«Тут уже свої, рідненькі»: як у колишньому ФАПі на Волині облаштувалася пенсіонерка з Луганщини

66-річна переселенка Ірина Плотнікова із містечка Новодружеська Луганської області оселилася у приміщенні колишнього фельдшерсько-акушерського пункту у селі Троянівка. На Волинь жінка евакуювалася влітку 2022 року.

Суспільному переселенка розповіла: в Україні родичів не має. Тікаючи від війни, з дому взяла лише документи та маленьку сумку речей, у гаманці мала 130 гривень.

«У спортивному костюмі і з маленькою сумочкою»

Ірина Плотнікова жила у селищі неподалік Рубіжного. Колись працювала на шахті, потім на хімічному заводі. Жінка пригадує, у 2014-му про евакуацію не задумувалася, інтенсивність обстрілів була іншою, ніж у 2022.

«Я, знаєте, навіть не думала спершу виїжджати, але коли фронт прийшов, стали стріляти, то виїзд був уже важкий, – говорить Ірина Плотнікова. – Пряма дорога на Бахмут була перекрита, там був обстріл. Машини лежали побиті, горіли, трупи лежали. І ми звернули зразу в посадку, полями виїжджали».

За кілька днів щоденні обстріли дісталися міста Бахмут. Жінка каже: люди ховалися у підвалах і боялися, що їх засипле. Виїхати з прифронтової території пенсіонерці допомогли волонтери. Жінка зізнається: тоді нічого не знала про Волинь.«Коли ми виїжджали, то нас питали: куди, чи є у вас родичі, знайомі, чи друзі? Ну, в мене нікого не було. Їхати було нікуди. Куди запропонували, туди і поїхали. На Волинь, значить на Волинь. Цілий вагон людей був», – пригадує переселенка.

Спершу жінка приїхала у Маневичі, звідти потрапила у село Троянівка. Пенсіонерку безплатно поселили у приміщенні колишнього ФАПу. Облаштуватися допомогли небайдужі: несли їжу, постільну білизну і речі першої потреби.«У мене речей ніяких не було. Їхала в одному спортивному костюмі з маленькою сумочкою, в кишені було 130 гривень. А тут в Маневичах у церкві я змогла взяти і взуття, і одяг, і пальто зимове», – додала Ірина Плотнікова.

«Там нічим жить»

З попереднього життя у жінки не лишилося світлин. Чи вцілів її дім на Луганщині і хто там тепер живе – не знає.

«Там води нема, газу, топити нічим. Там печі у нас в основному на вугіллі. Шахти розбиті, затоплені, розумієте? Там нічим жить! Я не знаю, хто там остався, як вони живуть? Ну це ж неможливо жить без нічого», – каже пенсіонерка.

Нині жінка живе на пенсію 2700 гривень і допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень. Цього, каже, вистачає на оплату комунальних послуг і їжу для себе і кішки, яку прихистила і назвала Кицюнею.«Тут свої, рідненькі»

До життя на Волині, каже переселенка, уже звикла.

«Я вже тут прижилася і, знаєте, вже їхати ніколи нікуди не хочу. Люди тут хороші. Я й не помітила, як три роки минуло. Таке почуття, знаєте, що я тут давно вже живу. Тут свої, рідненькі», – додає Ірина.

У вільний від хатніх справ час жінка займається рукоділлям і перешиває придбані на секонд-хенді речі та одяг.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---