Як живеться українцям у Чехії. ІНТЕРВ’Ю. ФОТО

Чехам байдуже, українець ти, чи росіянин. Для них ти – «русак». Про те, як живеться нашим землякам в Чехії розповів Волинським Новинам лучанин Андрій Драч.

На моє питання, як так склались обставини, що він змінив країну проживання, хлопець розповів свою історію. Каже, що ще в далекі дев’яності, коли потрібно було якось «крутитись», його тато подався до Чехії. Згодом, вийшло налагодити бізнес та з’явилась можливість переїхати туди жити.
Хлопець якраз закінчував восьмий клас і вирішив продовжити навчання в Чехії.

До речі, як зауважив Андрій, рівень знань, який дають наші загальноосвітні школи набагато вищий за аналогічний показник у європейських. Правда, після цього перспектив майже немає.
«Всі ми знаємо Українські реалії…», - констатує хлопець.
Разом з тим, на Батьківщину Андрій старається приїжджати раз в півроку, особливо, на свята. Тут у нього залишилась найдорожча йому людина – його бабуся, а також друзі, з якими товаришує ще з дитинства.
Зараз юнак навчається на факультеті німецької філології, та паралельно працює, викладаючи мову для менеджерів однієї з фірм.

Працювати суто лінгвістом надалі він не планує – хоче використати ці знання в області фінансів, маркетингу, тощо. Адже, з його слів, знання іноземних мов, у будь-якому випадку, відкриває нові перспективи і надає великі переваги у сучасному світі. Також Андрій заочно здобуває освіту теолога на Православному факультеті в Словакії.

Та навіть це не завадило йому займатись боксом – деякий час він змагався на досить серйозному рівні, але, в один момент, прийшлось зробити вибір: спорт, або ж навчання. Юнак обрав друге.

На питання про те, як би склалась доля Андрія, якби він залишився в Україні, він без вагань відповів:
«Я був би зовсім іншою людиною. Почнемо з того, що я хотів стати військовим, збирався після 9 класу поступати у воєнний ліцей. У Чехії ця моя маленька мрія так і залишилась мрією – громадянство міняти я не хотів, та й не хочу зараз. Так само, як і служити у армії НАТО».

Як живеться іншим народам в Чехії

Мій співрозмовник розповів мені, що в «нульових» роках, українців у Чехії було чимало. Але з 2008 року їх кількість кардинально зменшилась. Причиною цьому, як він каже, є негласна політика місцевого уряду, згідно з якою вони намагаються блокувати міграцію громадян у Чеську Республіку.

«Думаю, робиться це для того, щоб якось стимулювати низькокваліфікованих місцевих працівників, які можуть, образно кажучи, працювати лопатою. А який чех сам по собі захоче відірватись від бокалу пива, підняти м’яке місце з дивану, та піти копати рів?», - пояснює Андрій.

Разом з тим, хлопець зауважує, що сама Прага – це майже російськомовне місто. Там звідусіль лунає українська та російська мови. До речі, для чехів особливої різниці між тим, хто ти є: українець чи росіянин, практично немає – місцевим просто байдуже. І тих і інших називають словом «русак», ототожнюючи ці етнічні групи між собою.

«Російську общину є за що похвалити – тут вони дружніше живуть, ніж наші. Бережуть свою культуру, традиції», - розповідає юнак.

Також, з його слів, дуже комфортно тут влаштувались цигани. Адже вони отримують від держави соціальні пільги, при цьому зовсім не працюючи, у той час, коли чехи в скрутних ситуаціях мінімально користуються такою допомогою, то цигани нею відверто зловживають.
З українцями місцеві особливих проблем не мають, а от з ромами – все навпаки.

Ким працюють українці в Чехії?

Хлопець каже, що всіх українців, які тут живуть, умовно можна поділити на три групи: ті, хто дає роботу, ті, хто працює, та студенти. Роботодавці цінують наших працівників, оскільки вони дуже працьовиті, відповідальні та здібні, розуміються у своїй справі. Здебільшого, мова - про фізичну працю. Але є й «наші», які працюють у соціальній сфері.
«Такі люди, поживши довгий час в Чехії, просто асимілюються. Наприклад, не рідкістю є випадки коли змінюють імена. Дивись, можна змінити слов’янське ім’я «Андрій» на «Ондржей – (Ondřej)», і прізвище підібрати на чеський манер. Роблять це для того, щоб не бути «білою вороною», - розповідає колишній лучанин.

Як зауважив юнак, самі чехи в роботі хоч і повільні, але хай навіть в останній термін, свою роботу завжди зроблять. Звичайно, полюбляють свій традиційний напій, який відомий у всьому світі – це знамените чеське пиво. П’ють дуже багато: наприклад, у 2004 році саме ця країна випила найбільше янтарного напою у світі. У середньому, як свідчить статистика, кожен чех за рік випиває 161 літр.

«Чехія є незмінним лідером в споживанні пива на душу населення протягом двох десятиліть, від часу створення 1993 року суверенної держави. Не дивлячись на те, що народ має особливу, культивовану століттями культуру споживання хмільного напою, є свята, коли вони напиваються, що називається, до ручки», - розповідає Андрій.

Ту ж саму Пасху – найбільше релігійне свято всіх християн, зі слів хлопця, вони святкують просто жахливо. Для них, мовляв, це ще один привід напитись.
«Коли я приїхав сюди вперше, в мене був шок. Мої ровесники, 14-річні хлопці, були п’яні настільки, що не могли стояти на ногах», - згадує юнак.

Що стосується Різдва, то воно, каже, тут носить суто комерційний характер. За останні десять років країна переймає досвід США, маніпулюючи тим, що в різдвяний час вам обов’язково потрібно презентувати щось своїм друзям та близьким.

Що змінилось в Україні

Тому хлопець намагається на великі свята повертатись у рідний Луцьк.
«На мій погляд, місто преображається: з’являються нові торгові центри, розважальні заклади. Але сказати, що міняється сам Луцьк, я не можу. Та і люди, які були, такі й залишились», - пояснює він.

Разом з тим, Андрій зауважив, що попри все, змінюється, росте та розвивається сама Україна. Наприклад, на його думку, навіть у бізнес-сфері стало комфортніше, оскільки ринок більш-менш стабілізувався. А Україна є вигідним варіантом для інвестування. Тому хлопець не відкидає такого варіанту розвитку подій, що при можливості він започаткує власну справу вже в себе на Батьківщині.
На питання, чи є він патріотом України, хлопець відповів по-філософські:
«Я не є патріотом ніякої країни. Я – щирий українець, Україну я дуже люблю, тут відчуваю себе як риба у воді. Але такі поняття як «націоналізм» та «патріотизм» - це не для мене. Я не з тих, хто роблять собі на голові оселедці, одягають вишиванки та за чаркою говорять про те, які ж погані москалі».

Разом з тим, Андрій пробує репрезентувати нашу країну, її цінності та традиції в Чехії з найпозитивнішої, найкращої сторони:
«Коли я приїхав сюди, мені довелося стати таким-собі хамелеоном. Підлаштовуватись під людей, під їх звичаї та менталітет. Разом з тим, я ніколи не приховував свого коріння, і казав що я – православний християнин, українець. Зважаючи на реалії нашого часу, я можу назвати себе людиною, яка відкриває для себе світ, при цьому зберігаючи свій особистий світогляд».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---