Волинянин воював на сході з важкою хворобою. Хто відповість?

Степан Гладій – колишній боєць 51 окремої механізованої бригади. Мобілізували його у квітні минулого року. Каже, без проходження медкомісії, хоча був хворий, про що й сам не знав. І вже у військовій частині хвороба дала про себе знати. Його діагноз звучить страшно – цереброваскулярна хвороба, венозна ангіома правої долі головного мозку, епілептичний синдром. Так з усім цим і воював, - повідомляє «Репортер».

Тепер Степану потрібна операція за кордоном, а для цього – статус учасника бойових дій. Та отримати його бійцю не вдається.

ЗАСПІВАЛИ ГІМН – І НА СХІД

Зі Степаном та його дружиною Марією журналісти зустрілись у Снятині, а не в селі Русів, де мешкає родина.

«Подалі від людських очей, не хочемо, аби люди говорили, бо вже й так кажуть, що я пішов воювати, аби грошей заробити», – говорить Степан.

Йому 28 років, має двох дітей. Призвали до армії, каже, без повіст­ки, а зі слів секретарки сільради.

«Вона прийшла зранку і каже: «Стьопа, тебе викликають на 12 годину до військкомату», – розповідає Марія Гладій. – А навіщо – не сказала».

Уже на місці виявилося, що на медкомісію. Черги були великі, Степан встиг лише зробити кардіограму. На решту лікарів мав ще два дні, та назавтра подзвонили з райвійськкомату і сказали: о четвертій ранку з речами бути готовим до відправки в обласний військкомат. «Ще сказали, аби взяв із собою гроші, бо якщо мобілізують, аби мав за що собі їсти купити в частині», – каже Марія.

Вдосвіта Степан вже був під Снятинським військкоматом. З ним ще чоловік 11. В обласному військкоматі було чимало людей, хтось проходив комісію, хтось просто чекав. Степан чекав теж.

«Після обіду нам сказали вийти на плац. Там ми заспівали гімн України – і в автобуси, – розповідає Гладій. – Але одні поїхали в один бік, а ми в інший. Куди – ніхто нічого не пояснював. Нас було десь 40, декому місця не вистачало, то сиділи на сумках».

«НАШЕ ДІЛО – ПІДЛІКУВАТИ»

О третій ночі приїхали у Володимир-Волинський, у військову частину. До ранку розподіляли кого куди.

«Мене забрали в танкову, я там дві доби просидів за столом, там і спав, – каже Степан. – Думав, що вже коріння там пущу».

Та врешті відправили у гранатометний взвод 3 батальйону 51 мехбригади. Згодом у Рівне на полігон. А там сталася подія, яка, на думку бійця, була поштовхом до ускладнень зі здоров’ям:

«Дали гранатомет, прийшов капітан і каже одному хлопцеві: «Давай, солдате, знеси мені он ту березу». А той ствол занизько поставив, влучив у пеньок і йому все це вернулося в груди, він лише айкнув і впав. Хлопця забрала швидка, а до нас приїхала купа офіцерів і прокуратура. Нам прямо казали: «Ви нічого не бачили»».

Зі слів Степана, працівники прокуратури п’ять днів були у частині та допитували бійців.

«Після цього у мене почало крутити ліву частину тіла, я не знав, що то таке, дали якусь таблетку, – розповідає боєць. – На полігоні отримав епілептичний напад, а коли вже втратив свідомість, то мене відвезли у Рівненський військовий госпіталь».

Дружина з мамою відразу приїхали у Рівне. Степан три доби лежав у реанімації. Марія каже, за все платили, хоч мали б лікувати безкоштовно. На четвертий день перевели у терапію, а далі знов у частину. Хоча почувався Степан, за його словами, жахливо, та єдине, що сказав начмед шпиталю – «наше діло підлікувати, бо твоя бригада сьогодні відправляється на Донецьк». Виписку не дали, у картці написали: хронічний бронхіт і гнійна ангіна.

«Мені дали автомат, він у мене з рук падав, в голові шуміло, хлопці дивилися – не знали, що робити. Руки трусилися, я кружку лиш обома руками піднімав», – розповідає Степан.

Однак того ж дня бригада відправилась на схід. Спершу – Удачне Донецької області, потім Новоукраїнка і Волноваха. Увесь час, перебуваючи на сході, Степан, каже, почував себе погано. Як рятували? Говорить, анальгіном.

БЕЗ ПАПЕРІВ – НІЯК

А дружина вдома зверталася усюди, куди тільки можна, писала листи, дзвонила – марно. Після Волновахи бійців відправили на полігон у Широкий Лан на навчання. Звідти Степан поїхав додому у відпустку – захворіла мама. І йому не легше було. Напади епілепсії повторювалися, і тоді родина вже серйозно взялася за його лікування.

Нарешті 29 жовтня минулого року Степана комісували. Потім – лікування у столичній клініці «Феофанія». Гроші збирали усім селом.

«Одну операцію зробили, та цього замало, потрібна ще одна, – говорить Марія. – Нам порадили обстежитися за кордоном, та ми про це навіть поки не думаємо – нема коштів».

Поїхати на лікування було б легше, якби Степан мав статус учасника бойових дій, каже дружина. Але з цим також проблема. Бригаду розформували, командир загинув, а без нього паперів, потрібних для статусу, не можуть дати. Наприклад, про зарахування до бригади, про прибуття у зону АТО та виконання бойових завдань. Так пояснили у військовій частині, каже Степан.

А щодо хвороби, то, за словами Марії, вона в нього, певно, була й до війни, лише проявилася на фоні сильного стресу, принаймні, так пояснювали жінці лікарі.

«Зараз він постійно на таблетках, тиск піднімається, затерпає ліва частина тіла, напади повторюються», – розповідає жінка.

Степан пробував йти на роботу. Пішов охоронцем, два дні відпрацював, а на третій дістав напад, і знову – лікарня. «А що робити, двоє дітей годувати ж треба», – говорить чоловік.

Зараз сім’я живе лише на зарплату дружини, вона працює медсестрою у Снятинській поліклініці. Допомагає волонтерська організація «Поранені SOS», за гроші від людей, які ті кидають на картку, купують ліки. Щотижня на лікування Степана витрачають 600-700 гривень.

За поясненням, чому Степана Гладія мобілізували без проходження медкомісії, «Репортер» звернувся до облвійськкомату. Чекаємо на відповідь.

Реквізити для допомоги:

картка ПриватБанку 4731217102260518

Отримувач – Гладій Степан Степанович

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---