Святослав Кравчук: «У нашій державі потрібно проводити реформу соціальної сфери»

Зміни в керівній ланці луцької муніципальної влади після виборів 2006 року змусили Святослава Кравчука шукати іншу роботу.  Він поповнив команду  Володимира Бондара в період його губернаторства. Посаду заступник голови ОДА пан Кравчук займає до цих пір і опікується гуманітарними питаннями. Наш діалог розпочинається з коментарів щодо післястихійної  ситуації на об’єктах соціальної сфери в Любешівському районі.
 
 
– Серйозно постраждали три об’єкти: Любешівська школа, дитсадок та профтехучилище. Роботи тривають із четверга. Думаю, що кошти за роботу тим суб’єктам, які її виконують, будуть компенсовані державою. Це пообіцяла Прем’єр. Треба віддати належне місцевій владі та багатьом керівникам установі, які відразу включилися в роботу.
 
– Святославе Євгеновичу, Ви зараз працюєте на посаді заступника голови ОДА. Де складніше: у міській раді обласного центру чи в обласній державній адміністрації?
 
– З моєї точки зору, якщо працювати, то складно скрізь. Усе залежить від того, як людина ставиться до своїх функціональних обов’язків. У цій роботі, якою я зараз займаюся, є досить багато проблем і вона, мабуть, дещо складніша по певних напрямках.
 
– У кризовий період ведеться багато розмов про проблеми з наповненням бюджету. Чи у зв’язку з цим на Волині закриватимуться заклади освіти, охорони здоров’я та культури?
 
– На моє переконання, в нашій державі потрібно проводити реформу соціальної сфери. Бюджетна сфера повинна працювати на населення, а не навпаки. Бюджетна сфера повинна надавати послуги населенню, щоб воно могло на рахунок виробництва ВВП дати додаткові кошти , щоб створювався більш комфортабельний спосіб життя.
 
На жаль, в нас є багато соціальних об’єктів, які не виконують своєї функції в тому об’ємі, як би цього хотілося. Скажімо, є малокомплектна школа, в якій навчається четверо учнів. Я розумію, що батькам зручніше, коли діти навчаються в селі. Але, з іншої сторони, наскільки якісну  освіту отримає та дитина? Це ж умови близькі до тих,  в яких навчався Шевченко. Практично там немає ніякого розвитку. В минулому році ми закрили 7 малокомплектних шкіл, де було менше чотирьох учнів, й одну відкрили у Володимир-Волинському районі, де здобувають освіту 9 діток. Але наголошую, що школу можна закрити тільки за згодою територіальної громади і не кожна громада на таке йде. Я вважаю, що влада має вирішити питання доїзду цих дітей до школи, де створено нормальні умови для навчання. В минулому році вдалося покращити цю ситуацію завдяки розумінню проблеми обласною радою та облдержадміністрацією.
 
– Рівень освіти у малокомплектних школах, на мій погляд, є дискусійним питанням. Ви самі казали, що все залежить від людей і їхнього ставлення до роботи. Розумію і проблему економії бюджетних коштів при закритті малокомплектних шкіл. Але чи дбаємо ми при цьому про здоров’я дітей? Не забуваймо, що у перший клас в Україні йдуть шестилітки...
 
– Так, тут є проблема. Але треба брати до уваги і питання розвитку дитини. Треба бути чесними і відвертими, що ті четверо дітей, які лише між собою спілкуватимуться в малокомплектній школі, матимуть слабший розвиток, ніж інші. Чому варто відкривати військовий ліцей у Луцьку, а не в Камені-Каширському, хоча, можливо, там і є певні умови? Тому що діти в Луцьку мають можливість піти до театру, в бібліотеку і так далі.
 
– В цьому році закриватимуться малокомплектні школи?
 
– Не плануємо. Але є 8 шкіл, які за умови згоди громади можна було б закрити.
 
– А що стосується закладів охорони здоров’я, зокрема ФАПів? Заодно цікаво було б почути Вашу точку зору стосовно дільничних лікарень.
 
– В нас в області є 13 дільничних лікарень на 148 ліжок. 4 з них мають по 15 ліжок, дві – на 10, одна –  на 18 ліжок. А уявіть собі дільничну лікарню, де є 5 ліжок. Яка там кваліфікація лікаря? Він же робить 5-6 операцій в рік. Я б під ніж цього лікаря не ліг би навіть у випадку запалення апендициту. Ці заклади   несуть навантаження не лікарень, а амбулаторій. Тому для того, щоб цей медичний заклад ефективніше функціонував, потрібно дати нормальну швидку допомогу, яка би працювала цілодобово. По коштах це також набагато дешевше. А ці ліжка, які там є, можна було б використовувати як соціальні. Ми знаємо, що взимку одиноким старшим людям важко жити самим. Інша справа, що є зацікавленість медичних працівників, які переконують людей, що лікарню закривати недоцільно.
Ще один момент. У Хотишеві є тублікарня, і в Лукові –  також. Умови лікування в Хотишеві набагато гірші, ніж в Лукові. Ми хотіли хотишівську лікарню перепрофілювати у соціальну.
 
– Наскільки безпечним буде цей заклад для здорових людей?
 
– Там не лікуються хворі з відкритою формою туберкульозу, а тому лікарня буде безпечною як соціальна. А хворих можна буде забрати до Луківської лікарні. Втім, поки немає розуміння з боку медиків. Я й розумію те, що хотишівських медиків треба обов’язково забезпечити роботою. Але лікарню треба перепрофільовувати.
 
–  Серед волинських довгобудів чимало медичних закладів. Чи раціональною на цьому фоні є ідея будівництва нової поліклініки в Ковелі? Свого часу народний депутат Володимир Карпук вносив про пропозицію перепрофілювати приміщення відомчої залізничної лікарні під поліклініку. Як Вам така ідея?
 
– Я підтримую в цьому плані пана Карпука. Справа в тому, що ми вже готували листи на львівську залізницю і на Прем’єр-міністра. Ці документи підписували голова облдержадміністрації та голова облради, але, на жаль, немає розуміння з боку Ковеля.
Якщо говорити про залізничну лікарню, то хочу сказати, що вона прекрасно забезпечена. Там хороша матеріальна база, є басейн. Я вважаю, що цей заклад варто передати Ковелю на будь-яких умовах. Навіть якщо піде мова про довготермінову оренду.
 
Для будівництва нової поліклініки Ковель ніколи не знайде коштів, та й вона йому не потрібна при наявності такого медичного закладу, як залізнична лікарня. Кошти у Ковелі є куди використовувати. Вважаю, що залізнична лікарня не буде функціонувати за цільовим призначенням і її можуть викупити. Яка мотивація залізничників? У лікарні мають відбуватися огляди залізничників, які йдуть у рейс, та вона має обслуговувати людей, які колись працювали на залізниці. А яка проблема, якщо ці люди будуть відвідувати просту поліклініку?  Свою відомчу лікарню залізниця може продати, нарікаючи, що не може її утримувати. Тому голова ОДА стоїть на тій позиції, що цю лікарню потрібно передати ковельській територіальній громаді.
 
– А чи є якась надія на переселення психіатричної лікарні з олицького замку Радзивіллів?
 
– Коли я працював у міськраді, то не звертав уваги на Олику. З проблемою, про яку ви говорите, я познайомився лише декілька років тому і вона є болючою для мене як для волинянина. Перспектива є. Думаю, якщо буде прийнято Закон України «Про концепцію замків». Тоді зацікавляться як західні, так і свої інвестори цим замком. Мені імпонує Польща, де замки використовуються ефективно. Стосовно ж олицького замку, то є дві пропозиції. Перша полягає в тому, щоб побудувати нову психіатричну лікарню в Олиці на новій земельній ділянці. Вже є орієнтовний проект. Але, відверто кажучи, не підтримую цієї ідеї.  Я вважаю, що варто добудувати корпуси у липинській лікарні. Це буде дешевше, бо не треба нових комунікацій, пральні, котельні, харчового блоку. Працівників з Олики можна було б довозити автобусом, щоб зберегти робочі місця для них. Це дешевше, ніж будувати нову лікарню.
Стосовно замку Радзивіллів, то відзначу, що там поміняли котельню і в палатах лікарні стало тепло. В цьому році ми зробимо тимчасову заміну даху, бо у в’їздній вежі дах у критичному стані. Будемо сподіватися, що законодавство дозволить використовувати замок за іншим призначенням за умови, що хворі будуть переведені в інше місце.
 
– Чи є претензії з боку поляків на цей замок?
 
– Поки ніяких. Але, знаєте, я не проти, якби хтось на нього претендував за таких умов, як я зазначив. Замок ж ніхто не вивезе, але його реставрують. Там можна було зробити нормальну картинну галерею. Поляки вже реставрують костел, який є світовою перлиною. В замку можна було робити прийоми. Якби  за нього взялися б польські бізнесмени, то не думаю, що вони зробили би щось таке, що не давало б їм прибутку. Сьогодні не має значення, хто його буде відновлювати. Його просто потрібно відновити, щоб люди могли ним милуватися.
 
– На посаді заступника голови ОДА  Ви  опікуєтеся питаннями освіти. Як оцінюєте завершення навчального року на Волині?
 
– Хочу подякувати всім керівникам освітніх установ міст і районів за те, що в нас нормально пройшли процеси із зовнішнім тестуванням. Претензій від батьків учнів до облдержадміністрації не поступало.
Сьогодні люди по-різному ставляться до зовнішнього тестування, але я вважаю, що це – крок уперед. Ми сьогодні всіх змусили думати про освіту. Я маю на увазі не лише дітей та батьків, а й учителів. Не секрет, що в сільській зоні вчителі в основному займаються городами та господарством, а навчання дітей – на другорядному місці. І батьки почали цікавитися навчанням дітей та вимагати від вчителів певної віддачі.
 
Є й інші неприємні моменти, коли вчителі на уроках не повністю викладають тему, а потім за додаткову плату пропонують індивідуальні заняття. Тут багато залежить від керівництва школи.
На моє особисте переконання, нам треба не лише поважати європейські принципи освіти та болонську систему навчання, а я й не забували кращих традицій освіти часів Радянського Союзу.
Але, на щастя, ми маємо на Волині багато вчителів-професіоналів.
 
– Відомо, що бюджетні можливості давно не дозволяють здійснювати ремонти у школах чи купувати якесь обладнання. Відтак батьки добре знають, що мають здавати кошти у фонди шкіл чи класів. Конфліктні ж ситуації виникають, як відомо, через те, що гаманці та забаганки у батьків різні, але в результаті розмови про побори у школах не вщухають. Влада якось регулює такі процеси?
 
– В усі часи школу, лікаря та священика утримувала громада. Школа сьогодні дійсно не може існувати за рахунок бюджетних асигнувань. Але кошти збирають батьки як правило, а не вчителі. Завжди знаходиться ініціативна мама, яка вважає, що дорогий подарунок вчителю на 8 Березня забезпечить краще ставлення його до дітей. Я не звинувачую керівництва шкіл, а таких ініціативних батьків.
Влада тут не може втручатися. Але й люди мають зважати на здоровий глузд і якщо доходи не дозволяють, то не купувати в школи надто дорогих речей. Можна придбати й дешевші гардини, скажімо, а не дерти з біднішої сім’ї утридорога. Ви поїдьте до Європи та подивіться: там все набагато простіше, ніж в нас. У них є все необхідне для навчального процесу: парти, дошка, комп’ютери.
 
– Міністерство сім’ї, молоді та спорту України ініціює зміни до законодавства, які передбачатимуть фактично введення комендантської години для дітей. Чи змінить ця норма ситуацію з дитячою злочинністю та бездоглядністю?
 
– Мені здається, що це надто складне питання. В нашій державі йому приділяється замало уваги. Ми завжди чомусь думаємо, що ця проблема може обійти нас чи нашу родину. Але, з моєї точки зору, окремі заходи нічого не змінять. По-перше, варто проаналізувати інформаційне поле. По-друге, дитині у школі говорять одне, а вона виходить за межі школи і бачить по телебаченню інше. Батьки –  на роботі і проконтролювати цього не можуть. Виходить за принципом, про який у свій час говорив Райкін: «Забудьте индукцию и дедукцию, а выдавайте продукцию». По-третє, має бути відповідальність батьків за дії своїх дітей. Сама держава дітей виховувати не буде. Якщо дитині 13 чи 14, а вона приходить додому в третій годині ночі, то батьки мають спитати, де вона була. І якщо цю дитину забрали у міліцейський відділок, то батько має не кричати: «А яке ви маєте право?», а відповідати за дитину, яка в третій ночі гуляла містом. Чому вона ходить без супроводу дорослих у такому віці?
 
Потрібно звернути увагу і на проблему вживання слабоалкогольних напоїв. Ніде в світі такого неподобства, як у нас, немає. Має бути жорсткий закон, який це питання регламентував. Я вже не говорю про вживання алкоголю взагалі. Коли працював у міськраді, то постійно боровся з неподобством, що спостерігається поблизу  «Гостинця». Там жінки на розлив продавали самогон. Думаєте, вони того не роблять зараз? Їздив та дивився: ті ж самі жінки стоять наливають по пару грам і дають огірочка на закуску. Куди дивиться міліція? Має бути комплекс заходів жорсткий для всіх, а то заборонили зовнішню рекламу алкоголю, а вона з’явилася на екранах телебачення. Я вважаю, що питання умов продажу алкогольних напоїв має вирішуватися територіальною громадою в особі відповідної ради.
 
Питання відповідальності органів місцевого самоврядування за те, що діється у їхніх населених пунктах, – також особлива тема. Чомусь в одних сільських радах, де сільський голова на місці, і по барах нема проблем, і клуб у хорошому стані, і бібліотека працює, і роботою ФАПу той голова цікавиться. А в іншого береза росте на клубі і більша, ніж той клуб, а це нікого не цікавить. Невже треба розраховувати на те, що приїде хтось із Луцька чи району і там наведе порядок. Я ж не кажу, щоб сільські голови будували нові клуби, Але тримати в належному зовнішньому вигляді те, що побудовано, думаю, можна. Треба віддавати більше повноважень органам місцевого самоврядування і більше від них вимагати.
 
– Нещодавно Ви заявляли про неефективне використання бюджетних коштів на харчування в окремих інтернатних закладах. Чи виправили ситуацію керівники цих установ? Чи є зафіксовані інші факти нераціонального використання грошей казни на Волині?
 
– На цьому тижні зберемо нараду з начальниками управлінь, де вони доповідатимуть про ситуацію по кожному випадку, про який я говорив.
 
– Чи готові волинські табори та інші заклади для відпочинку та оздоровлення дітей?
 
– На сьогодні є небагато таборів, які є комунальними. Більшість таборів належить профспілкам. Тут питання досить серйозне до державної політики стосовно цих закладів. По-перше, практично зараз є закон про заборону приватизації об’єктів соціальної сфери. Ми знаємо, що раніше ці табори, які є на Світязі, та інші належали підприємствам, які стали приватними. Залишилися лише профспілкові. Сьогодні профспілки перебувають у такому неординарному стані. В них немає коштів для того, щоб зміцнити матеріальну базу та відновити її. Вони змушені працювати на тій базі, яка була збудована 30 років тому. Вони намагаються ті табори продати. Зокрема, це стосується  табору в Дачному. Ми казали: «Передайте його області». Цього не сталося. Держава має визначитися в цьому питанні і матеріальну базу цих таборів варто відновити. Інакше, боюся, що комісії, які попередньо надають дозволи на роботу таборів, можуть їм не підписати необхідних документів. Тоді виникатимуть пропозиції про виставлення на продаж. Держава повинна визначитися: або надати профспілкам кошти, або закріпити органи місцевого самоврядування за цими таборами та дати їм цільову субвенцію на відновлення. Подивіться, наскільки ефективно працює «Ровесник» в Луцьку чи «Прикордонник» у Нововолинську. Табори належать територіальним громадам, там здійснюються ремонти. Сьогодні в переважній більшості оздоровлення дітей здійснюється у пришкільних таборах, але це – не той шлях, який дозволяє оздоровити всіх дітей. Треба, щоб та дитина поїхала хоча би на 14 днів на Світязь та відпочила в нормальних умовах. По пришкільних таборах дуже складна ситуація по місту Луцьку. Різко зменшилося їхнє фінансування.
 
–  У 90-х роках на Волині масово закривалися дошкільні заклади. Що зараз робить влада для того, щоб їхню діяльність відновити? Як оцінюєте наміри Луцької міської ради закрити частину дитячих садків у літній період?
 
– Справа в тому, що сьогодні багато розмов ведеться стосовно того, що влада у свій час позакривала садочки. Я хочу сказати, що якби того не сталося, то ті садочки або порозвалювалися, або їх би використовували за іншим призначенням. Сьогодні ж інша ситуація і є потреба у розширенні дошкільних закладів. У 2008 році додатково відкрили 27 садочків на Волині. Цей процес продовжується.
Що стосується закриття садочків на літо. Так було завжди. Але це відбувалося за рахунок зведення груп. Сьогодні міськрада прийняла таке рішення, яке вона прийняла, але я не думаю, що це в інтересах міськради створювати якийсь конфлікт, а тому вони не допускатимуть такого, щоб батьки не мали куди завести дітей.
Вважаю, що садочки – це ніша, яку колись займе бізнес. Будуть відкриватися приватні дитячі садочки. Тут є проблема з державним фінансування. Мені здається, що наші учбові заклади незабаром готуватимуть людей, які будуть працювати на дому. Це зменшить напругу.
 
– Як у волинської влади складається співпраця з бізнесом, що фінансує спорт і розвиток його інфраструктури?
 
– Я ставлюсь до таких представників бізнесу позитивно. Все, що працює на здоров’я людей, – великий плюс. Одне діло мати кошти, а інше – ще й здоров’я. Але є ще один момент. Треба не забувати про тих людей, які не можуть  собі дозволити займатися на приватному стадіоні чи корті. Має бути розумне поєднання. Для цього є влада, яка виділяє певні земельні ділянки, створює певні умови для того бізнесу, але вона повинна ставити умови. Можливо, не брати кошти за використання земельної ділянки, але дітей пускати займатися безкоштовно. Тобто і бізнес повинен заробляти, і діти не повинні заглядати на такі стадіони через паркани, а мають при бажанні там займатися.
 
– У 2006 році Ви брали участь у виборах міського голови Луцька, потім зняли свою кандидатуру. Чи плануєте взяти участь у наступних виборчих перегонах?
 
– Я не готовий дати відповіді на таке питання. Над цим ще не задумувався серйозно. Я маю роботу і багато працюю.
 
– Ви комфортно почуваєте себе на цій роботі?
 
– Звичайно, бо мені комфортно працювати з цією командою. Люди, які опікають ті галузі, за які я відповідаю, є професіоналами. Є, звісно, й помилки, але вони не позначаються на загальній ситуації. Тут нема проблем, які б змушували мене шукати іншу роботу.
 
– На виборах 2006 року Вас називали «технічним» кандидатом. Ви, в принципі, й зняли свою кандидатуру. Які в Вас тоді були наміри?
 
– Я не був технічним кандидатом. Дійсно хотів бути міським головою, але ситуація склалася так, що коли я реєструвався як кандидат, Антон Кривицький не визначився зі своєю кандидатурою. Коли він сказав, що йде на мера, я зняв свою кандидатуру.  Я ж не з тих людей, хто воюватиме з людиною, яка взяла мене на роботу та багато чому навчила. 
 
– Як Ви прокоментуєте припущення місцевих політичних аналітиків, що Ви можете поповнити лави команди Арсенія Яценюка і його «Фронту змiн»?
 
– Я поки що працюю в команді Президента. Але я не можу сказати, що мені не симпатичний Арсеній Яценюк. З моєї точки зору, до влади повинні прийти молоді люди, які мають навий погляд на життя, реальність ситуації, соціально-економічні проблеми, сформовані в період незалежності України. Вони повинні будувати ту державу, у якій ми будемо жити.
 
– Вам пропонували очолити «Фронт змін» на Волині?
 
– Ні. Але була пропозиція співпрацювати.
 
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---