Волинський поет Михайло Укран: зачарований природою і загартований війною

Тридцятирічний волинянин Михайло Ярмола вже досить багато побачив на своєму віку – здобутки і втрати, війну і мир, радощі та печалі. Усі свої почуття він висловлює у поетичних і прозових рядках під псевдонімом Укран. Хоча освіту здобув зовсім не гуманітарного профілю, але іскорка творчості не затухає в його душі під вітрами невблаганних буднів.

– Як і коли саме життєві шляхи завели вас на творчу стежину?

– Я з самого дитинства дуже залюблений у гармонію рідної природи. Ще школярем любив довго сидіти, спостерігати і відчувати її красу. Адже виростав у селі, на краю вулиці – поруч з лісом, ставком, меліоративними ровами з кришталевими джерелами, березовою галявиною. Тому мої перші віршовані рядки такі: «Ех, природа, ліс і води , джерела прозорі, берізки білокорі...».

Потім, завдяки своєму першому вчителеві музики Євгену Юхимовичу, я дуже полюбив пісні – народні, військові, шкільні... Почав захоплюватися відомими мотивами і переробляти під ці мелодії свої тексти.

Спочатку погано виходило, але потім з часом я навчився. Особливо на поетичних сайтах : «Клуб поезії» , «Поетичні майстерні» і особливо – «А нумо знову віршувать». Дуже вдячний наставницям із тих сайтів. Це – Роксолана Вірлан (Roksa), Наталія Крісман (Валькірія), Софія Кримовська, Наталія Гуркіна, Галина Мороз. Низький уклін їм за те, що повірили в мене! Завдяки цим людям іскорки свого таланту я можу перетворювати у могутнє полум’я.

– А де саме і коли ви народилися? Розкажіть трохи про свою сім’ю... Де навчалися, яку освіту здобували?

– Народився в місті Ковель. Зростав у селі Білашів Ковельського району. Воно знаходиться поряд із місцем перебування Лесі Українки та її родини – селом Колодяжне. Там у мене проживають родичі, і ми частенько навідувались одне до одного в гості. Моя бабуся розповідала, що навіть якось жила у старому Лесиному будиночку, бачила, як там згодом створювали музей.

До п’ятого класу мене з братом виховували бабуся та дідусь. Потім я переїхав у Ковель до батьків, які дуже важко працювали.

Далі ж навчався у Луцьку, у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Маю дві вищі освіти: екологічну та юридичну.

– Чи довелося в житті попрацювати за обома здобутими спеціальностями і де саме?

– Так, довелося. Працював інженером-технологом місцевих очисних споруд. Це – за екологічною освітою. А за юридичною одна з моїх посад звучала так: «Головний спеціаліст капітального будівництва та житлово-комунального господарства виконавчого комітету Ковельської міської ради».

– А коли у ваше життя увійшла (чи увірвалася...) війна? Як вона вплинула на ваш світогляд? І де саме виконували свій військовий обов’язок?

– Увірвалась, мабуть, як і для більшості українців ще у 2014-му. Я ходив у військкомат, записувався в чергу і дочекався, правда, аж четвертої хвилі мобілізації на початку лютого 2015 року. Я в той час працював інженером технічного відділу у місцевому водоканалі. Тоді доля закинула під Донецьк... Пізніше вже за контрактом проходив службу під Луганськом.– А який слід залишила у вашій душі війна? Як вплинула на подальше життя й творчість?

– Це вже важче запитання... Який слід може залишитись після втрат і переживань?.. Війна – це завжди біль, щем, сум... Було важко. Але вважаю, що пройшов ті попередні роки війни з честю.

У творчості й житті для себе я змін не помітив. Мої рідні... Так, вони дуже змінилися, бабуся і мама постійно хвилювалися. Бабуся померла після мого повернення з мобілізації. Матір постраждала від інсульту і відійшла у Вічність...

– Прийміть мої співчуття... Напевно, вірші таки рятують... А якій темі, переважно, їх присвячуєте? І який, загалом, ваш творчий доробок?

– Досить великий... Маю роман «Голосіївська Україна», оповідання «Чорний мак», недописаний роман «Вони», віршовану п’єсу «Забутий ліс», декілька віршованих казок. Майже дописав абетку «Тавтограм», де кожне слово починається на однй у ту ж саму літеру.

Багато акровіршів, як я ще кажу, «однословів», перекладів і переробок на чужі мелодії.

Збірку віршів маю тільки одну – «Червлене літо». У моєї лірики – різна тематика: пейзажна, інтимна, громадянська, філософська, духовна. І, звісно ж, військова теж є.

– Що або хто вас надихає на творчість?

– Я досить багато пережив. Тому пишу про те, що знаю, що мені близьке, що мучить душу... Кумирів не маю. Втім, люблю поезію Ліни Костенко, Василя Симоненка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Джорджа Байрона. Захоплююся прозаїчним талантом Миколи Гоголя.

– А з якими думками і мріями ввійшли у 2020-й рік?

– Щоб усе краще зі старого року зберегти і перенести в новий. Мрію про власну щасливу сім’ю і про мирну, процвітаючу Україну.

Спілкувалася Світлана ЗОЗУЛЯ

Фото з архіву співрозмовника

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---