Столичні «боси» на Волині смакують делікатесами з їжачатини

У волинському селі Столинські Смоляри Любомльського району місцеві мешканці смакують делікатесами з їжачатини. Про це повідомляють «Волинські Новини».
Про те, що делікатесом може стати їжак, кореспондент газети «Місто вечірнє» випадково дізналася від Надії Бицюк, однієї із мешканок славнозвісного села, з якою випадково познайомилася на відпочинку в селі Світязь у барі, де пані Надія працює офіціанткою.
До її обов’язків входить розносити замовлені клієнтами страви або ж  улюблений напій усіх відпочивальників – пиво. Та в день знайомства на її підносі красувалася цікаво оформлена тушка їжака. Дівчину одразу ж оточили бажаючі скуштувати невіданої страви. Пані Надія розповіла, що Столинські Смоляри – єдине в Україні село, де їдять голкастих.
Коли мова заходила про страву з їжаків, обличчя співрозмовників розпливалися у загадкових посмішках: здавалося, що від одних тільки спогадів потечуть слинки. Проте, обережні селяни тут же розважливо замовкали: їжака ж занесено у Червону книгу. В окрузі мешканців Столинських Смолярів так і прозивають – «їжаки».
«Не нами воно заведено, не на нас воно й закінчиться», – роздумують місцеві філософи-їжакоїди. Сільський голова має на те власну думку: можливо, предків їсти їжаків «біда заставила». Голова пам’ятає, як у 50-х роках село сиділо без хліба, мати пекла його і з жолудів, і з ліщини кетяхи рвали. Усе тоді люди перепробували, тому, певно, й повернулися до споконвічного столино-смолярівського промислу на їжаків.
Сезон полювання на їжаків у Столинських Смолярах розпочинається у другій половині серпня, але вже на престольне свято 28 липня, у день Святого Володимира, мало в якій хаті на столі немає «фірмової» страви. У цю пору їжаки ще «слабенькі» (тобто, не нагуляли жирку), але місцеві мешканці і тут прилаштувалися – кілька тижнів тримають їжаків у клітках і підгодовують.
Жителі Столинських Смолярів розповідають, що бувало й таке, коли їжачок, завбільшки з людський кулак, виростав, як велетенська шапка. Ловлять їжаків уночі (вдень вони відсипаються, виходячи вночі на промисел) і з собаками. Далеко не кожного пса можна примусити лізти у зарослі ожини, в яких мешкають їжачки. Місцеві полювальники наловчилися брати їжачків мало не голими руками. З невеликим їжаком клопоту не менше, ніж із кабаном, – запевняють місцеві чоловіки. Тваринку обов’язково обсмалюють (раніше, коли не було паяльних ламп, брали шмат заліза, розпікали його й терли по колючках). Посмалених їжаків складають в холодну воду, вимочують.
Тверді голочки знімають до решти гарячим металом – є для цього у Столинських Смолярах спеціальні пристосування – місцеве ноу-хау. Далі, тушку розрізають і викидають нутрощі. « Як розрізати їжачка – всередині нутрощів геть мало. Все решта – мнєсо», – каже одна старенька пані. Після повторного вимочування у крижаній воді їжачків  тушкують у казані в спеціальній печі.
Їдять з їжака і серце, і печіночку, і легені. М’ясо нічим не приправляють, бо вважається, що приправи тільки псують і без того приємний смак. Кажуть, що їжачатина смачніша за свинину, молоду телятину, качатину, кролятину й курятину. І навіть – за індичатину. Неповторного смаку надає жир, який також у великій ціні. Його збирають у пляшки й використовують як ліки (при опіках, різних виразках, хворобах легень).
Смолярівські їжаки перевершили найголовніший волинський делікатес – вугрів, котрі водяться в озері Світязь. А тепер на Світязь столичним «босам» возять казанки з їжаками... Просять їх і польські, і українські митники – село ж за кілька кілометрів від державного кордону, і його мешканці користуються правом спрощеного переходу в Польщу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---