Володар часу: 35 років лучанин повертає до життя зламані годинники

Стежити за тим, як минає життя, нам допомагають годинники. Завдяки цим пристроям можемо бачити, як нестримно спливають секунди і хвилини, тобто як іде час. Коли годинник ламається, ми шукаємо майстра, який може його поремонтувати. Виявляється, у Луцьку зараз не так багато людей, здатних це зробити. Один із них – Сергій Ушлов, який 35 років віддав професії майстра з ремонту годинників, - йдеться у матеріалі газети Волинські Новини №32 від 8 вересня.

– Народився я у сім’ї священика у селі Жовтневому, нині Сусвалі. Тато хотів, щоб я також присвятив себе служінню Богові. Проте я не наважився на це. Адже тоді були атеїстичні часи, релігію переслідували, всі жили за директивами партії. Подобалися професії хірурга, архітектора, до того ж, я добре вмів малювати. Проте опановувати якийсь із цих фахів у нашому місті на той час не було де, а їхати до інших міст навчатися я не хотів. Тому після закінчення школи 1978 року вступив до Луцького училища обл¬побутуправління, що розташовувалося у районі Теремного на вулиці Писаревського. Диплом отримав у 1980 році. Після того ще протягом двох років були випуски майстрів годинникової справи. Відтоді таких спеціалістів у нас більше не готували.
– А зараз можна опанувати професію майстра з ремонту годинників?

– Як мені відомо, то в Одесі начебто готують таких спеціалістів, а більше ніде.

– Розкажіть про перші роки роботи.

– Училище я закінчив з «червоним» дипломом. У Луцьку якраз відкрили Ремпобуттехніку, пішов на стажування до майстра з ремонту годинників. Моїм наставником став хороший спеціаліст, майстер вищого, п’ятого розряду Павло Васильович Поліщук, за що щиро йому дякую! Він мене і вчив. Коли робив щось не так, то він виховував мене по-чоловічому – гострим словом та слушною порадою. Пригадую, кілька разів мали непорозуміння, а далі я став робити все правильно. Професія дуже подобалася, тому швидко всього навчився.

– Чи добре вам усе вдавалося на початках?

– Не буду хвалитися, але досить непогано. На підтвердження скажу, що з училища випустився як майстер третього розряду. Попрацювавши сім-вісім місяців, отримав четвертий розряд.

– Скільки за день ремонтували годинників?

– На четвертий розряд у мене був план 450 карбованців, а на п’ятий – 520. У середньому ремонт одного годинника коштував чотири карбованці. Тобто це 110-130 годинників на місяць потрібно було поремонтувати. Правда, годинники бували різні – дешевші й дорожчі. Наприклад, «Побєда» коштувала три карбованці, а «Слава» – шість. Коли перевиконував план, то це виходило й 150 годинників на місяць. Тобто п’ять-шість годинників на день потрібно було робити.

– У моєму розумінні робота з ремонту годинників мало чим відрізняється від професії хірурга, адже один неправильний рух – і все пропало.

– Ваша правда. Зараз уже покійний Леонід Степанович Чаковський, колишній директор, потім майстер цеху, казав: «Клієнта надурити можна, а механізм не надуриш». Про що йдеться: я добре і якісно зробив годинник, ви повірили у мій професіоналізм, але якщо я щось недоробив, то через день, два або місяць це обов’язково виявиться. Тому тут мусово все зробити якісно.

– Чи багато зараз у Луцьку працює майстрів годинникової справи?

– Відтоді як училище випустило 28 майстрів, з моєї групи лише четверо зараз працюють годинниковими майстрами. Взагалі за останні 20 років у нашому місті фактично не з’явилося жодного нового майстра з ремонту годинників. Відверто кажучи, моя професія на сьогодні фактично відмирає.

– Зараз легше працювати з годинниками, ніж раніше?

– Ні, навпаки. Колись був якийсь десяток годинників, таких як «Слава», «Зоря», «Восток», «Побєда». Найдорожчими були Orient та Seiko – все, що могли дістати обхідними шляхами через міжрайбазу директори, начальники. Це тоді були елітні годинники. Вони служили довго і якісно працювали. Зараз завдяки інтернету будь-який годинник, що випускають у світі, можна замовити й привезти у Луцьк чи в інший населений пункт нашого краю. Тому іноді трапляються годинники надзвичайної складності. Якщо колись хронометри були з однією платою, з одним календарем, максимум з двома або з автопідзаводом, то зараз годинники роблять три- та чотирівневі. У їхні механізми закладають день, число, місяць, рік, схід і захід сонця та ще багато чого іншого. Усі годинники тепер дуже складні у роботі, навіть китайські підробки.– І як ви таким механізмам даєте раду?

– Та якось вдається (сміється, – ВН). Без перебільшення скажу, що в Луцьку лише я їх і ремонтую. Тому роботи вистачає. Не можу сказати, що використання годинників відходить у небуття. Швидше навпаки. Цікавий факт: раніше я навіть не міг уявити, що у Луцьку є люди, які носять на руках годинники за кілька мільйонів гривень. До речі, такі також ламаються. І мені теж приносять їх ремонтувати.

– Скільки зазвичай коштує ремонт такого годинника?

– У Луцьку ціни периферійні, тобто я завжди домовляюся з клієнтом. От у Києві за ремонт такого годинника беруть 10% від його вартості. Адже люди знають, на який ризик ідуть, а в нашому місті оплата йде, я сказав би, суто символічна.

– Де берете деталі?

– Замовляю через інтернет. Коли щось можна зробити своїми силами, то роблю власноруч.

– Траплялася робота не до снаги?

– Звичайно, бувало. Іноді добряче посидиш над годинником, вкладеш у нього душу, а він не хоче працювати. Хоча знаю, що жодної серйозної поломки апарат не має. Буває, почистиш годинник від бруду, складеш, а механізм не працює. Знову розбираю і складаю, так може бути й десять разів. Це як із конструктором, правда, гра набагато серйозніша й відповідальніша.

– Що головне у вашій роботі?

– Очі та руки. Годинниковому майстру завжди потрібно бути зібраним, пунктуальним та скрупульозним. От люблю, щоб у мене все було розкладено по полицях, тобто все на робочому столі має лежало під рукою. Взагалі працюю так: роботу зі складними маленькими механізмами завжди виконую у першій половині дня, коли свіжий та енергійний. Тоді очі добре бачать, а руки прекрасно роблять. Після обіду зазвичай маю справу з великими настінними годинниками, тобто з більшими механізмами.– А ви яким годинникам віддаєте перевагу?

– Люблю механічні, але маю і кварцові, і кишенькові. Удома є годинник Gustav Becker з боєм, якому 143 роки. Є ще й годинник із зозулькою, поряд з цим – сучасні кварцові.

Сергій ЖУКОВСЬКИЙ, Луцьк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---