Віце-чемпіон світу із бразильського джиу-джитсу навчав лучан секретним технікам

Спорт для справжніх чемпіонів – це не просто заняття за інтересами. Це клопітка праця, шлях від недолугих спроб до нових вершин. Це титанічна робота над собою, жага до перемоги, незважаючи на поразки та травми. Постійне самовдосконалення, навчання та тренування.

Поділитися своїми знаннями та познайомити з новими техніками до Луцька прибув віце-чемпіон світу із бразильського джиу-джитсу Роман Непота. Він приїхав із семінаром «Больові та задушливі у деталях». Тож лучани впродовж двох днів мали можливість навчатися новим технікам, подекуди й маловідомим і секретним, та слухали про нюанси сабмішину (закінчення бою достроково, - ред.).

Роман Непота – віце-чемпіон світу із бразильського джиу-джитсу у лізі ACB, чемпіон Європи світової ліги бразильського джиу-джитсу IBJJF, багаторазовий переможець міжнародних турнірів IBJJF, чемпіон гран-прі ліги TMC. А також володар чорного поясу із бразильського джиу-джитсу та тренер кропивницького спортивного клубу «Борець». Роман пройшов тернистий шлях від початківця до професіонала і залюбки поділився своїми секретами із читачами Інформаційного агентства Волинські Новини.

- Романе, Ви казали, що мрієте прославити українське джиу-джитсу на світовій арені. Це вдалося чи ще над цим працюєте?

Ця мрія уже почала здійснюватися, але попереду ще чимало вершин, які треба досягнути. Коли я казав, що хочу прославити українське BJJ, то мав на увазі, що, відкриваючи Вікіпедію, можна побачити чемпіонів світу за роками, там будуть тільки бразильські прапори, не буде жодного прапору європейської країни чи країни з іншої частини світу. А я дуже хочу, аби, відкривши цю платформу, ми побачили й український прапор. І над цим працюємо. Якщо не наше покоління досягне цих вершин, то наступне покоління – 100%. Адже я бачу, що рівень боротьби бразильського джиу-джитсу в Україні дуже високий! Навіть серед дітей конкуренцію велика. І через 5-10 років ми матимемо свої легенди джиу-джитсу.

- За 8 років тренувань Ви отримали чорний пояс. Як це вдалося?

Усе завдяки команді та тренеру. На успіхи спортсмена варто дивитися крізь успіхи команди. Адже не буває такого, що сам працюєш і стаєш великим чемпіоном. Мені дуже пощастило з чудовою командою і фаховим тренером. Вони мене підтримують, мотивують рухатися далі та допомагають досягати нових висот. Завдяки цьому я зміг розкритися на всі 100. Другий момент… хоча ні, це те, що йде поруч – важка праця: щодня, без вихідних, без свят, режим. І з'являється результат.

- Важко працюючи, організм потребує відновлення, як Ви поновлюєте сили?

Одразу скажу, що ми не використовуємо хімдобавок, адже пропагуємо натуральний спорт. Та це й не має сенсу. У бразильському джиу-джитсу на першому місці стоїть техніка. І які б у тебе не були м'язи, як би ти не був "нахімічений", воно тобі нічим не допоможе в сутичці з майстром. Більше того, усе має свою ціну. Якщо ти приймаєш хімічні добавки, то організму потрібно буде ці втрати відновити, а далі постає питання за рахунок чого він це робитиме… Інший момент, що це великий ризик для вашого здоров'я. Та й взагалі, найкращий спосіб відновлюватися – це якісне, збалансоване харчування та сон. Додатково може допомагати масаж чи відвідування бані. Це класика, що перевірена століттями. Зрозумійте, якщо ви професійний спортсмен, то не можете собі дозволити погано спати, іти на дискотеку, прийти зранку додому і збиратися на тренування, вживати алкоголь, наркотики, курити чи їсти щось не те – таке недопустимо, адже є режим.На тренуваннях ми отримуємо величезне навантаження і це варто враховувати. Наприклад, маєте авто й заливаєте в нього погане паливо, як результат – автівка буде погано їхати, а далі ламатися. За подібним принципом функціонує людський організм. Якщо їсте фастфуди, то організм не матиме якісного палива для хорошої їзди. Тому добре їжте, спіть, релаксуйте - і все буде гаразд.

- Два дні передаєте свій досвід волинянам, що можете сказати про наших спортсменів, адже в нашому регіоні джиу-джитсу розвивається відносно недавно, 7-8 років?

Так, 7-8 років – це небагато для розвитку спорту в регіоні. Але я часто зустрічаю спортсменів із Волині на різних змаганнях. Наприклад, я з Кропивницького, а нещодавно там були змагання і ваші земляки показали високу майстерність, було видно професіоналізм команди. Також я бачив волинян на різних зборах, це хороші та перспективні спортсмени.- Ви проводите навчання у різних регіонах. Що можете сказати про типові помилки, які роблять спортсмени?

Коли приходжу на семінар, то питаю, яка основа боротьби? Щільність. Розумієте, техніку можна подивитися і в ютубі, можна вивчити мільйон прийомів, але в боротьбі вони не будуть виходити, бо немає щільності. Тому, проводячи семінари, намагаюся донести базу, вже потім прийоми додаються. Навіть найпростіші прийоми мають свою складність у тому, що люди можуть не розуміти, як підібрати правильний кут, щоб досягнути максимальної щільності під час захвату. Тут немає нічого космічного, лише ті речі, які є практичними, які роблю на змаганнях, і які в мене виходять.

- Ви казали, що бразильське джиу-джитсу активно розвивається в Україні. Що потрібно, аби цей темп таким і залишався?

Потрібно просто тренуватися, адже зараз є всі умови: зали, змагання, куди можна їздити, хороші тренери, яких можна наслідувати. Зараз не потрібно вигадувати велосипед, треба просто тренуватися і всього можна досягнути. Ми багато де виступали, маємо хороші результати, великий досвід. І діти, які приходять до нас в зал, тренуються вже на світовій практиці, якою ми ділимося.

- Ви казали, що BJJ можна розвивати в різних формах і для різних цілей, що мали на увазі?

Джиу-джитсу – це масовий спорт, адже ним може займатися і трирічна дитина, і люди віком 70 років. Щодо навантажень, то вони дозуються. Так і на змаганнях: якщо 40-річний спортсмен почав займатися у 38 і має два роки, то на змаганнях буде боротися з тими, хто має аналогічний досвід. Не поставлять такого спортсмена з 25-річним професіоналом. Професіонали займаються окремо. Для дітей тренування проходять в ігровій формі, є акробатика, гімнастика, вправи на спритність, гнучкість. У грі вони вчаться робити базові прийомі, повторюють це вдома, залучають батьків, так дітям цікаво. Адже у сучасних спортзалах не ставляться суворо до дітей, бо їм це набридне.- Що спортсменам треба робити, щоб стати ТОП-зіркою?

Спортсмени, які ставлять собі високу ціль, мають змагатися. Але якщо спортсмен високого рівня, то йому немає сенсу змагатися на міських змаганнях, де він 100% переможе. Його тренер та команда повинні шукати такі змагання, де буде найвища конкуренція. Наприклад, наша команда змагається на турнірах найвищої конкуренції – Чемпіонат світу, Європи. Останні 5 років не змагаємося в Україні, адже шукаємо високу конкуренцію. Це дає ріст. А ще потрібно постійно багато і важко працювати.

- У спорті бувають поразки. Як ви їх сприймаєте?

Перемоги і поразки – це нормально. Завжди перемагати неможливо, адже, буває, робиш помилки, зустрічаєш спортсмена більш підготовленого. Щодо мене, то коли я програю, починаю шукати помилку в собі, шукаю, чому так трапилося. Далі над цією помилкою починаю активно працювати в залі і рухаюся далі. Якщо ви прогаєте, не треба розчаровуватися і все кидати, навпаки: треба зрозуміти причину, виправити це і більше не повторювати. Також варто серйозно готуватися до змагань, не ставитися легковажно. Після поразки тренер має знати, як підійти до спортсмена: інколи підтримати, інколи нагримати. Якщо це дитина, то не можна її сварити. Вона і так зробила все, що могла, і важко переживає програш. Треба підбадьорити, а далі виправляти помилки в залі.

Але якщо програв професійний спортсмен і не зробив усе, що від нього залежало на 100%-200% своїх можливостей, то він заслуговує на добрий поштовх, аби зібратися докупи. Для кожного спортсмена змагання – це стрес, і тут йому має допомогти тренер, який не тільки вчить прийомам, а й є його другом, психологом.

Коли я виходжу змагатися, то знаю, що на килимі не один, а вся моя команда разом зі мною. І мені вже легше. Має бути велика довіра між тренером і спортсменом, коли один на одного покладаються і бояться підвести. Це не часто буває, але це досягається важкою роботою впродовж багатьох років. Тоді, коли тренер каже тобі робити те чи інше, ти не сумніваєшся, а береш і робиш. І коли спортсмен щось каже тренеру – він це розуміє.

- Як знайти для себе хорошого тренера?

Беремо дитину 5-7 років - це оптимальний вік, щоб віддати на боротьбу. Коли менша – їй може бути не надто цікаво. Звісно, у 12-14 теж добре прийти в зал, але якщо в п’ять років, то дитина до старшого віку матиме крау фізичну форму та отримає корисні навики. Обираючи куди дитину віддати, дивіться на тренера. Зокрема, не на те чого він досягнув, а який у нього зал, які досягнення мають його вихованці, який розвиток він дав джиу-джитсу. Якщо це все вам підходить, то треба зрозуміти, що маєте довіряти тренеру. Адже коли він каже одне, то батьки не можуть казати робити щось інше, бо результату не буде. Наприклад, тренер каже не пропускай заняття, а батьки говорять "у тебе день народження, сьогодні можеш". Ні! Дитині і так важко, адже однолітки залипають у телефонах, а дитина вже працює: їй важко і потрібна підтримка. Це формує доросле життя. Звісно, коли щось цікавить – обговоріть це з тренером, щоб обрати найкраще для дитини: щодо сну, їжі, тренувань чи чогось іншого. Має бути довіра – це одна із складових успіху.Є й інша сторона медалі, негативна, – надмірність. Буває, що дитина ходить двічі на день на тренування, їздить на змагання, приходить додому, а батьки ще якісь відео дають дивитися, вправами додатковими навантажують тощо. Так дитині з часом це все може набриднути, вона покине спорт, бо перенасититься. Тож якщо дитина потребує відпочинку – дайте їй його, треба трішки натиснути – зробіть це, але має бути чітка межа між тренуванням і домівкою.

Насамкінець Роман Непота додає, що спорт, а особливо боротьба, – це цілий комплекс аспектів, що допомагають досягнути результату. Велике бажання плюс наполеглива праця завжди дорівнює успіх.

Анна ПАНАФІДІНА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---