За любов до України лучанки отримали 25 років заслання. Історії двох життів

Працівники Офісів розвитку кварталу відвідали колишніх політв’язнів. Координатор одного із Офісів, депутат міської ради від партії УКРОП Орися Залевська побувала в домівках Анастасії Селиної та Віри Шевчук.

Днями Україна вшановувала тих, хто живий, і тих, хто загинув під тиском сталінської машини репресій. До Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» із листом звернулася голова ГВО «Волинське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих» Валентина Єгорова. У ньому жінка просила допомогти тим членам товариства, хто найбільше цього потребує. У списку – 25 хворих, немічних і вже дуже стареньких лучан, які пройшли страшні випробування концтаборами, - повідомляють у прес-службі Фонду.

За любов до України лучанки Віра Шевчук та Анастасія Селина отримали по двадцять п’ять років заслання. У ті страшні воєнні часи їм було по 15-20 років. Каторжні роботи, ярлик «ворог народу» та запис в особовій справі «зрадник Батьківщини» – це аж ніяк не все, що отримали жінки за підтримку бійців Української Повстанської Армії. А ще – підірване здоров’я, скалічене особисте життя, цькування рідних та близьких, заборона працювати на достойних посадах. Однак вони кажуть, що не шкодують про жоден свій вчинок.

Історії жінок вражають.Пані Анастасії було 21, вона працювала продавцем у сільському магазині в селі Несвічі. «Приходили вояки з УПА, бо неподалік була криївка. Я їм давала все, що могла – мило, керосин, білу тканину на халати. А потім мене арештували. У справі проходили семеро, усі родичі. Наразі жива лише я. Вирок військового трибуналу – 25 років заслання у табір Тайшет Іркутської області. Працювала на лісоповалі, потім щипала сльоту. Повернулася, коли мені було вже майже 46. Заміж хоч і вийшла, але дітей не маю. Доживаю із братихою, батько якої також за націоналізм отримав 10 років каторжних робіт», – ділиться Анастасія Селина.Віра Шевчук потрапила до страшного казахстанського табору Кенгір. Вона – учасниця Кенгірського повстання в’язнів, які голіруч намагалися скинути керівництво табору. «Дівчата того дня повдягали, хто мав, вишиванки й закрили собою хлопців. Думали, що по жінках стріляти не стануть. Та де там – не просто стріляли, а передушили усіх танками», – згадує пані Віра.Як розповіла голова «Волинського обласного товариства політичних в’язнів і репресованих» Валентина Єгорова, Фонд Ігоря Палиці постійно опікується цією категорією лучан: «Відчутна підтримка і допомога продуктами харчування, ліками, а також Фонд «Тільки разом» виділяє для членів нашої організації путівки на лікування в санаторій «Пролісок». Ми відчуваємо турботу і піклування від них постійно, а не лише на пам’ятні дати. Такі дії допомагають хоч трішки віддячити цим людям, які колись відстоювали незалежність України для нас».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---