Волинянин власноруч майструє техніку та станки. РЕПОРТАЖ

Трохим Прасюк, житель села Підманове Шацького району, виготовив і фрезерувального, і деревообробного станка, а також сам змайстрував трактор Т-25 та зареєстрував його в ДАІ. Не закінчував Трохим Ілліч ні університетів, ні академій, а його вчителем стало саме життя - повідомляє «Шацький край».

Завітавши до оселі жителя села Підманове Прасюка Трохима Ілліча, застали того на звичному місці – біля станка у домашній майстерні, яку він самотужки облаштував в одному з підсобних приміщень. На наше прохання розповісти про свою долю Трохим Ілліч погоджується, промовляючи: «А що ж про мене писати, я ж не науковець, не керівник і не художник».

Проте чоловік зажив у селі іншої слави – майстра на всі руки, бо ж не тільки добре розуміється на техніці, а й своїми руками зібрав кілька верстатів для домашніх потреб. Каже, що це вміння передалося йому у спадок від батька, який був дуже дбайливим і майстровитим чоловіком. На жаль, не довелося Трохиму Прасюку переймати його досвід особисто, бо зростати довелося уже без нього – батька забрали на фронт у 1944 році. Саме тоді, коли Трохиму Іллічу виповнився лише рік. Так рідні і не дочекалися його повернення, бо той незабаром помер у Пензі.

БАТЬКІВСЬКІ ІНСТРУМЕНТИ

«По-всякому прийшлося жити після смерті батька, – розповідає чоловік. – Осталися жити з матір’ю, старшою сестрою і братом. Потім, вже після війни, як брат був в армії, до нас прийшли люди і позабирали усенький батьковий реманент у колхоз: і кузню, й міха, броніровку, млина… Наш батько вельми майстровитим чоловіком був, от і старався все своє мати. А як прийшли все забирати, то навіть не було кому за матір заступитися, хоч так робити не мали права, бо батько помер, а брат служив тоді. Та до того нікому не було діла.

Так і служило батькове майно колхозу до того часу, поки розпайовка не почалася. Один з колгоспних механіків мені тоді підказав, що дещо з батьківського струменту ще й досі є, то якщо хочу – можу забрати. То батьківським свердлувальним станком ще й зараз пользуюсь, тільки трохи його підладив», - розповідає пан Трохим.

В молоді роки після закінчення восьмирічки Трохим Ілліч пішов працювати у колгосп помічником тракториста, разом з тим чотири рази на тиждень відвідував вечірню школу. Найважче, пригадує, було у період польових робіт, коли орати позмінно доводилося і вдень, і вночі. Далі – рік служби у зенітно-ракетній артилерії у м. Москва та тяжка хвороба, що змусила солдата комісуватися ще до завершення строку служби і деякий час бути на групі інвалідності.

Згодом влаштувався працювати слюсарем у Шацький харчокомбінат при облспоживспілці, потім – у безалкогольний цех, а перед виходом на заслужений відпочинок – слюсарем-електриком на базу відпочинку «Кооператор» облспоживспілки. І скрізь слюсарю-ремонтнику вистачало роботи, бо хоч і не мав спеціальної освіти, проте швидко вчився розбиратися у хитрих конструкціях різноманітних станків. Тож сільському майстру навіть в обласний центр кілька разів доводилося їздити, аби у цехах переробляти різноманітні розливні механізми та допомагати ремонтувати інші станки.

ВДОМА ВІДПОЧИВАТИ НІКОЛИ

А перебуваючи на заслуженому відпочинку, Трохим Ілліч взявся на повну силу займатися улюбленою справою, тож вдома відпочивати ніколи, усе щось майструє, ремонтує… Багато чого зробив за свій вік сільський майстер, бо ж у його руках звичайне непотрібне, на перший погляд, залізяччя та деталі оживали, знаходили своє місце у різноманітних станках та верстатах. Запчастини та комплектуючі до своїх станків брав, де міг, тож завжди звертав увагу на будь-які непотрібні, на перший погляд, залізні вироби та інші запчастини, прикидав, де б міг їх використати.

ЗАЛІЗЯЧЧЯ ТА ДЕТАЛІ ОЖИВАЛИ…

«Сам зробив і фрезерувального, і деревообробного станка, – уже на задньому дворі та у майстерні показує сільський майстер свої витвори, яких у нього із самих станків нарахувала зо п’ять. – І трактора Т-25 тоже сам змайстрував, як і належить, зареєстрував його в ДАІ. А зараз ще гребалку навісну роблю, в хазяйстві на селі така штука ой як треба», - каже селянин.

Але не тільки до техніки має хист Трохим Прасюк, бо своїми руками ще замолоду звів для сім’ї будинок, літню кухню, хліви, зробив власноруч до них всю столярку. Така робота, звісно, потребує не тільки часу, а й неабияких умінь та терпіння. Деякі батьківські навики перейняв і наймолодший син Василь – у селі він є знаним майстром столярних справ (обробки та виробів з дерева). А до славного майстра-самоучки частенько за допомогою звертаються і односельці, бо знають, що лише він здатний полагодити те, що іншим не під силу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---