У бою як риба у воді: тренер з Волині захищає Батьківщину й мріє про майбутні успіхи підопічних

Правду кажуть, що справжній тренер – це другий батько для всіх своїх підопічних. Отже, знайомтеся – тренер вищої категорії, командир роти вогневої підтримки Ковельського батальйону однієї з бригад Сил ТрО ЗСУ капітан Віталій.

Спортсмен з дитинства, під час навчання в Одеській державній академії будівництва та архітектури продовжив займатися спортивними єдиноборствами, а одразу після закінчення вишу та переїзду на Волинь вирішив спробувати себе у ролі тренера. Робота сподобалася, тож з часом чоловік закінчив й Інститут фізичної культури та здоров’я СНУ ім. Лесі Українки, пише АрміяInform.

– Довелося все робити з нуля. Починали з французького боксу «сават», потім у зв’язку з популярністю перейшли на кікбоксинг WAKO, – згадує Віталій. – Спочатку наш клуб працював на громадських засадах, а коли вже з’явилися результати, місцева влада запропонувала співпрацю.

Щоби мати можливість шукати талановиту молодь, Віталій відкрив безплатну секцію кікбоксингу на базі Дитячо-юнацької спортивної школи імені Євгена Кондратовича в місті Ковель. Там мали можливість займатись усі охочі, навіть діти, яких «виховувала» вулиця, але саме на них тренер і робив акцент.

– Мотивація та бажання, щоб реалізувати себе в житті, в таких «бурсаків», як їх називали інші тренери, вища за тих, хто закінчує школу та має можливість вчитися далі, – наголошує Віталій. – Моя вища категорія тренера – це результат високих досягнень моїх підопічних. Здобутки рівня всеукраїнських та міжнародних змагань прийшли, коли я вже працював у клубі за підтримки міської федерації.Серед його вихованців – не тільки призери і чемпіони кубків України, але й призери кубків і чемпіонатів Європи та світу. Це Роман Кухта, Ян Варакін, Роман Вдовиченко, Володимир Скоповський, Дмитро Галейда, але найуспішніший серед них Юрій Зубчук – «срібний» призер чемпіонату Європи та триразовий «срібний» призер чемпіонатів світу. Наразі дехто з хлопців волонтерить та допомагає зокрема і підрозділу свого тренера, але є й такі, хто боронить нашу країну зі зброєю в руках.Свого першого бойового досвіду Віталій набув у 2015 році, коли за мобілізацією прийшов служити в окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Там він здобував нові для себе практичні військові знання, доріс до командира роти вогневої підтримки та у 2016 році звільнився у запас. Коли почалась широкомасштабна агресія рф проти України, чоловік сам прийшов до військкомату та потрапив до Ковельського батальйону окремої бригади ТрО, де служить нині.

– Як тренер я розумів, що найголовніше для ефективної командної роботи – це психологічна сумісність воїнів у колективі. Мені сказали, що я можу вибирати людей з будь-якого підрозділу, та розуміючи, що навчити особовий склад стріляти легше, ніж злагодити підрозділ, формував розрахунки, по-перше, з тих, хто мав досвід роботи з тією зброєю, яку нам повинні були дати, по-друге, з тих, хто з цими людьми був у нормальних відносинах. І, як показав час, коли ми почали воювати, не помилився, – говорить військовослужбовець.

– Я одразу сказав підлеглим: головне витримати перший бій. Під час першого штурму ворог на бронетехніці зайшов у яр, де їх не було видно, потім висунувся на 50 метрів та почав насипати з гранатометів та кулеметів. росіяни намагалися зайти з флангу, але завдяки правильному розташуванню людей та гарній роботі нашого мінометного розрахунку всі їхні спроби вибити нас з позицій були марні.Коли ми запитали у Віталія, яка річ йому болить найбільше за цей час, він, трохи помовчавши, сказав, що це загибель його підлеглих. За час боїв його підрозділ втратив уже трьох хлопців, одним з яких був його учень на ім’я Олександр.

– Він був дуже перспективним спортсменом та, мабуть, фізично найсильнішим у нашому підрозділі, – розповідає ще один учень Віталія, навідник кулеметного відділення молодший сержант Юрій, який разом з Олександром свого часу прийшов до підрозділу під командуванням їхнього тренера. До служби в армії Юрій вісім років займався кікбоксингом та отримав спортивне звання кандидата у майстри спорту України.– У бою я себе відчуваю як риба в воді, й це також завдяки заняттям спортом. Звісно, дуже допомогла військова підготовка, яка була на Волині, але загартованість, щоб почувати себе впевнено, на адреналіні, я отримав, коли займався кікбоксингом, – наголошує Юрій.

Читати ще: Коли дерево стає золотим: історія гвардійця з Волині, який створює іконостаси

Поки Віталій стоїть на захисті нашої країни, його вихованці, які вже міцно, як-то кажуть, стоять на ногах фінансово, підтримують клуб та приводять займатися кікбоксингом уже своїх дітей. Учні, які залишилися вдома на Волині, продовжують тренуватись та бережуть клуб до повернення тренера. У проміжках між виходами на позиції тренер знаходить час, щоб висилати їм програму підготовки на тиждень. Загалом у Віталія програма розписана на три роки для кожної вікової групи, а для професійних спортсменів він має окремі загальні й індивідуальні плани.

– Завдяки тому, що зараз хлопці тренуються за планом, після мого повернення ми за пів року або рік знову почнемо активно виступати на змаганнях, – ділиться планами тренер.

Своїм прикладом Віталій доводить важливу місію професійного досвіду справжнього тренера в житті своїх солдатів і спортсменів для перемоги та майбутнього України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---