Троє рідних братів з Волині – на захисті України

Офіцер 26-ї окремої артилерійської бригади Віталій Христюк із селища міського типу Колки Маневицького району військову справу обрав своєю професією ще 2011-го, коли вступив у Академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного. Тоді ніхто й подумати не міг, що доведеться захищати свою землю зі зброєю в руках, - інформує «Волинська газета».

Зараз на сході України воює не тільки Віталій, а й його старший брат Микола, в той час як молодший – Тарас – проходить строкову військову службу в Українській армії. Ми поговорили з Віталієм про його перші 45 днів у зоні АТО, а також про те, чи варто захищати окуповані території та на яке майбутнє для них можна сподіватися.

– Як ти потрапив в зону АТО?

– Закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного 28 лютого цього року, потім ще 2 тижні провів на Житомирському полігоні, а 27 березня потрапив у зону АТО, де був 45 днів – до 9 травня. Після цього приїхав на ротацію (в Колки, – авт.). До речі, випадково так сталося, що ми з братом приїхали додому разом, хоча служимо далеко один від одного. Він розвідник 30-ї механізованої бригади, а я – командир взводу управління в 26-й окремій артилерійській бригаді (м. Бердичів).– Розкажи про військові будні?

– По-різному буває: зазвичай підйом, сніданок, огляд техніки, підготовка до виїзду, якщо є наказ старшого командування. Зараз ми активних бойових дій не ведемо, працюємо більше в тилу, тому що за мінськими угодами артилерія відведена на 25 кілометрів від лінії розмежування. Виїжджаємо на вогневе завдання тільки, коли є пряма загроза.

– Що буде з окупованими територіями в майбутньому?

– Переконаний: ми обов’язково переможемо в цій війні, і в майбутньому окупована територія буде нашою. Вже зараз більшість людей сенсу в Російській Федерації чи, тим паче, в ДНР і ЛНР не бачить. Хто зміг, вже давно виїхав на територію України. Просто нам є за що боротись, а росіянам? Ми воюємо за свою землю, а вони за що? За ідею? За одного Путіна? Земля все-таки дорожча грошей і фальшивих ідей.

– Ставлення місцевих до Української армії позитивне чи негативне?

– Останнім часом воно позитивне, люди висловлюють підтримку, приносять харчі. Ми остерігаємося брати їх від незнайомих людей, а беремо лише від волонтерів та деяких місцевих, з якими вже встановлено тісний контакт. Стараємося бути обережними, хоча нам, звісно, така підтримка приємна. Якось на Пасху волонтери привезли дуже багато листівок від дітей, всі стіни тоді були заклеєні сердечками і голубами. Взагалі, більшість дітей і на окупованих, і на неокупованих територіях дуже гарно ставляться до армії, вони за Україну і більш патріотично виховані, ніж люди, які жили ще в СССР.

– Вас більше забезпечує держава чи волонтери?

– Забезпечує держава, а волонтери допомагають одягом і деякими речами. Раз на 10 днів привозять харчі з частини, їх цілком вистачає, ще й залишається. Технікою волонтери нас не можуть забезпечувати, наприклад, 100-міліметровіими протитанковими гарматами, які у нашій бригаді використовуються, забезпечує лише армія. Каски і бронежилети – теж армія, просто зараз немає такої великої потреби в них – всі люди вже одягнуті.– Що найстрашніше на війні?

– Думаю, найстрашніше – втрата товаришів… На щастя, в мене такого ще не траплялося. Якщо ти помираєш, то вже нічого не відчуваєш, а за здоров’я і життя свого військовослужбовця несеш відповідальність.

– Як воно – служити, знаючи, що рідний брат теж в АТО?

– Якось він 4 дні не виходив на зв’язок, коли був у кільці під Дебальцевим. Тоді було страшно, але я знаю, що мій брат прорветься в будь-якій ситуації.

– Важко керувати людьми в умовах війни?

– Важко, тому що треба вирішувати, що ти несеш серйозну відповідальність. Та й солдати у моєму взводі переважно 40-59-річного віку, лише 1-2 приблизно такі, як я, а із солдатами старшого покоління значно важче, ніж зі строковиками.

– Чи варто боротися за цю територію?

– Безперечно, так. А за що помирали люди? Що зараз скажуть матері загиблих? Треба було одразу віддавати, а зараз уже потрібно йти до кінця. Та й ця війна об’єднала країну. В мене в батареї є двоє людей із Донецької області: вони добровольці, воюють за Україну, нікуди не втікають і не ховаються, а захищають свою землю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---