Військовий 57-го батальйону ТрО: Почув, що бомблять Луцьк, і приїхав з Польщі

Роману на позивний Шульц – 36 років. До повномасштабного він працював у Польщі, займався зварюванням і фарбуванням. Але 24 лютого все змінилося:

«Я почув, що бомблять Луцьк. Подзвонив додому – і вже не міг там залишатися. Повернувся й одразу пішов у військкомат. Бо інакше не міг».

Про це повідомили у 57-му окремому батальйоні 104-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Спочатку піхота, потім – саперна справа. «Командир побачив, що я розуміюся на приладах, запропонував приєднатися. Так і почалося. Мінували, розміновували, тягали котушки, ягозу. Іноді просто на плечах», - каже Роман.

За роки війни він пройшов Київщину, кордон із Білоруссю, Торецьк, Бахмут...

«Найважче – це втрати. Командир, друг, побратими... Ми з ними ділили хліб, піт і обстріли. І раптом – їх немає», - ділиться військовий.

Був поранений, контужений. Але залишався, тримався, навіть коли не було як виїхати з позиції:

«Я сказав командиру, що мені херово. А він поїхав на завдання і загинув. А я місяць сидів на місці – бо треба було. Бо більше нікому».

Читати ще: Військовий з Волині, отримавши поранення, самотужки 9 діб боронив позицію

Його чекають дружина і 7-річна донька Вікторія.

«Кожного дня питає: «Коли додому?» І я знаю, заради кого я тут».

Про ухилянтів каже просто:

«Я їх не засуджую. Якщо не готовий – будеш тягарем. Краще не лізь. Тут потрібні ті, хто може триматися».

Про ставлення в тилу – з болем:

«Буває, їдеш після госпіталю, а на тебе дивляться як на нікчему. Бо не дав на лапу, бо не той. Це гірко».

Після Перемоги мріє або піти в ДСНС, або повернутися до улюбленого хобі:

«Я з дитинства захоплювався історією, металошукачами, монетами, реконструкціями. Знімався на «Бандерштаті», мрію ще покопати в Хрінниках з археологами».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---