про яку якість та оперативність розгляду скарг тоді можна говори? Моя думка – такі питання повинні вирішуватись на місцях. Хто ж як не голова суду найкраще знає своїх суддів? Відповідно, владнає ситуацію значно швидше.

Вийшов, знаєте, такий собі тромб. Коли це питання розглядалось в областях, на мою думку, було більше порядку. Я про це говорив і у своєму виступі на з’їзді суддів: у нас виходить так, що є незаконне рішення, знає про нього голова місцевого суду, голова апеляційного суду, голова Верховного Суду, Президент і нічого не можна змінити. Щодо статусу недоторканості, то ви б хотіли, аби вашу справу слухав залежний суддя?

- Безумовно, ні.

От і вся відповідь. До того ж, сьогодні частина громадян, окремі адвокати та працівники правоохоронних органів знаходять всі можливості впливу на суддів, недобросовісно використовуючи своє право на оскарження дій судді. Зазвичай, вони просто пишуть, що суддя неправильно вирішує справу, Кінцевий результат очевидний – скарга на дії судді. Повірте мені, у нашому суспільстві недоторканість трактується неправильно . Вона важлива лише при вирішенні справи. А якщо суддя скоїв злочин, нема жодної недоторканості - він буде покараний.

- Хотілося б почути Ваше судження про волинських суддів. Скільки відсотків із них варто було б звільнити із системи судочинства?

- Комусь може не сподобатися моя оцінка та за 95% суддів я впевнений – вони гідні носити таке звання. що ці люди відповідають посаді. Якщо роботі 25-35 років трудового стажу говорять самі за себе. А решту 5% треба гнати. Я цього не приховую. Ви ж знаєте, які справи у нас порушувались. Скажімо, стосовно голови Ківерцівського суду справа знаходиться у провадженні. Ми спілкуємось із суддями, переконуємо, та не здивуюсь, якщо щось подібне колись повториться.

- Які категорії справ зараз найчастіше розглядає Апеляційний суд?

- Публіка різна судиться, є й депутати. Із кримінальних справ найбільше по фактах крадіжок, злочинів проти особи (розбої і грабежі), менше – щодо зловживання службовим становищем та хабарництва. Цивільні справи різні, найчастіше – так звані соціальні, які стосуються «чорнобильців» і «дітей війни».

Це – болюча тема і настільки обговорена, що нема бажання ще щось говорити, тому що не повинні люди судитися з своєю державою. Якщо вона ухвалила закон, нехай виконує його, а не пускає людей у рутину судових процесів. Зрештою, і суди, і люди стали заручниками ситуації.

- На Вашу думку, яка доля оцих численних справ дітей війни? Щоб Ви порадили бідним пенсіонерам: варто їм звертатись до суду чи це безнадійна справа?

- Бачте, справи вони то виграють. Інша річ, що потім йде процес оскарження, а він довготривалий. Як на мене, це робиться штучно. Що це безнадійно, я такого ніколи не скажу, і хто перший подавав позови та пройшов апеляційні інстанції, тому кошти вже виплачені. Далі змінилась підсудність: якщо раніше частину справ вирішували ми, то згодом законодавець (не знаю, з якою метою) вирішив скерувати їх в адмінсуд.

І справи з усього західного регіону йдуть до Львівського апеляційного адміністративного суду. Якщо у нас було біля 3000 справ, то нині там їх десятки тисяч і судді фізично не встигають їх розглядати. Процедура стала більш довготривалою. Це знову ж таки питання до законодавця, який ухвалив цей закон. Можливо, цим самим вживаються певні заходи, аби знайти механізм невиплати коштів.

- Не раз доводиться чути, що для зменшення злочинності слід повернути смертну кару. Білоруський варіант, як зробити світ кращим, підходить під українську мірку, як гадаєте?

- Я бачу проблему в іншому. Можливо, у виключних випадках смертна кара була б виправданою. Наприклад, коли йдеться про серійного вбивцю, або особливо тяжкі злочини. Але для правильного вирішення таких справ необхідно, в першу чергу, залучати надзвичайно високопрофесійних слідчих. А прокурорський та судовий апарат повинен при цьому працювати як годинник – чітко і ясно.

Невідомо, що ефективніше – смертна кара чи довічне ув’язнення. Головне, щоб була невідворотність покарання і не було вибіркового слідства та правосуддя. Найстрашніше, коли «під роздачу», потрапляє невинна людина. Я особисто знаю безліч випадків, коли безневинні люди відбувають покарання. І ті справи лежать у Верховному Суді та в Генпрокуратурі на розгляді.

- Пригадайте, які найскладніші справи розглядались цього року.

- Кожна справа важлива для людини, якої вона стосується. Найбільш болючі – це соціальні справи, навколо яких склалась незрозуміла ситуація, що призводить до напруги в суспільстві. На мою думку, підхід до їх вирішення неправильний. Мало би бути одне рішення на законодавчому рівні і все. Для мене особисто, як для судді, цього року запам’яталась справа про торгівлю людьми. Це явище, з яким певна річ треба боротись.

Але як починаєш слухати справу, з’ясовувати обставини, і обвинувачення просить міру покарання, пов’язану з позбавленням волі, для 7 жінок, а в них залишається 15 дітей, то виникає питання: ми справу вирішимо, злочинців засудимо, а кому їх діти потрібні? Складнощі часом внутрішні, психологічні. Є закон, і нібито правильно доведено вину. А разом з тим виникає питання, чому люди обрали для себе такий шлях? Не від добра ж.

І от наче з одного боку все законно і зрозуміло, а з іншого – думаєш, як бути далі з тими людьми?

- І тоді якими ж головними принципами, на Ваше переконання, має керуватися суддя, даючи свій вердикт?

- Якщо говорити в загальному, то талант судді проявляється у тому, щоб рішення було законним і справедливим, таке, яке б нікого не принизило. Саме цим визначається рівень професійності та людських якостей судді.

15 грудня – День працівників суду. Не всі судді мають такі таланти, здібності, ідеї та й досвід, які є у Вас. Звичайно, кожен суддя – це насамперед людина зі своїми недоліками і позитивними рисами. Вона не залізна і часто, як кажуть, надзвичайно втомлюється в психологічному плані. Мусить постійно піднімати свій освітній рівень, вчасно реагуючи на придумані депутатами законодавчі новації. І щодня їй доводиться зіштовхуватися з людським горем, бо до суду з добром не йдуть. Які поради й побажання дали б своїм колегам, особливо молодшим, у професійне свято?

Можливо, я не маю права багато радити, бо є колеги з більшим професійним і життєвим досвідом. Звичайно, побажав би усім здоров’я – воно потрібне для будь-якої роботи. А чисто професійне побажання суддям – виконувати свою роботу так, щоб ти був чистим перед своєю совістю. Можна багато чого доброго говорити про наш колектив і про кожного особисто. Більше того, навіть книжки писати та виставляти стенди. Я пишаюсь, що маю таких колег і мені не соромно з ними працювати.

Розмовляла Катерина ІВАНОВА

Довідково:

Філюк Петро Тодосьович, голова апеляційного суду Волинської області, народився 11 квітня 1961 р. в селі Залухів Ратнівського району Волинської області. У 1986 р. закінчив Харківський юридичний інститут за спеціальністю «правознавство». Після закінчення навчального закладу працював старшим слідчим відділу внутрішніх справ Луцького міськвиконкому.

У квітні 1990 року обраний суддею Луцького районного суду, у вересні 1992 року призначений головою суду. З квітня 2003 року по вересень 2004 року — суддя, перший заступник голови апеляційного суду Волинської області. Указом Президента України від 30 вересня 2004 року призначений головою апеляційного суду області.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---