Піща: село зі старовинною поміщицькою садибою та унікальною каплицею, яке досліджував розстріляний музейник

Розташоване на березі Великого Піщанського озера, це село було віддавна заселене людьми. Недарма поблизу знаходили знаряддя кам’яної доби. У 1920-х роках Казимир Пшемиський, який певний час виконував обов’язки директора Волинського музею, відкрив біля Піщі поселення культури лійчастого посуду. Знахідки потрапили до музею, а от доля дослідника незавидна: з приходом совєтів його заарештували і вивезли на схід. Де загинув археолог, який вивчав околиці Піщі, досі невідомо.

У XVI столітті власником села був пан Ян Угровецький з Любомльського староства. У той час через Піщу проходив торговий шлях – так званий Луцький гостинець, який вів з Луцька до Берестя (сучасне місто Брест у Білорусі).

Більше відомостей про цей населений пункт є з ХІХ-ХХ століть. Під час французько-російської війни навколо Піщі розгорталися активні дії. Так, 30 червня 1812 року в село прибув ескадрон Павлоградського гусарського полку під командуванням майора Декуня. А вже у серпні Шаччину зайняли саксонці, які були союзниками французів. Росіяни оцінювали їхню кількість у 6-7 тисяч вояків. Головною метою саксонців було захоплення Любомля. А їхні пікети заїжджали аж до села Кримна на Старовижівщині. Досить сказати, що якийсь час у Шацьку перебував головнокомандувач союзних військ Наполеона на Волині Карл Шварценберг із головними силами.

Читати ще: Нова Вижва: унікальне волинське місто-село, де говорили по-шнайдерськи

Зрозуміло, що перед приходом ворога чиновники та поміщики покинули свої домівки. А прості люди найчастіше ховалися по лісах та болотах, яких в окрузі не бракувало.Коли російська армія почала наступ, саксонці відступали з Шацька у напрямку Влодави. Один зі шляхів проходив через Піщу. Дослідники фіксують поблизу дорогу, яку місцеві жителі називали Саською (тобто саксонською), і припускають, що топонім, власне, й з’явився під час наполеонівської війни.У 1906 році в селі налічували 1700 жителів. Там були церква, каплиця, вітряк, церковно-приходська школа, гуральня, кооператив та горілчана крамниця.

Читати ще: Вільхівка: село, де народився гімн усіх волинян «Волинь моя, краса моя»

З кінця XVIII століття Піща стає власністю Гутовських. За однією з легенд, навіть свою назву село отримало від польських П’ясків, звідки походила родина поміщиків. Це вони збудували у Піщі гуральню, яка щороку давала прибутку на 17 тисяч рублів, млин, завели ставки, через які траплялися конфлікти з селянами. Поміщик був найбільшим землевласником. Скажімо, у 1913 році Фадей Гутовський мав 3534 десятин (тобто близько 3860 га) землі.

Читати ще: Місто Ковель на невідомих столітніх фотографіях

Гутовські проживали у Піщі до 1939 року. Після війни садибу використовували військові, а згодом – місцевий колгосп. Нині від колишнього маєтку збереглося кілька споруд: каплиця, житловий будинок, млин (у цьому приміщенні раніше діяла гуральня) та господарське приміщення (дехто з дослідників вважає, що це конюшня). А от від палацу залишилися лише фундаменти.У 1992 році садибу зарахували до пам’яток архітектури місцевого значення. Зусиллями місцевих ентузіастів територію навколо кілька разів розчищали від сміття та рослинності. Проте без уваги держави пам’ятка продовжує руйнуватися. Окрім часу, давні споруди страждають від сучасних скарбошукачів.

Каплиця садиби Гутовських

Читати ще: Волинський Кенігсберг: історія села, оточеного мостами

Вважають, що місцевий храм збудовано у 1801 році. І він є найстарішим в колишньому Шацькому районі. Дослідники кажуть, що піщанський храм відходить від традицій дерев'яного зодчества Правобережної України і за своїм типом наближається до слобожанських церков.Свято-Казанська церква розташована просто на березі озера

Хоча історики пишуть, що ще у 1510-1531 роках в Піщі згадано церкву. Відомо, що у 1796 році вона називалася Симеонівською. Приміщення кілька разів ремонтували, про що є записи на стінах. У 1878 році церква стала називатися Казанської ікони Богородиці. Волинський дослідник Олександр Цинкаловський згадує, що в піщанському храмі є старі ікони. Окремо виділяє твір місцевого художника-самоука – образ «Іона во чреві кита». На дзвіниці є п’ять дзвонів. На найбільшому з них – завважки 18 пудів (295 кг) – дарчий напис поміщика Міхала Гутовського від 1854 року. Під час Першої світової війни дзвони ховали у Піщанському озері, аби німецько-австрійські війська не забрали їх на кольоровий метал.

Читати ще: Волинський Перемиль: центр удільного князівства, який став селом

Цвинтарну каплицю дослідники вважають унікальною

А ще Піща може похвалитися тим, що на місцевому кладовищі є цікава капличка. Збудували її на рік пізніше за церкву – 1802-го. У XVIII – на початку ХІХ століття такі були поширені на Волині. Нині це вже унікальний (тут це слово абсолютно доречне) зразок архаїчного храму хатнього типу.Поблизу села розташований Піщанський заказник, який створили, аби зберегти водно-болотний комплекс двох озер – Великого Піщанського та Малого Піщанського.

Тож поєднання історії та чудової природи може стати доброю приманкою для туристів.

Сергій НАУМУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---