Табір поблизу Луцька приймає дітей зі сходу

У приміському дитячому таборі відпочинку, що в селі Гаразджа Луцького району, добігає до завершення четверта оздоровча зміна. Цьогоріч до неї долучилися не тільки юні жителі міста й Волині, а й діти з інших областей України, зокрема, Луганської. Загалом їх – 32, і відпочивають вони у різних загонах. Діти, з якими вдалося поспілкуватися, приїхали, переважно, з Попасної та Золотого.

17-річний Ігор ділиться своїми враженнями:"Записався на цю поїздку у себе в школі. Я вперше у цьому таборі, як і на Волині. Відчуваю, що тут – хороші, добрі люди. Серед наших розваг більше люблю дискотеки та концерти. Мене обирали командиром".

"Мені вдома дали безкоштовну путівку в цей табір. Перший раз приїхала на Західну Україну. Тут – все по-іншому: дерева дуже великі, а люди розмовляють переважно українською мовою. Вдома ж більшість – російською", - розповідає Катя.

"Враження від табору – супер! Ліс, озеро… Мама запропонувала сюди поїхати. Я другий раз так далеко з дому їхав поїздом. Рідні не боялися мене відпускати. Тут – гарна природа, а у нас дерева геть лежать. Вдома я перейшов у шостий клас. Від війни до нас – три кілометри, вже звикли", - каже 11-річний Сергій.

А 12-річний Микита по-дорослому зазначає:"Я родился в Попасной и живу там до сих пор с мамой, папой и младшей сестрой. В том году уже побывал на Волыни – в "Парасольке" (дитячий табiр у Турійському районі – авт.). Там ездил на лошадках на Мертвое озеро, там – кувшинки. Мне не привыкать ездить далеко от дома. Сюда же приехал со своими друзьями, да и подружился с новыми детьми. Там у нас тоже на украинском люди разговаривают. А что касается «мифов» разных – телевизор не смотрю."

Аня розповіла, що дуже хотіла побачити світ, познайомитись з новими людьми і це їй вдалося саме на Волині. Дівчинка відзначила, що їй спочатку казали, що краще розмовляти тут українською, але – ніяких проблем. Знайшла багато друзів."Вдома ж колись було страшно, що – війна, а зараз я уже звикла".

Богдан каже, що дізнався про такі поїздки ще у 2014 році, коли розпочалася війна. "Нас повезли в дитячий санаторій в Одесу. У 2017-му вже приїздив до вас на Волинь, мені тут сподобалося. Тому знову приїхав сюди. Люди тут такі ж, як у нас, але природа яскравіша. Насамперед, у таборі подобаються вожаті: все дозволяють, але, водночас, дивляться за тобою. Вдома – сім’я. Ми живемо у «жовтій» зоні – між «зеленою» та «червоною». За п’ять-шість кілометрів від нас – війна. Перестрілка йде у полі. Другий рік місто вже не чіпають. Балакають у нас і російською, і українською мовою. Я сам родом з Івано-Франківська, там бабуся моя живе. Потім переїхав з рідними у Луганськ, там став говорити трохи російською. Школи у нас – українські, такі ж свята проходять, з вишиванками."

Загалом, усі діти були приємно вражені волинською природою, а також спілкуванням із вожатими та своїми однолітками, які, переважно, розуміють як українську, так і російську. Тобто, надумана десятиліттями "проблема" розвіюється, наче дим, коли українці, тим паче – молоді, зустрічаються разом і спілкуються. А живуть наші гості, буквально, за декілька кілометрів від війни...

Інструктор-вихователь другого загону Світлана Шмагелюк, яка нині опікується 32-ма вихованцями, зізналася, що не має особливих проблем із ними, незалежно від місця їх прописки. Сама вона – родом із Львівщини, а в «Сонячному» (загалом, третю літню зміну) проходить практику від Луцького педагогічного коледжу.

"Діти – по-своєму цікаві. Завжди хтось щось робить. Ми і плакати малювали, і пісні складали, і девізи, і в похід до Воротнівського заказника ходили…Спочатку не мала уявлення, що робити з дітьми. Відверто кажучи, робота вчителя не приносить мені таке задоволення, як робота вожатою", - відверто розповіла дівчина.

Текст і фото Світлани Зозулі

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---