Туди, де ранок може не настати. Репортаж Волинських Новин із поїздки на прифронтові території

П’ять пікапів, понад сотню безпілотників та чимало іншого обладнання на майже 20 мільйонів гривень від Луцької громади нещодавно доправили на схід Силам оборони України. Для Луцького міського голови Ігоря Поліщука і його колег це була вже дванадцята поїздка з 2023 року. Відвідини східних областей – не лише можливість допомогти та підтримати захисників, але й нагода поспілкуватися з військовими, які розповідають про свій побут, ситуацію на фронті та діляться численними історіями з війни.

Цього разу журналісти Волинських Новин також долучилися до подорожі завдовжки у 2500 кілометрів, щоби трохи привідкрити закулісся цих поїздок, показати життя в прифронтових населених пунктах і заодно доправити один з п'яти пікапів.

Луцьк покидаємо зранку, ще затемна. Дорога на схід буде довгою, короткі зупинки лише на заправках, швидкість – максимально дозволена. Гаяти часу ніколи, адже попереду – десятки населених пунктів, зустрічі з представниками дванадцяти підрозділів СОУ, звіряння і передавання майна. На все про все три дні.

Минаємо головну вулицю столиці – й ось рідне Правобережжя України вже в дзеркалі заднього виду. На дорогах більшає блокпостів, змінюються краєвиди і ландшафти: дещо незвичні волинянину, але дуже мальовничі.Надвечір одометр нашого пікапа, який женемо спецпризначенцям з «Омеги», відрахував тисячу кілометрів.Перша серйозна зупинка – того ж дня на Куп’янському напрямку Харківщини. До лінії бойового зіткнення – близько 25 кілометрів. Дорогою бачимо села із подекуди зруйнованими будинками, чимало з них – покинуті.

Читати ще: 2500 км за три дні: як Луцькрада доправляє допомогу військовим на схід. Фоторепортаж

Безпосередньо до військових їхали двома автівками, залишивши решту в Харкові. Дороги на Харківщині й Донеччині рівні.Частина з них на початку вторгнення була під окупацією, тому поряд – стрічки, що позначають заміновані поля. Вітання і прощання з військовими завжди щирі. Всі розуміють, що в реаліях війни зустріч може стати останньою. На жаль, таке траплялось уже не раз. Та й для подорожніх це не завжди безпечно.Перше найпростіше правило безпеки озвучує ветеран, бойовий медик Олексій Кушнєр: «Бачиш кіпіш – дивись на місцевих. Що роблять вони – те роби й ти».Передавання майна відбувається швидко: хвилин двадцять на звіряння документів і підписи, звітне фото й коротке спілкування з військовими.За документацію відповідає директор департаменту молоді і спорту Володимир Захожий. У нього найважливіша папочка із паперами: там пише, що, кому і в якій кількості.

«Усе точно звірили?» – питають у нього, підсвічуючи ліхтарем. «Та мушу. Тут позиції по 200 тисяч коштують», – відповідає.

Неочікувано для нього серед коробок із дронами помічають коробку спецій.

«У мене немає такого в списку. Приправа «Універсальна» – це кому?» – голосно питає у військових Володимир Захожий. «Це замість батарей до мавіків?» – жартівливо перепитує мер Луцька Ігор Поліщук.

Кому все ж віддати приправи, знайшли хутко, на польовій кухні таке стане у пригоді завжди.

Військові тим часом розповідають про обстановку на Харківщині. Попереджають: «Краще далі в бік Куп’янська не їхати. Територія прострілюється». Повертаємось у Харків, вечеряємо і відбій. Завтра – найважчий день.

***

Сонце України встає на Донбасі, і під його перші промені наша колона покидає Харків. Прямуємо на Донеччину, в небо якої все глибше і глибше проникають FPV-дрони. Росіяни знають, де пролягають головні транспортні шляхи, тому для пікапів та бусів є ризик стати ціллю.Проїжджаючи повз прифронтові міста, можна помітити, як там вирує життя. От-як в Ізюмі, де о восьмій ранку бачимо дітей, які йдуть до школи, і молоду пару, яка прогулюється за ручки. На ринку жваво і людно, у місті чимало банерів із рекламою магазинів, суші, пива та, звісно ж, рекрутингу. Якщо абстрагуватися і не зважати на безліч камуфльованих авто, то так і не скажеш, що звідси до лінії фронту близько 30 кілометрів.Британський автожурналіст Джеремі Кларксон стверджує, що швидкість рятує життя. «Швидкість ще нікого не вбивала. Раптова зупинка – ось що вбиває», – іронізує Джезза. Ймовірність «раптової зупинки» на дорогах Донбасу зростає кратно, бо більшість водіїв їдуть якомога швидше. Тут завжди треба бути готовим різко обʼїхати перешкоду, на крайніх сантиметрах узбіччя розминутись із зустрічним «Хамві», що з навареним захистом завширшки сягає більш як трьох метрів. При цьому поглядати в небо і прислухатися до сторонніх звуків.Не те, щоб Кларксон був неправий. На Донбасі швидкість справді рятує. Хороша рівна дорога – це вчасний евак пораненого на стабпункт, це оперативна логістика, це підвезення боєкомплекту та провізії і безліч іншого.Коли час йде на хвилини – це надважливо, тому полотно тут ремонтують, щойно є нагода.

Цінність людської праці у цих краях відчувається особливо. На відстані ста метрів розминаємося із саперами, які розміновують поля, аграріями, які збирають урожай, і дорожниками, які латають побиту трасу. Нею мчимо за горизонт, назустріч раніше незнайомим топонімам Донеччини.Наступна зупинка – Краматорський напрямок. В одному із сіл військові під час отримання допомоги діляться реаліями. Кажуть: знайти собі хату – успіх, знайти хорошу хату – величезний успіх.

Підрозділ, де служить ексдепутат міськради Юрій Моклиця, на умови проживання не скаржиться. Захисники жартують, мовляв, житло їм дісталося «з боями», бо на нього претендували аж три бригади.У Краматорськ, що за 20 кілометрів від фронту, вже залітають російські дрони на оптоволокні. Тож розслаблятися нема як – у машині відчинили вікно і розвісили вуха.

Маючи постійні загрози, місто живе своє маленьке життя: дітлахи катаються на велосипедах, дідусь кудись прямує у справах, пані прийшла забрати посилку із «Нової пошти». У місті навіть курсують тролейбуси.Уже інший підрозділ розповів, що на цьому напрямку стає гарячіше. Радять їхати іншою дорогою замість тієї, якою планували спочатку. Жартують: «У вас РЕБ в машині, а не на машині».

Частина шляху пролягає небезпечними ділянками, де ризик удару ворожим FPV суттєво вищий. Для цього важливі дороги обносять захисними сітками, які подекуди вже пробиті. Антидронові сітки працюють як бар’єр – безпілотник заплутується і дочасно вибухає. Роблять їх із міцних синтетичних матеріалів і металу. Звісно, це не гарантований захист, але така дивна картина за вітровим склом дещо заспокоює. До моменту, поки не бачиш на узбіччі знищені ударом FPV авто.Після прифронтового Краматорська поїхали до захисників, які ближче до Дніпра. Там уже під час заходу сонця віддали передостанню партію допомоги. Військові натомість запросили розділити обід. У польовому меню – канапки, плов і гарячий чай.Під час відряджень захисники нерідко дарували сувеніри і памʼятні речі міському голові Луцька. Дещо потім знову йде на допомогу війську. Так у жовтні частину речей продали на благодійному аукціоні, завдяки чому вдалося виручити більш як мільйон гривень.

Читати ще: Сувеніри від воїнів, які дарували меру Луцька, продали на аукціоні для підтримки бригади «Любарт»

Після частування – шлях до Дніпра, остання зупинка для передання майна та довга вечірня дорога на Київ. Звідти наступного дня дістаємося Луцька.

Позаду 2500 кілометрів дороги. Зустрічі з доброю сотнею військових і цивільних, з десяток нових топонімів Лівобережжя, до яких дотягнувся рускій мір, залишивши по собі розруху та смерть.Коротка мандрівка на схід відкриває іншу реальність, де люди щодня живуть під загрозою обстрілів, знаючи, що завтра може не настати. Росіяни нещадно б’ють по прифронтових містах і селах із усього можливого озброєння: КАБи, артилерія, балістика, дрони. Сумною реальністю стали випадки, коли ще сьогодні місцеві поралися по господарству, бавили дітей, годували тварин, а на ранок їхні тіла з-під завалів діставали рятувальники. І воєнних злочинів окупантів проти мирного населення з дня у день стає дедалі більше. Щодня читаємо заголовки: «Росія обстріляла...», «Від ворожої атаки загинули...» Щодня.Попри це, вже четвертий рік з початку повномасштабного вторгнення українці доводять, що вміють гуртуватися у протистоянні ворогу. І допоки тил памʼятатиме, що він – опора війська, доки підтримуватиме фронт, можливостей протистояти окупантам матимемо значно більше.

До слова, редакція Волинських Новин відкрила збір для Сил спеціальних операцій. За найбільший донат подаруємо книгу ексголови МЗС Дмитра Кулеби «Війна і нові горизонти» з автографом автора.

Нашим давнім друзям, які зараз служать в одному з підрозділів ССО, потрібні акумулятори для дрона Autel EVO MAX 4Т. Закликаємо підтримати військових будь-якою посильною сумою, адже малих донатів не буває.

Monobank:

https://send.monobank.ua/jar/5MyFrmcrKq
4441 1111 2030 9442

ПриватБанк:

https://www.privat24.ua/send/hdm3h
5168 7521 3202 9854

Іван САВИЧ, Дмитро КЛИМЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---