USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Походеньки-поїзденьки: острів Пасхи очима Макса Кідрука. ФОТО

27 Березня 2013 12:00
Про подорожі в Україні й за кордоном розповідатимуть «Волинські Новини» щосереди у рубриці «Походеньки-поїзденьки». Нотатками про подорож на острів Пасхи з нами поділився український письменник та мандрівник Макс Кідрук.

Запрошуємо також і вас до висвітлення своїх походів, подорожей чи майбутніх туристичних поїздок тощо.



«…Усюди вздовж берега стоять рівні ряди грандіозних кам’яних ідолів, повернутих спинами до моря. Це нас дуже зацікавило, адже ми не змогли знайти жодних знарядь праці, за допомогою яких ці ідоли зроблені».

Так писав про загадкових кам’яних велетнів з довгими вухами та витягнутими носами один із мореплавців XVIII століття після відвідин острова Пасхи. Відтоді майже три століття увесь цивілізований світ б’ється над таємницею Рапа Нуї (одне з імен острова Пасхи), намагаючись зрозуміти, як кілька сотень напівдиких жителів острова могли творити, рухати та піднімати на платформи грандіозні монументи, окремі з яких сягають десяти метрів у висоту.



Перед тим, як прилетіти на острів Пасхи, ми з Яном (моїм товаришем зі Швеції) перетнули на своїх двох заледве не половину Південної Америки. Наша експедиція почалася в Кіто, столиці Еквадору, звідки ми спустилися у Перу і далі у Чилі, пройшовши 6000 кілометрів на південь від екватора. Ми дряпалися на руїни загубленого міста інків Мачу Пікчу, літали на маленькій одномоторній Cessna над загадковими лініями посеред пустелі Наска, плавали на човнах посеред штучних островів з тотори на озері Тітікака, піднімалися на Котопаксі, найвищий діючий вулкан планети… Проте ніщо, абсолютно ніщо з того, що ми бачили протягом шести тижнів блукання Південною Америкою, не могло зрівнятися із загадковим Isla de Pascua…



Острів Пасхи – унікальний як за розташуванням, так і через непередаване відчуття таємничості, що огортає вас відразу після прильоту в Матавері, єдиний аеропорт на Рапа Нуї. Цей крихітний шматок землі загублений у південно-східній частині безмежного Тихого океану. Він віддалений на 3700 кілометрів від узбережжя Чилі та на 4000 кілометрів від Папеете, столиці Французької Полінезії на острові Таїті. Найближча земля, де можна зустріти людей, - це острів Піткерна (2000 км на захід від Рапа Нуї), все населення якого налічує не більше кількох десятків чоловік.



Острів Пасхи має форму неправильного трикутника зі сторонами 16, 18 та 24 кілометри. Фактично, його без особливих зусиль можна обійти пішки за один день. По вершинах цього трикутника підносяться напівзруйновані кратери давно згаслих вулканів, котрі майже три мільйони років тому підняли острів із дна океану.



Навіть в Антарктиду було легше потрапити...

До середини ХХ століття острів Пасхи залишався найбільш важкодоступним куточком планети. Навіть до Антарктиди легше було дістатися. Лише після того, як у 1888 році Рапа Нуї був анексований Чилі, між островом та материком встановилося регулярне транспортне сполучення: торгова чилійська компанія, котра використовувала безлісі прерії Рапа Нуї як ферму для розведення овець, раз на рік відряджала до острова невелике суденце. Корабель відправлявся з Сантьяго і залишався на острові Пасхи не довше, ніж було необхідно для того, щоб набити трюми вовною. Інколи з різних причин цей рейс скасовувався, тож острів опинявся в повній ізоляції від решти світу на два, а то й три роки.



Регулярні авіарейси з Сантьяго до острова Пасхи почалися у 1967 році, їх здійснювала чилійська авіакомпанія LAN. Нині цей авіаперевізник виконує в середньому по три рейси на тиждень, і весь переліт між Сантьяго та Матавері займає трохи менше п’яти годин. Аеропорт Матавері на острові Пасхи збудували американці, зробивши його єдину посадкову смугу достатньо довгою для приземлення космічного човника Space Shuttle, а отже, і для літаків великої тоннажності. Матавері — єдиний аеропорт, здатний прийняти шатл у разі аварійної посадки в цій частині світу.



Однак тих, хто бажає потрапити на острів Пасхи, все ще очікує чимало перепон при підготовці перельоту. По-перше, кількість пасажирів строго обмежена. Пов’язано це з обмеженими ресурсами самого острова. Щорічно острів відвідують близько 30 тисяч туристів. Більше він просто не може прийняти. Для порівняння: на Мачу Пікчу підіймаються 5-6 тисяч чоловік лише протягом одного дня.



Квитки на переліт в обидві сторони від Сантьяго до Матавері коштують 500-1000 USD залежно від сезону (найдорожчі в період з грудня по лютий).



Вода в кранах є. Університету – немає...

Сотню років тому все населення острова Пасхи налічувало не більше трьохсот аборигенів. І це було майже втричі менше від кількості статуй на острові. Нині на острові проживають 3700 мешканців. Майже половина з них — це чилійці, які переселились на острів після побудови аеропорту і початку туристичної ери Рапа Нуї.



Всі острів’яни проживають компактно в містечку під назвою Ханга-Роа, за винятком кількох осібних фермерів у центрі острова. Саме містечко втричі менше за злітну смугу аеропорту. Більшість нинішніх рапануйців живуть з туристів. Вони здають мандрівникам невеликі котеджі, пропонують взяти напрокат джип, квадроцикл, мопед (у нас у народі такий називають дирчик) чи велосипед, торгують сувенірами. Лише невелика частина острів’ян ходить у море за рибою або ж доглядає за статуями, отримуючи за це гроші від чилійського уряду.



На острові є чотири школи, бібліотека, музей, церква. Проте якщо хтось із острів’ян забажає отримати вищу освіту, йому доведеться перебиратися на материк.



На другий день після прибуття на Рапа Нуї я почав розпитувати рапануйців про інженерні комунікації на острові. Мені, інженеру за освітою, було надзвичайно цікаво дізнатися, де на такому крихітному шматку землі добувають питну воду, як виробляють електроенергію, чим харчуються острів’яни і чим вони годують туристів.



Як виявилось, водопостачання на острові Пасхи централізоване. Збудували водопровід після того, як на Рапа Нуї хлинув потік туристів. Основне джерело прісної води - невеликі озерця в кратерах вулканів Рано Кау та Рано Рараку, де накопичується дощова вода.



Для забезпечення Ханга-Роа електроенергією працює електростанція з двома дизель-генераторами, один з яких основний, інший - про запас.



Аеропорт Матавері має два власні генератори, які не зв’язані з електричною мережею міста. Років з п’ять тому перед самим приземленням літака з Сантьяго обидва аеропортові генератори несподівано вийшли з ладу, залишивши летовище та вишку диспетчера без світла. Заводити на посадку у повній темряві трьохсоттонний Boeing-767 було б повним божевіллям. Утім, рапануйці не розгубилися. Зібрали машини з усього острова, вишикували їх у два ряди вздовж злітної смуги, після чого ввімкнули світло фар та освітлення у кабінах… Літак успішно приземлився, і це, мабуть, було найбільш екстравагантне приземлення за всю історію авіації.



Хто ж встановив кам’яних велетнів?

Таємниці та нез’ясовані загадки - ось що принаджує мандрівників з усього світу на острів Пасхи.

Одна з таких таємниць стосується походження древніх рапануйців. Звідки на такому далекому й неприступному шматку землі взялися люди? Чи справді вони припливли зі сходу від берегів Південної Америки, долаючи дві тисячі миль відкритого океану, як думав норвезький мандрівник Тур Хейєрдал? Чи, може, вони пробивались наперекір зустрічному вітру із заходу, з найбільш віддалених островів Океанії? Дехто взагалі припускає, що острів Пасхи може бути залишком давно затонулого континенту…




За рапануйською легендою, багато років тому з одного із островів далекої Полінезії на двох великих каное приплив король Хоту Мату’а з почетом. Острів’яни вірять, що саме він був пращуром усіх рапануйців. Численні дослідження підтверджують правдивість легенди, однак малоймовірно, що саме Хоту Мату’а та його люди почали зводити моаї. В легендах острова Пасхи немає ні слова про те, як і для чого будували статуї. За уявленнями аборигенів, яких застали на острові перші європейці, моаї просто були.




Є ще й інша легенда, в якій проскакує згадка про те, що острів не був безлюдним, коли на нього висадився король Хоту Мату’а. В ній йдеться про високих людей з довгими вухами та білою шкірою, які знали, як будувати моаї. Цей неймовірний факт, що стосується кольору шкіри, підтверджують перші дослідники острова Пасхи, котрі, всі як один, твердять про те, що серед аборигенів зустрічаються люди з білою шкірою й на вигляд геть як європейці…




Ще одна таємниця - це власне моаї - кам’яні велетні, встановлені всюди на острові, переважно повернуті спинами до моря. Хто б не був їхніми творцями, нащадки полінезійців чи якась невідома раса, вони залишили після себе нез’ясовну головоломку. Яким чином, не маючи жодних спеціальних знарядь (металевих сокир, блоків чи кранів), древні будівники витесували зі скель та встановлювали своїх велетнів? З якою метою зводились ці статуї, подібних яким немає на жодному іншому острові Океанії і про створення яких сучасні острів’яни не мають жодного уявлення? Чи була це звичайна релігійна одержимість, що спонукала цей таємничий народ будувати моаї, чи вони мали якусь більш практичну мету?

















Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 2
Знайка Показати IP 27 Березня 2013 13:27
цікаво!
КОМЕНТАР Показати IP 27 Березня 2013 14:09
дуже цікава стаття. дякую за розповідь і фото!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus