Реабілітація сімей військових: «Нас розбирають, як конструктор»

Невизнана війна, що третій рік триває на сході нашої країни, вносить свої корективи у життя українців. Найважче тим, хто безпосередньо захищає державний суверенітет і територіальну цілісність України.

Якщо військовослужбовцю пощастило повернутися з так званої АТО живим та непораненим, то часто виникає ще одна проблема – фантомні болі душі роками нагадують про пережите жахіття. Відлуння війни надовго залишається у сім’ях тих, хто повернувся з передової.

Про це повідомляють у прес-службі Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом».

Так склалося, що в нашому суспільстві зазвичай упереджене ставлення до психологів. Люди вкрай рідко звертаються по допомогу до фахівців цієї галузі та залишаються тет-а-тет зі своїми проблемами.Викладачі кафедри практичної психології та безпеки життєдіяльності Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки спільно з Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» втілюють у життя волонтерський проект «Психологічна допомога учасникам АТО та їхнім сім’ям».
Упродовж двох з половиною років у заміському готельному комплексі «Маєток» поблизу Луцька щомісяця відбуваються психологічні заняття з реабілітації родин учасників АТО. Триденна програма передбачає індивідуальні консультації фахівців, заняття в групах, дитячу арт-терапію. Військовослужбовці разом із дружинами у невимушеній обстановці діляться наболілим із фахівцями, обговорюють життєві ситуації.Психолог проекту «Психологічна допомога учасникам АТО та їхнім сім’ям» Антоній Мельник зазначає, що реабілітаційні програми мають будуватися саме на залученні членів сімей учасників АТО. Адже такий формат виправдовує себе, його ефективність дуже висока.«На превеликий жаль, нас не готували до війни. Тому і нам, і медикам, і соціальним працівникам доводилося на ходу здобувати той досвід роботи з психологічною травмою, який маємо сьогодні. Він неоціненний», – констатує фахівець.

Член правління спілки воїнів АТО Волині Юрій Рудницький на реабілітацію в «Маєток» приїхав із дружиною, донечкою та найменшим членом сім’ї – кішкою Багірою.Юрій – військовослужбовець батальйону «Азов». Чоловік каже: війна міняє людину, її життя та побут. Тому така реабілітація потрібна не лише для тих, хто безпосередньо воював, а й для тих, хто вдома ночами молився за їхнє життя.

«Ми ще не вийшли з того стану… Не влаштувалися на роботу… Ми волонтеримо, їздимо на схід, залагоджуємо проблеми наших хлопців. А тих проблем дуже багато. У тому числі й психологічних. Ті, хто повернувся з війни, шукають душевну гармонію у спиртному. Половина хлопців розлучаються. Багато демобілізованих вдаються до суїциду», – наводить страшні приклади Юрій та з сумом констатує: попри те, що війна триває третій рік, на державному рівні так і не забезпечили ефективну роботу психологів із військовослужбовцями.Чоловік припускає, що настане час, і він повернеться у зону бойових дій, адже війна ще не закінчилася. А поки вдома, хоче насолодитися моментами, проведеними з сім’єю, та навести лад у думках.

«Ми тут лише другий день, а мені вже подобається. Нас розбирають, як конструктор. Допомагають зрозуміти себе, своє ставлення до сім’ї, дитини», – ділиться враженнями про реабілітацію Юрій.Доки дорослі працюють із психологами, для маленьких учасників реабілітації передбачені заняття з хенд-мейду. Загалом у проекті беруть участь дитячі психологи, які працюють із посттравматичним стресовим розладом, фахівці, які опікуються самими бійцями, та сімейні психологи, які займаються з усією родиною. Є вправи, коли діти й батьки разом будують своє майбутнє.

Студентка Тамара Бульчик упродовж двох років допомагає психологам працювати з дітками. Проект дав дівчині неабияку практику. Адже під час роботи з малечею фахівці використовують арт-терапевтичні методики. Усі заняття проходять у формі гри. Тамара каже, що є ситуації, які ми не можемо змінити, проте можемо змінити ставлення до них. У цьому й полягає основна робота психолога.Керівник проекту «Психологічна допомога учасникам АТО та їхнім сім’ям» Мирослава Мушкевич зізнається: ніхто й не очікував, що проект буде таким вдалим. За час його реалізації вже було організовано 18 заїздів. Організаторам вдалося так відшліфувати проект, що тепер діляться досвідом із колегами з інших регіонів України.«Члени сім’ї не завжди знають, як знайти правильний підхід до військового. Тут фахівець має підкоректувати, допомогти, обговорити, – зазначає Мирослава Мушкевич. – Ми дуже вдячні Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», бо якби не його підтримка, то самостійно нам не вдалося б реалізувати цей проект. Адже потрібне спеціальне місце, де кожен учасник почувався б комфортно, відповідне обладнання, харчування. Психологічний інструментарій дорого коштує. Тільки завдяки Фонду ми змогли досягнути таких позитивних результатів реабілітації військовослужбовців та членів їхніх сімей».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---