Святослав Пирожко: «Аверс» дивлюся дуже рідко

Святослава Пирожка в журналістських колах називають «зубром» волинської журналістики, корифеєм Волинського телебачення. Він – заслужений журналіст України. Вже 26 років Святослав Пирожко керує Волинською обласною держтелерадіокомпанією, яку іменують «кузнею кадрів місцевої журналістики». Формальним приводом до розмови з цією неординарною особистістю стало професійне свято працівників радіо, телебачення та зв’язку.
«Якщо ти відчуваєш, що можеш писати, а можеш не писати – ліпше не пиши»
- В силу того, що на Волині працює тільки дві телекомпанії, увага до місцевого інформаційного продукту у волинян завжди висока. Цікаво, а що думає сам директор ВОДТРК про якість продукту, який випускає його телерадіокомпанія?
- Знаєте, є таке поняття творчого незадоволення. Коли людина серйозно працює, вона і до себе, і до творчості колег підходить з високим рівнем вимогливості. Тому сказати загалом про якість нашого продукту я не можу. Звичайно, є у нас творчі знахідки, про які свідчать наші нагороди. Втім, на фестиваль не потрапляють всі підряд роботи.
Хотілося б, звичайно,  щоб рівень роботи був вищий. Є чимало об’єктивних причин для того щоб пояснити якісь прогалини. Скажімо, ми є бюджетною установою і працюємо за державним замовленням. Зі свого боку, ми його виконуємо, а держава в особі Держкомтелерадіо чи уряду своїх зобов’язань не виконує.
- Що ви маєте на увазі? Вашій установі не вистачає державного фінансування?
- Саме так, державного фінансування недостатньо. Нас фінансують десь на 60 відсотків, і то із великою натяжкою. Тому ми змушені від чогось відмовлятися. Нам доводиться їздити за кордон, в інші міста області. Вперше за 26 років, як я керую, на відрядження для журналістів, операторів у нашому кошторисі - нуль.
- До речі, яка зараз зарплатня працівників ВОДТРК?
- Я не розумію того керівника, який їздить на «Мерседесі» чи іншій іномарці і не платить своїм працівникам зарплатні. Нехай, якщо йдеться про якусь тисячу гривень. До слова, у нас тисячу гривень не отримує жоден із працівників. Найнижчий посадовий оклад на Волинському телебаченні – 1409 гривень, і це без гонорарів. Таку зарплатню отримує журналіст-початківець. Втім, при теперішніх цінах – і це малі гроші.
 
- Тобто, заповнюючи дірки в недофінансуванні, мусите заробляти власні гроші…
- Телебачення – то дуже затратна справа. Чому Величко (Олег Величко – президент ВАТ «Корпорація «Аверс» - «ВН») має кафе, виготовляє пиво, а колись, на зорі телебачення, вони торгували і автомобілями, і будівельними матеріалами? Тому що телебачення не може перекрити усі свої затрати.
Реклама – скоріше вимушений крок. Ми випускаємо ще й «Телерадіогазету», де я шеф-редактор. Але при всіх наших можливостях, достатньо заробити на рекламі неможливо. Наш місячний фонд зарплати – більше 300 тисяч гривень.
- Ви відомий своєю скурпульозністю у питаннях грамотності у ЗМІ. Як оцінюєте сучасний рівень мови в українських, і зокрема волинських ЗМІ?
- Я цехову солідарність підтримую, тому не дозволяю собі таких оцінок робити. Але читаю газети, слухаю радіо і часто дивлюся телебачення з олівцем під руками. Є, на жаль,  чимало помилок і не тільки в місцевих ЗМІ. Та це проблема не тільки самих засобів, це проблема нашого суспільства.
До нас приходять студенти-журналісти на практику. І знаєте, як показує досвід, одним з найбільших мінусів у них є низький рівень грамотності. Протягом трьох років я був головою державної екзаменаційної комісії на факультеті журналістики Луцького гуманітарного університету. Звісно, з кожного випуску є кілька людей, які можуть писати, але… Дипломні роботи були в гарних палітурках, але…. Жахлива безграмотність.
У 16 років мене запросили до редакції районної газети коректором.  Відтоді все життя я не вибачаю нікому допущеної помилки, чи пропущеної коми.
- Часто дивитесь своїх єдиних в регіоні колег-телевізійників – телеканал «Аверс»?
- «Аверс» дивлюся дуже рідко. Я не знаю, чи там є хоч один фахівець, який є журналістом за освітою… Втім, зрозуміло, що освіта - не головне. Чимало талановитих волинських журналістів не мають гуманітарної освіти. Наприклад,  заслужений журналіст України Степан Сачук закінчив агрономічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту.
Але, як таланту від Бога нема, то й ніякий факультет журналістики журналістом ніколи не зробить. Журналіст - це діагноз, стан душі. Якщо ти відчуваєш, що можеш писати, а можеш не писати – ліпше не пиши. Але якщо не можеш обходитися без цього – от тоді ти вже справжній журналіст.
 
- В оцінці ваших програм волиняни часто вказують на те, що вони нагадують теле і радіопрограми радянських часів. Ви з цим згідні?
- Дивлячись, що мати на увазі. У нас багато фахівців працювало в умовах партійної системи. Напевно, щось поналипало на нас, як листя, з того часу. Але чому про все це говорити зі знаком мінус? Багато тоді було хорошого, що варто було би зберегти. Звичайно, я веду мову не про цензуру і фрази типу «журналісти – підручні партії».
- До речі, про цензуру. Місяць тому Партія регіонів звинуватила Волинську облдержтелерадіокомпанію у цензурі. Мовляв, керівництво Волинського телебачення відмовилося без \"належної чистки\" розміщувати в ефірі матеріал \"регіоналів\" про нібито беззаконня влади. Чи є таки цензура на ВОДТРК?
- Цензури у нас немає, вона заборонена конституцією. У своїй роботі ми керуємося редакційними принципами. А щодо тієї ситуації… Я тоді якраз був закордоном. Той матеріал, який хотіли у нас розмістити «регіонали» був тенденційним, однобоким. Вони його самі виготовили. І навіть, не спитавши нас, перерахували на наш рахунок гроші, вочевидь, гадаючи, що раптом ми спокусимося.
Якщо вони нашу відмову ставити той матеріал розцінили як цензуру, то чому, приміром,  не подали до суду? В тому матеріалі вони поробили випади на адресу Юлії Володимирівни. А відомо, що Київський Печерський суд заборонив ЗМІ критикувати Тимошенко і Кабінет Міністрів. Я це рішення, до слова, не схвалив, бо це антиконституційно, але ж оформлено у судовому порядку. Ми повернули Партії регіонів їхні гроші всі до копієчки.
«Канал територіальних громад» - це була наша ідея»
Як Ви гадаєте, чи торкнеться з часом Волинську обласну телерадіокомпанію процес роздержавлення ЗМІ?
- Якщо розуміти під роздержавленням створення суспільного телебачення, - так, ми до цього прийдемо. Проте, хоча я не песиміст, але вважаю, що держава до цього ще не готова. Точніше, не готове суспільство.
Наведу приклад зі світової практики. У Прибалтиці так і не вдалося створити суспільне телебачення. Першими відмовилися від роздержавлення ЗМІ естонці. Повторюсь, телебачення вимагає великих затрат. Скажімо, у Чехії за телебачення громадяни платять абонплату в розмірі 45 крон в місяць. А у нас? Так, за кабельне платять. Але ніхто не погодиться утримувати суспільне телебачення.
- У кінці вересня серед телевізійників знову стала обговорюватися тема створення «Каналу територіальних громад». У Держкомтелерадіо навіть оголосили, що це канал має бути створено в дуже стислий термін. Проте уже листопад, але новин більше ніяких…
- Цей канал мав розпочати свою роботу ще 9 листопада. Втім, через неузгодженість сітки мовлення запуск перенесли на кілька тижнів. І хоча про це ніхто не говорить, але «Канал територіальних громад» був нашою, волинською ідеєю, яку ми придумали ще у 2004 році. Ольга Володимирівна (Ольга Куліш – заступник генерального директора ВО ДТРК – «ВН»), перебуваючи на стажуванні у США, 4 місяці готувала такий проект.
Ідучи на співбесіду для знайомства з Наливайком (Олег Наливайко – нинішній в.о. голови Держкомтелерадіо – «ВН»), я взяв той проект і поклав йому на стіл. Але в Держкомтелерадіо часто міняються керівнки і цей канал досі не запустили. А об’єднувати творчі зусилля треба, бо цілодобове мовлення забезпечити повноцінним продуктом в окремо взятій області - дуже непроста справа.
 
- У штаті ВОДТРК більше 200 працівників. Якими критеріями керувалися у доборі персоналу?
- Добір людей ми проводимо за такими принципами: професіоналізм і порядність. На першому плані - професіоналізм. А порядність – це широке поняття. Пияки у нас не працюють. Та й з іншими шкідливими звичками боремося. У нас більшість телевізійників, особливо дівчат, жінок палять. Тому я заборонив палити на території телекомпанії, аби  поберегти їхнє здоров’я. (Сміється)
- Скажіть будь ласка, за яким ЗМІ, на Вашу думку, майбутнє: радіо, телебачення, газети? А, може, інтернет?
- Я б не ставив так питання, воно все потрібне. Може, головному телевізійнику і радійнику області не варто було би таке говорити, але… Ніщо не замінить книжки. Ніякий інтернет. Зовсім не ті емоції. Дасть Бог, людство не перестане читати. Інтернет шкідливий дітям, він їх змінює, вони стають пасивними споживачами інформації. Телевізор - також шкідник, його дітям до певного віку дозволяти дивитись не можна. І не тільки для того, щоб зір не псували. Під впливом інтернету і телебачення у дітей мислення формується не те –  вони отримують все готове. А книжка все-таки заставляє мислити.
-   Радіостанція «Луцьк» стала першою в Україні державною FM-станцією. Як це було?
- Свого часу дротове радіо відіграло дуже важливу роль. Колись на селах стояв гучномовець, селяни стояли біля нього і слухали новини. Проте з часом кількість радіоточок почала зменшуватися. Старіли стовпи, іржавіли дроти…
Ми вивчали світовий досвід. У Польщі навіть не було дротового радіо. У зв’язку із загостренням проблем із дротовим радіо і вирішили створити FM-радіо. Це був новий формат. Це була подія вже не регіонального, а всеукраїнського масштабу. То було дуже ревниво сприйнято нашими колегами з інших регіонів. А якби ви знали, як сприйняли появу на Волині телебачення!…
- А як? Адже Волинське телебачення розпочало своє мовлення на початку дев’яностих років минулого століття, у час кардинальних змін і проблем в країні.
- Перше пробне мовлення з’явилося у 1991 році. А вже регулярно мовити ми розпочали з 1 січня 1992 року. На той час у 11 областях України не було регіонального телебачення, у тому числі й у нас.
Телебачення на той час було найголовнішим серед ЗМІ. Життя Волині висвітлювали львівські журналісти. Вони дозволяли собі мало не чобітьми відкривати двері кабінетів партійного керівництва. Я ж був молодий, зухвалий керівник. Мені дуже хотілося, щоб на Волині було телебачення. Ми домоглися, щоб Волинь включили у план спорудження телерадіоцентрів. Було підписано постанову про створення у Луцьку такого центру. Це мала бути найбільша студія на заході України.
- Чому ж цей амбітний план не втілився у життя?
- У Луцьку планувалося побудувати велику 12-поверхову будівлю, що мала розташовуватись навпроти приладобудівного заводу, на тому боці Стиру, де зараз сидять рибалки. У найближчих планах було навіть знесення приватних будинків і виділення для їх мешканців 52-ох квартир. Будівництво планували розпочати у 1991 році, закінчити у 1994-му, а ввести в дію – у 1995-му.
Але події розгорнулися таким чином, що Україна здобула незалежність. Саме це і зашкодило тому, щоб у Луцьку був телецентр. В Житомирі, Тернополі, Хмельницькому під телецентри віддали будинки політосвіти. Ми ж отримали приміщення кінотеатру «Батьківщина». Приміщення це вимагало капітального ремонту. Тому розмістили телецентр у будинку радіо на теперішній вулиці Винниченка.
- У Вашому доробку є не лише фільми й радіопередачі. Ви – автор книги «П’ять хвилин у суботу». Над чим зараз працюєте?
- У мене багато заготовок. Зараз працюю над фільмом з робочою назвою «Художники міста». На жаль, робота над ним трохи затягнулась. Відзнято більшість відеоматеріалу. Але герой – художник, дуже своєрідний. Може, з часом, видам свої сценарії, може, продовжу «П’ять хвилин…», бо увійшло до неї далеко не все.
Розмовляла Юлія МАЛЄЄВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---