Волинянці повернутися до життя допомогли власноруч вишиті ікони

Волинянці Наталії Тарасіч, яка внаслідок ДТП отримала важкі травми і довгий час не могла рухатися, справитися з недугою допомогли власноруч вишиті ікони.

Про це повідомляється на шпальтах газети «Волинські новини» № 31 (130) від 9 серпня 2018 року.

Ввечері 29 серпня 2016 року разом із чоловіком та сестрою Наталія Тарасіч поверталася з сільського будинку культури. Весело розмовляли, ділилися думками про те, як минуло храмове свято. Не підозрювали, що за якусь мить їхні життя докорінно зміняться. На молодих людей налетів автомобіль. З тяжкими травмами двадцятип’ятирічну Наталю, яка постраждала найбільше, доправили в лікарню. Дорожня пригода поклала жінку на лікарняне ліжко на п’ять місяців, ще довшим виявився реабілітаційний період, який триває й досі. Наталя не лише втратила здоров’я, а й можливість працювати бібліотекарем. Її диплом, здобутий у Рівненському гуманітарному університеті, поки що залишається незатребуваним.

Жінка довго не могла ходити. А час тягнувся неймовірно повільно, тому що не могла тримати в руках голку. Невже її мовчазна молитва на полотні зазнала фіаско? Наталя дивилася на вишиті власноруч ікони і просила в неба повернути надзвичайну радість, яку відчувала, схиляючись над клаптем білосніжної тканини, створюючи образи, яким поклоняється весь християнський світ. І Господь почув її молитви. Зламана, прооперована, загіпсована права рука нарешті послухалася майстриню – поклала один хрестик, за ним – другий і ще, і ще...

– Вишиванням я і рятувалася від болю, і розробляла праву руку після відкритого перелому, – розповідає Наталія Тарасіч. – На перших порах бувало й так, що візьму полотно, порозмотую нитки і назад все складаю. А потім пересилила себе. Знайомий батюшка з Ківерцівського району згодом сказав мені, що ті ікони, які я вишила до аварії, були для мене оберегом, завдяки їм я стала на ноги. Після ДТП, окрім образів, почала вишивати ще й картини.

– А все розпочалося задовго до трагедії, коли побачила в сусідки образ Богородиці з немовлям. Захотілося й собі таку ікону. В школі трохи захоплювалася вишиванням, а ще мама навчала, втім особливого значення цьому ремеслу не надавала. Тож попросила у місцевого священика благословення і взялася за роботу. Через три місяці ікону освятили, – згадує Наталя.

Нині у молодої майстрині зі Смідина більш як п’ятдесят власних робіт, половина з них – ікони. Іверський образ Божої Матері Наталя подарувала місцевій церкві. Як розповідає, вони даються їй легко і бісером, і нитками. А ще жінка вишиває сорочки. У її мистецькій світлиці – 20 українських вишитих рушників.

– Дуже подобається сучасна гама кольорів, – ділиться думками майстриня. – Вишиваючи рушники, варто пам’ятати чимало тонкощів цього ремесла. Є в ньому й правила. Так, скажімо, весільні рушники в жодному разі не можна прикрашати квітами, там мають бути геометричні фігури. Не можна братися вагітній жінці за вишивання перед пологами, бо дитина буде обмотана пуповиною. І ще багато всього різного.

Наталія Тарасіч жодного дня не може прожити без голки з ниткою. Любить експериментувати, поєднувати квітчасте різноколір’я на полотні. Побачити її вироби могли відвідувачі Старовижівської ЦРБ на День вишиванки, коли відбувалася презентація робіт майстрині. Цього дня на адресу жінки прозвучало багато теплих слів від місцевих аматорів художньої творчості. А Ігор та Людмила Голики, чиїм талантом вишивання захоплюються далеко за межами області, подарували Наталії набір якісних французьких ниток, про які так мріяла молода майстриня.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---