Володимир Карпук: «Можливо, рівень демократії в Україні не відповідає внутрішньому демократизму Президента»

Попри застереження експертів, що вибори до Київради продемонстрували «Нашій Україні» майже реальний рівень електоральної підтримки, представники цієї політичної сили залишаються найзавзятішими прихильниками президентського рішення відправити народ обирати собі новий парламент. Свої аргументи народний депутат України та, водночас, головний волинський нашоукраїнець Володимир Карпук наводить в ексклюзивному інтерв’ю «Волинським Новинам».
– Володимире Георгійовичу, відомо, що значна частина Волинської обласної організації блоку «Наша Україна» поповнили лави партії «Єдиний центр». Як Ви оцінюєте таку ситуацію і чи не вважаєте, що хтось конретно працює на розвал політичної сили, до якої Ви належите?
– «Єдиний центр» – партія, яку створили вихідці з «Нашої України» в тому числі. Зокрема, голова партії Ігор Кріль – із «Нашої України» (хоча ідеологом є Балога). Тому ЄЦ чомусь пов’язують з нашою політичною силою. На моє переконання, в середовищі рядових членів «Нашої України» сприйняття проекту «Єдиний центр» є дуже негативним. Це ще більше дроблення демократичних сил. Але я не хочу звинувачувати тих людей, які перейшли до ЄЦ.
Намагання пана Балоги мати свою політичну структуру я почув ще задовго до того, як така інформація з’явилася у пресі. Коли в голів обласних організацій «Нашої України » була зустріч із Президентом, я тоді запитував: «З ким Ви, Вікторе Андрійовичу: з «Єдиним центром» чи з «Нашою Україною»? Бо я так розумію, що люди з Секретаіату Президента творять нові політичні проекти…» Він тоді сказав, що підтримує тільки «Нашу Україну».
В області є і «Єдиний центр», який очолює Володимир Бондар. Це право тих людей, які вступили до цієї політичної сили. Якщо відверто, то я сподівався, що до ЄЦ перейде більше волинян, зважаючи на авторитет і вплив Володимира Нальковича. Наші ряди залишили троє голів районних організацій до ЄЦ і кілька членів президії. Ми не сприймаємо цю ситуацію як надзвичайну подію. Провели обласну конференцію і дообрали членів президії. «Нашу Україну» я до цих пір вважаю найпотужнішою українською державницькою силою.
З ЄЦ, мабуть, ми будемо співпрацювати на виборах Президента. Але за умови проведення дочасних виборів до парламенту НУ не буде об’єднуватися з ЄЦ. Це рішення президії блоку і воно доведене до відома Президента у присутності Балоги. Наскільки я знаю, ЄЦ уже готується до виборів і самостійно підбирає людей, які працюватимуть на виборчих дільницях та в окружних комісіях.
– Якщо трапиться так, як Ви кажете, що «Наша Україна» і «Єдиний центр» підуть на вибори різними колонами, то чи є шанси хоча би одній із пропрезидентських сил потрапити до парламенту? Чи не вважаєте Ви ситуацію для Вашого блоку загрозливою? Адже всім відомо, що «Наша Україна» шалено втрачає рейтинги.
– Я б не сказав, що ми шалено втрачаємо рейтинги. Подібна інформація закидається у ЗМІ. Особливо стараються переконати всіх у тому, що ми втрачаємо рейтинг наші колеги про коаліції. Це – політтехнології, коли люди свідомо голосують за ніби сильніші партії. Попри всі ці речі, я вважаю, що «Наша Україна» має перспективу.
Чому? Скажімо, БЮТ, на мій погляд, не є проукраїнською силою. Вона, звичайно, є демократичною, але у багатьох позиціях рухається в руслі прокремлівських побажань. Вони мають дуже нечітку позицію стосовно європейської інтеграції та НАТО. В Європі говориться одне, а у Москві – інше. Реально в Україні підтримуються ті речі, які говоряться в Москві. У той же час, «Наша Україна» по чисельності є найбільшою проукраїнською силою. Ми маємо свій стабільний електорат.
– Ви називаєте БЮТ прокремлівською політичною силою…
– Вона нечітко прокремлівська. Принаймні не в усіх аспектах. Я кажу, що в багатьох питаннях вона підтримує політику Кремля…
– Але рік тому і раніше Ви так не вважали, або принаймні не говорили про це відверто і не називали БЮТ проросійським блоком. Невже єдиним приводом для такого висновку є реакція БЮТ на конфлікт між Грузією і Росією?
– Я слідкував за народженням партії «Батьківщина» на Волині. Мені ще в 90-х роках була пропозиція вступити саме до цієї партії. Це були цікаві пропозиції, але й тоді не бачив там тієї ідеології та українського духу, які хотів би бачити. Я про це досить відверто сказав Юлії Володимирівні, коли мав з нею зустріч. Події в Грузії просто послугували моментом для істини. Ми маємо говорити «Грузія», а думати про Україну. Повинна бути чітка оцінка подій, які там відбувалися. Я ще в інтерв’ю газеті «Відомості» сказав, що мене насторожує те, що нема реакції БЮТ на події у Грузії. Хай там Прем’єр заявляє, що зовнішня політика не є її пріоритетом, але ж політична сила повинна була сказати своє слово.
Я був у Грузії на початку вересня. Були тривалі розмови з Президентом Грузії Саакашвілі, в парламенті мали мову і з більшістю, і з опозицією, були зустрічі з міністрами та Патріархом. Я переконався, що більшість має стояти на державницьких позиціях і захищати інтереси своєї країни. Росія має зрозуміти, що ми можемо бути рівноправними партнерами.
На жаль, 98% політичної еліти Росії досі не вважають Україну незалежною державою. Знаючи про такі речі, не можна робити якихось поступок. Я колись нагадував Володимиру Яворівському його ж слова, опубліковані в «Літературній Україні»: «Будь-які поступки, політичні чи економічні, в бік Росії – це поступки, спрямовані проти незалежності нашої держави».
Ми розуміємо, що треба формувати ціну на газ. Але ми прекрасно знаємо, що ціни на газ ростуть і в Білорусії, і на внутрішньому ринку Росії. Немає чіткої позиції БЮТ і стосовно перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Тобто, факторів, які змушують засумніватися в щирості БЮТ щодо українських інтересів, є багато. Юлія Володимирівна зустрічалася з багатьма нашими депутатами, і з розмов я зрозумів, що вона позиції змінювала залежно від того, що хоче почути той чи інший депутат.
– Як гадаєте, Москва допомагатиме Юлії Тимошенко на виборах?
– З певних висловлювань Путіна та Медведьєва можна зрозуміти, що підримка політичній силі Юлії Володимирівни обіцяна. Я мав зустрічі з людьми, які знають як російський, так і український політикум, і вони говорили про те, що у червні ще Росія не знала, кого буде підтримувати. На Януковичу як політку уже поставлений хрест, але не на Партії регіонів. Після ж подій у Грузії було вирішено однозначно підтримувати БЮТ. Думаю, позиція БЮТ щодо оцінок подій у Грузії та перебування Чорноморського флоту РФ на теренах України, пов’язана саме з цим.
– Ви сьогодні часто згадуєте про Грузію і говорите у площині конфлікту, який виник між Росією та Грузією. Як Ви оцінюєте дії Президента Грузії у ситуації з вирішенням внутрішнього конфлікту у цій державі? Чи виправданим було застосування сили? І ще, Ви кажете: «Треба говорити Грузія, а думати про Україну». То, виходячи з цієї тези, хочу поцікавитися, чи достатньо впливу у Вашої політичної сили, щоб застерегти українського Президента від помилок, яких допустив у своїх рішеннях грузинський Президент, вистріливши по Цхінвалі? В Україні теж напружена ситуація через політичну кризу.
– Я не схвалюю застосування сили Президентом Саакашвілі. Але хочу сказати, що його спровокували на такі дії. Грузія має багато матеріалу, що доводить це. Коли ми були у Грузії, то цікавилися у президента, чи застосовувалась система «Град» під час атаки Цхінвалі. Але він нам задав зустрічне питання: чи могла Грузія вистрілити по Цхінвалі системою «Град», знаючи, що там стоять грузинські війська?
Поширення неправдивої інформації – це вже інформаційна війна. Американці колись казали, що програли війну у В’єтнамі насамперед інформаційно. Я вважаю відповідь Саакашвілі на події в Осетії неадекватною. Але згадаймо, як повелася Росія з Чечнею. Якби, не дай Боже, в іншій республіці РФ трапилось би щось подібне – було б те ж саме. Коли ж Росія визнала Абхазію і Південну Осетію незалежними державами, вона запустила міну повільної дії...
Тепер про Україну. Я відчуваю з розмов з журналістами та деякими політиками, що закидається в підсвідомість інформація про те, що Ющенко неадекватно оцінює ситуацію чи готовий на якісь неадекватні дії, в тому числі застосування зброї. Нещодавно чув інтерв’ю одного бютівського депутата по центральному радіо, де він акцентував увагу на тому, що бачив Президента по телебаченню у військових строях. Мовляв, це – свідчення того, що Ющенко готовий до застосування зброї.
Все це – маніпуляції! Віктор Ющенко – демократ європейського зразка. Можливо, рівень демократії в Україні не відповідає внутрішньому демократизму Президента. Тому в нас до збройного конфлікту не дійде. Хто був свідком Помаранчевої революції, той знає, хто провокував на силові методи боротьби: на захват адміністрації Президента, Кабміну і т.д. Тільки завдяки послідовному і стратегічному баченню кандидата в Президенти Ющенка тоді вдалося не допустити силового розв’язання конфлікту. Я вважаю, що з того часу Віктор Андрійович не змінився.
Інша річ – дії депутатів від БЮТ у судах, ЦВК і т.д. У них є певна категорія людей, які за своїм характером – конфліктні. Я був свідком багатьох подій і знаю, які провокаційні методи можуть застосовуватися. А деякі вчинки депутатів підпадають під дію Кримінального кодексу України, тому закон про зняття депутатської недоторканості не був проголосований.
– Серед тих депутатів, яких Ви називаєте конфліктними людьми, є волиняни?
– Ні.
– А взагалі, як у Вас складаються стосунки з депутатами-бютівцями від Волині?
– У нас нормальні ділові стосунки. Ми разом відстоюємо позиції Волині у Верховній Раді, але, на жаль, не вдалося створити депутатську групу «Волинь», як це було у 5-му скликанні. Далися взнаки конфлікти між політичними силами і на рівні обласної ради в тому числі.
– Значить, Ви слідкуєте за подіями у Волинській облраді. Останній гучний конфлікт, як відомо, це – намагання БЮТ позбавити посади заступника голови облради Бориса Загреву, якому дорікають членством у ЄЦ. Як Ви прокоментуєте цю подію?
– Це – суто особистісний конфлікт. Хоча намагання БЮТ як політичної сили мати якомога більше людей на всіх постах помічається. Те ж звернення по начальнику автомобільних доріг в області – цьому підтвердження. На всіх посадах мають бути професіонали, а не люди близькі до певної політичної сили. Ясно, що коли БЮТ потрібні були голоси УНП при голосуванні за голову облради, то була запропонована посада Борису Загреві. Зараз, коли пан Загрева перейшов до ЄЦ, Анатолію Грицюку потрібна віддана людина на посаді заступника, якій би він 100-відсотково довіряв. Борис Юхимович такою людиною не є, тому це питання виникло.
– Ви дорікаєте БЮТ, що вони хочуть бачити своїх людей на посадах. Тим часом вони вважають свої вимоги цілком логічними у зв’язку з тим, що виграли вибори на Волині. Ви вважаєте, що політична сила, яка набрала найбільшу кількість голосів на виборах, не має права претендувати на владу? Для чого ж тоді вибори?
– Гіркий досвід останніх років свідчить про те, що на ключових посадах у виконавчій владі мають працювати професіонали незалежно від того, яка політична сила здобула перемогу на виборах. Загалом в Україні бракує фахівців високого європейського рівня, а тим більше – їх мало у будь-якій політичній силі. Якщо ж говорити про БЮТ, то люди ж голосують за лідера – харизматичну особу Юлію Тимошенко. Ми знаємо психологію цих голосувань.
– Голова Волинської ОДА є членом фракції НУ в обласній раді, але офіційно не належить до жодної партії. Хто на нього має більший вплив на Волині: ЄЦ – дітище секретаріату Президента чи, все ж таки, «Наша Україна»?
– Думаю, що для Миколи Ярославовича основним пріорітетом мають бути інтереси волинян, а тому добре, що він не належить до жодної політичної партії. Основне, він – людина Президента. В обласну раду він балотувався від НУ, й у нас достаньо хороші стосунки для нормальної та узгодженої роботи.
– Останнім часом телебачення почало відігравати величезну і мало не ключову роль у сучасній політиці. На політичних ток-шоу робляться гучні заяви, за посередництвом ефіру політики вдають перед народом, що намагаються почути одне одного. Зокрема, нещодавно Юрій Луценко вніс пропозицію перенести вибори до парламенту на наступний рік, а Інна Богословська в ефірі «Інтера» запропонувала створити перехідний чи тимчасовий уряд, бо цей не справляється з тими викликами, які диктує фінансова криза. Обидва політики впевнені, що дочасні вибори в даний момент країні не по кишені. Вони мають рацію?
– Треба сказати, що Україна як держава багато програє, бо не має державницьких засобів масової інформації. Ніби і є свобода слова, але вона визначається сумою гонорару журналістам. А тепер стосовно висловлювань Богословської і Луценка. Кожен з них говорить, виходячи з інтересів своєї політичної сили. Зараз проводиться інтенсивна робота з залученням симпатиків БЮТ на міжнародній арені, які переконують, що вибори в Україні проводити на даному етапі недоречно, бо є фінансова криза, а, відповідно, може бути технічний уряд, який не залежатиме від коаліції.
Я хочу сказати цим людям, щоб чітко читали Конституцію. Президент має право розпустити парламент. Говорять також багато про те, що бюджет не буде сформовано… Я вважаю 2008 рік кривим дзеркалом 2007 року: тоді виборів не хотіли і чинили опір Партія регіонів, а зараз такі ж речі здійснює БЮТ.
Тепер стосовно бюджету 2009 року. Я б назвав його «БЮТжетом», бо багато говориться про світову фінансову кризу, а в той же час 70% бюджету йде на споживання. Цей бюджет не захищає від фінансової кризи. При рівні політичної культури й усвідомленні відповідальності перед державою не варто говорити, що технічний уряд врятує ситуацію і що цей парламент має далі працювати.
Тому пропозиції Луценка та Богословської вважаю не конструктивними. Треба йти на вибори. Уряду ж треба працювати над пакетом антикризових законопроектів, але їх немає, так само, як не було влітку антиінфляційних заходів. Якби вибори не блокувалися і були проведені 7 грудня, то в січні вже був би прийнятий бюджет. За документ, запропонований цим урядом, навряд чи проголосує 226 депутатів.
– Чи можете Ви спрогнозувати, як у випадку виборів буде діяти Анатолій Гриценко? Він є членом Вашої фракції, але дозволяє собі досить різку критику і Президента, і «Нашої України».
– Я ще з самого початку роботи каденції шостого скликання зрозумів, що Гриценко буде намагатися грати роль самостійного політика. Він має сильний медіа-ресурс «Дзеркало тижня», який користується великою повагою в інтелігенції. Я вже перестав читати цю газету. Відчувається, що пан Гриценко ображений, бо не залишився міністром оборони (я думаю, що підстави для відповідного рішення Президента були).
Отож, Анатолій Гриценко намагається себе зреалізувати. На ці вибори він нічого не встигне зробити, бо не має партії. Є інформація про його пропозиції Віталію Кличку, але мені не відомо, хто там буде лідером. Ніби тим проектом має займатися Борис Безпалий. Мабуть, на вибори Президента і на наступні парламентські вибори Анатолій Гриценко піде самостійно.
– Хочеться почути Ваші коментарі і по деяких темах зі сфери охорони здоров’я, галузі, яка Вам залишається досить близькою. Нещодавно в Ковелі досить таки помпезно закладали перший камінь під будівництво нової поліклініки. Свого часу Ви не схвалювали намірів будувати в цьому місті нове приміщення для поліклініки, а переконували в тому, що варто дообладнати сучасною апаратурою відомчу залізничну лікарню. Ваші побажання так і залишилися непочутими…
– Я є противником розбазарювання коштів по відомствах, бо лише шоста частина грошей, виділених на охорону здоров’я, регулюється через профільне Міністерство. Інші кошти йдуть на інші відомства. Такі підходи не можна вважати державницькими, тому я виступав за те, щоб залізничну лікарню переобладнати на поліклініку.
Але вже відомо, що місто розробило проектно-кошторисну документацію, затрачено великі кошти, були обіцянки певних політичних сил. Знаю, що поліклініку внесено до переліку тих установ, які будуть фінансуватися з держбюджету, але, при всій повазі до ковельчан та молодого перспективного мера, вважаю, що треба навчитися виходити з загальнодержавних інтересів. Я не бачив в жодній багатій країні, щоб було все за принципом «де хочу, там будую». Хтось комусь пообіцяв, щоб мати політичних прихильників. У тій же Швеції будується лікувальний комплекс, але все здійснюється розумно і економно. Немає того перетягування канатів, як у нас. Я залишаюся прихильником зміни менталітету.
– Канал «1+1» продемонстрував серію сюжетів під назвою «Біла халатність». Там були оприлюднені факти, які насторожують і не додають авторитету вітчизняній медицині.
– Я бачив ці сюжети. Мене вони також насторожили. Звичайно, є лікарські помилки. Але, на жаль, я сказав би, що ведеться свого роду інформаційна війна проти вітчизняної медицини. У цей же час з’являються приватні клініки, клініки з іноземним капіталом і заклади, які практикують так звані нетрадиційні методи лікування. Там так само є помилки і дуже багато. Беруть великі кошти з людей, яким допомогти нічим вже не можна. Але про ці речі чомусь ніхто не говорить.
Помилки, на жаль, є навіть у найрозвинутіших країнах світу. Американці наводять дані, згідно з якими випливає, що кожна десята людина, яка лікується у стаціонарі, перебуває там через побічну або неадекватну дію ліків. Це – великі цифри навіть для США. Але там є чітка система захисту і лікаря, і пацієнта. В нас нема ні того, ні іншого. Законопроект «Про захист прав пацієнтів», який ми розглядали на засіданні Комітету, є слабкий. Але ми визначилися, що його потрібно внести до Верховної Ради, а потім доробити відповідно до інших законів і хартій із захисту прав пацієнтів, що діють у Європі та світі.
Ми відстаємо в цьому відношенні. Я тому й пішов у парламент, бо хотів щось зробити для поліпшення медичного законодавства. Але, на превеликий жаль, у першу чергу розглядаються економічні та фінансові питання, що лобіюються певним бізнесом. Медичні законопроекти відкладаються. Невідомо, коли будуть прийняті закони про медичне страхування.
– Тим часом міністр Василь Князевич, перебуваючи в Харкові, заявив, що ми будемо мати страхову медицину через два роки. Ви не поділяєте його оптимізму?
– Є бажання медиків, але є велике несприйняття страхової медицини самими страховиками. Є понад 400 страхових фірм, з них 60% – це компанії з іноземним капіталом, які виводять кошти в офшорні зони. Це – вигідна справа. На жаль, Україна залишається єдиною на пострадянському просторі, де не введена страхова медицина.
– Ви говорили про певні розчарування українською політикою як фахівець, який не побачив позитивних зрушень у своїй галузі, тобто в медицині. Українці масово чекали позитиву після Помаранчевої революції, однак, їхні надії не збулися. Для Вас як для людини, а не для політика річниця Помаранчевої революції залишається святом?
– Звичайно, це – свято для мене. Я не відношу себе до владців, які щось здобули від цієї революції, але ті почуття, які я тоді відчував, залишаться зі мною на все життя. Знаю, що антиукраїнські сили намагаються применшити роль подій 2004 року. Але я вважаю, що це була справжня революція, коли проявився справжній дух українського народу, його мудрість, порядність і виваженість. Біда лише в тому, що революційні події відбулися, але не відбулося змін у менталітеті ні народу, ні влади. Це дійсно було піднесення, але в одних воно дуже швидко згасло, а в інших наступило розчарування і безнадія.
Розмовляла Оксана ЛУКАШУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---