«У дитсадку дитина морально загартовується». ІНТЕРВ’Ю

Олена Роботько вже 25 років працює у дошкільноному навчальному закладі № 4 міста Луцьк. Працювати прийшла сюди молодим спеціалістом, а зараз вона уже спеціаліст I категорії. Головне, каже, в роботі вихователя - любити дітей. Вона проти фізичних покарань і упевнена, що в тандемі з вихователем мають працювати і батьки. Бо хоч як дитина любить свій садочок, родину він не замінить.

Олена Іллівна, стати вихователем – це було свідоме рішення? Це професія чи покликання?

Звичайно, покликання. Ще змалку, відвідуючи дитячий садок, хотіла бути схожою на свою виховательку, копіювала її вдома під час ігор. Коли постало питання про вибір професії, то ніяких сумнівів та вагань щодо вступу у педагогічний вуз не виникло. Тож це було свідоме рішення.

У яких дошкільних навчальних закладах працювали?

Моє перше робоче місце було в цьому ж садочку. І тут я уже працюю 25 років. Навіть не віриться, як пробіг час. Я не відчуваю, скільки мені років, бігаю по справах, як юна.

У чому секрет? Кажуть, щоб зрозуміти малюка, потрібно залишитися дитиною в душі. Це правда?

Януш Корчак (польський педагог-новатор - прим. ред.) у своїх працях пропонує «піднятися до духовного світу дитини». І це не просто красиві слова. Якщо дорослий не втрачає дитячу душу, вміє бачити світ очима дитини і радіти навколишній красі, якщо зберігає щирість почуттів, то він буде справжнім педагогом і знайде ключик до кожної дитини.

А якими рисами має володіти ось такий справжній вихователь?

Безумовно, бути вихователем – це покликання душі. Адже можна освоїти всі ази професії, досконало вивчити і знати теорію, але так і не стати справжнім вихователем. Важливо, щоб людині, яка прагне працювати з дітьми, були притаманні такі риси: чуйність, доброта, турбота, увага, повага до дитини та її внутрішніх можливостей, інтересів. Та найголовніша риса – любов до дітей. Минають роки, змінюються погляди громадськості, педагогів, психологів на методи та принципи виховання. Але, на мою думку, така моральна якість, як любов до дітей, залишається пріоритетною.

З часом багато змінилося у образі вихователя?

Звичайно. В епоху «інформаційного буму», коли усі процеси набувають прискорення, те, що раніше людина дізнавалася протягом усього життя, дитина має освоїти за кілька років. Тож вихователь має відповідати вимогам сучасності, займатися самоосвітою, вдосконалювати свої навички.

Це суто жіноча професія?

Зовсім ні. Багато відомих педагогів були чоловіками. Варто згадати Василя Сухомлинського, Януша Корчака, дослідника дитячої гри Д. Колоццу. Та й кожен батько дитини – вихователь.

Ви згадали про батьків. А були випадки, коли потрібно було виховувати швидше не дітей, а їхніх тата і маму?

На жаль, так. Такі випадки мали місце у моїй практиці. Батьки зловживали спиртними напоями, не завжди добросовісно виконували свої обов’язки, невчасно забирали дітей. Довелося проводити бесіди з цими людьми - адміністрації дитсадка, психологу. На щастя, це подіяло, і батьки зробили висновки.

А де у вихованні дітей межа між ролями батьків та вихователя?

Є така категорія батьків, які вважають: «Я плачу гроші, тож виховуйте мою дитину. А я буду просто спостерігачем». Так, більшу частину свого життя діти перебувають у дошкільному навчальному закладі. Як би дитина не звикла і не любила дитсадок, своїх однолітків, вихователів, але маму і тата вони не замінять.

Батьки та вихователі для дітей дошкільного віку є значущими людьми, чий вплив на малюка є визначальним. Мова та поведінка дорослих – це взірець для дітей. Тому батькам і вихователям потрібно виявляти увагу, доброзичливість до дитини. Вміти контролювати свої дії, свою поведінку, оточити дітей теплом, ставитись до них шанобливо. Адже саме це формує відчуття високої власної цінності, а не пригнічення. У моїй практиці був випадок, коли дівчинка до 5 років не розмовляла з сторонніми людьми, хоча чудово вміла говорити. Уже й психолога підключали. З’ясувалося, такий комплекс розвила дитина в собі, коли спостерігала як її мама спілкується з іншими.

Часто можна почути в батьківських розмовах: «Наше покоління було не таким. Зараз діти стали некеровані, невиховані». Ви як вважаєте?

Я абсолютно не згідна з таким словами. Звичайно, час диктує свої умови. Діти зараз дуже допитливі, більш рухливі, активно пізнають світ, швидше мислять, дуже активно відстоюють свою думку. Вони вже навіть уміють користуватися комп’ютером. Наше завдання – направити дитячу енергію у правильне русло, навчити у всьому бачити красу.

Гасло, яким керуємося в дошкільній освіті – не заганяти освітній процес у суворі рамки. Тому й пріоритетною сьогодні в дошкільних навчальних закладах є ігрова діяльність. Вона розвиває фантазію, вчить креативно мислити, знаходити різні варіанти вирішення тих чи інших завдань. Чудові методики, якими користуємося, розробила Марія Монтесорі, використовуємо казкотерапію. Основою ж для роботи використовуємо, звісно, затверджені програми.

Важко налагодити контакт з дитиною?

Сьогодні усі педагоги світу усвідомлюють: кожна дитина – особлива. А отже вона потребує психолого-педагогічного впливу, орієнтованого саме на її можливості. Щоб налагодити контакт з дитиною, потрібно бачити її як рівноцінного партнера. Дорослий виступає в очах дитини як людина, яка все уміє і здатна завжди допомогти. Малюк дивиться на нього, і в його очах світиться прохання: «Покажи, навчи. Я хочу робити так, як ти!» І якщо мудрий дорослий обере варіант ділового співробітництва, буде прислухатися до ініціатив та пропозицій дитини, йти на поступки, вчасно підказуватиме, то дитина повірить у себе. Дитину треба завжди хвалити. Одягнувся сам – молодець. Задом наперед? Не страшно. Але ж який ти самостійний!

І, все таки, садок – не домашні умови. Як допомогти спокійно дитині пережити розлуку з мамою?

Цей процес називається адаптацією. І тут велика роль надається батькам. Вони найперше мають налаштуватися самі, а згодом підготувати дитину. Можна спочатку привести дитину і показати ігровий майданчик, познайомити з вихователем. Варто розповідати про вступ до дитсадка як про радісну та очікувану подію.

Ми дозволяємо деякий час побути мамі у групі. Походити за ручку, обдивитися усе. Дитина має відчути: якщо мамі тут комфортно, буде комфортно і мені. Батьки теж мають бут упевнені, що поруч з їхньою дитиною будуть добрі, уважні, досвідчені люди.

Можна дати дитині з дому іграшку. Але іграшка не повинна бути надто яскравою, бо може спалахнути конфлікт, коли ще кільком дітям захочеться саме цю іграшку. Це може бути лялька чи ведмедик, їх можна брати під час сну до ліжка. Таким предметом, який допомагає дитині справлятися зі стресом, може стати навіть звичайний носовичок, який мама поклала у кишеньку.

Велике значення має вранішній настрій. Якщо дитина прийшла з хорошими емоціями – такий настрій у неї й залишиться на цілий день. Вихователь повинен лагідно зустріти дитину, посміхнутися, забавити, назвати у пестливій формі, переключити її увагу.

Процес адаптації у кожної дитини індивідуальний. В першу чергу вихователь повинен проявити максимум терпіння до всіх прохань і навіть вередувань дитини, заслужити її довіру.

А мамою вихованці вас називали?

Було таке, але швидше несвідомо. Називали якось і «мама-тато». Але тепло в очах, віддачу своєї вкладеної любові відчуваємо.

Як щодо покарань?

Я особисто не допускаю ніяких фізичних покарань з боку дорослих. Увага, терпіння, любов, поясненя – головні чинники у вихованні дитини. Недарма кажуть, що словом можна людину піднести до небес, а можна і вбити. Варто дитину похвалити хай за невеликі, але досягнення, вміти заохотити, не критикувати, а всіляко підтримувати її у починаннях.

Яка ж роль дитсадка у житті дитини? Чи відрізняються діти, які виховувалися у дошкільному навчальному закладі, від дітей, яких виховували вдома?

У дитсадку дитина вчиться контактувати з іншими дітьми, вчиться перебувати у колективі. Можна сказати, що тут вона морально загартовується. Адже всі діти різні, мають несхожі характери. Одну і ту ж конфліктну ситуацію вони вирішують по-різному. Хто плаче, хто сміється, хто дає здачі. Діти в колективі реалізують себе і самоутверджуються. Вони вчаться ділитися, мінятися. Я не кажу, що завжди, але часто у дітей, які виховуються в домашніх умовах, розвиваються риси егоїзму.

Після відвідин дошкільного навчального закладу діти стають набагато комунікабельніші. Їм простіше адаптуватися в соціумі. Простіше потім іти у школу. Це дуже добре видно, коли порівняти дітей, які приходять в молодшу групу з ясельної і з дому. Діти, які рік були в яслях – більш самостійні, вони вже все знають, все вміють, самі одягаються. Ми, звичайно ж, допомагаємо дітям одягатися, коли треба – вчимо і підказуємо, хвалимо.

За час роботи випустили багатьох діток. Важко було розлучатися?

Звичайно, важко. Навіть плакали. І зараз батьки пам’ятають, вітаються при зустрічі. Ось і сьогодні дзвонили, вітали з Днем вихователя.

Приєднуюся до вітань. Бажаю вам багато терпіння, міцного здоров’я і наснаги у роботі.

Дякую.

Розмовляла Юлія Малєєва

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---