USD 39.60 39.90
  • USD 39.60 39.90
  • EUR 39.65 39.90
  • PLN 9.72 9.90

Вороги чи союзники: українцям нагадують про спільну історію з кримськими татарами

4 Червня 2018 21:18
Сторінки взаємодії козацтва та Кримського ханства та втрачений шанс Конотопської битви: попри століттями нав’язувані Росією міфи про те, що татари були споконвічними ворогами слов’ян, українці мають нагоду дізнатися про півтора тисячоліття життя поруч з тюркськими сусідами з книги волинського історика.

Про це йшлося під час дискусії «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів» у рамках міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві.

На запитання модератора дискусії Аліма Алієва про те, чому йому спало на думку писати на таку котнроверсійну тему, як взаємовідносини українців з тюркськими народами, автор книги «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів» Петро Кралюк розповів, що тема його давно цікавила, попри те, що він не має стосунку до тюркського світу і народився на Волині. Втім, у нашому краї теж жили представники кримських народів, зокрема, в Острозі, де автор зараз проживає та працює. Раніше в радянській історіографії та літературі і навіть у сучасній українській літературі так чи інакше ці народи маргіналізувалися.


Насправді, з і слів історика, український та тюркські народи не одну сотню років проживали разом, між ними існували контакти, які дають про себе знати донині. В силу різних обставин ця тема відсувається на задній план. На жаль, в підручниках з української історії та літературі є доволі сильні антитюркські моменти: автори говорять про те, що половці нападали на Київську Русь (для цього використовують «Слово о полку Ігоревім», хоча, на думку Петра Кралюка, цей твір з’явився не у 12-му столітті, а у 18 чи навіть 19-му столітті). Цей твір використовували для того, щоб показати, що слов’яни завжди воювали з тюркськими народами. Насправді Русь і поле половецьке були фактично державою-конфедерацією і князі Київської Русі одружувалися із половецькими дівчатами, у Києві є Труханів острів, названий на честь хана Трухана, який походив із половців.

В підручниках з історії України постійно йдеться про те, що татари нападали на українські землі, брали ясир, були ворогами українців тощо. Але тоді виникає питання: чому в українській культурі так багато елементів, запозичених у тюркських народів, зокрема, в кримських татар. Приблизно три тисячі слів в українській мові мають тюркське походження (козак, байрак тощо), елементи традиційного українського одягу теж мають чимало тюркських рис, це і шаровари, і оселедець, у музиці теж можна зустріти тюркські мотиви. Навіть ідеал жіночої краси – «карі очі, чорні брови», пов'язаний з тюркськими народами, адже слово «карий» тюркського походження і це не слов’янський тип.

Як зауважує автор книги, козацтво з’явилося у результаті синтезу слов’янських та тюркських елементів. Коли говорять про знаменні козацькі повстання, чомусь не говорять, що саме в цей період козаки укладали не один договір з ханами Кримського ханства. Це у підручниках абсолютно замовчується. Навіть повстання Богдана Хмельницького було по суті походом хана Іслам Гірея на терени України. Половина війська була кримськотатарською і всі перемоги Богдана Хмельницького були неможливі без татар. Врешті, це стосується і Конотопської битви, в якій половина війська, яке воювало проти московітів і яке очолював Іван Виговський, становили кримські татари. Таких прикладів союзу українців з тюрками було надзвичайно багато.


Петро Кралюк зазначає, що книга невелика за об’ємом і є загальним оглядом, починаючи з найдавніших часів і завершуючи сучасними подіями. На думку автора, українці повинні нарешті звернути увагу на кримськотатарський народ, з яким вони довго жили разом, мали і мають спільні проблеми. У майбутнє варто дивитися разом із сусідами-кримськими татарами. На його думку, повинен відбуватися діалог між українськими та кримськотатарськими істориками.

Щодо походів кримських татар на терени України по ясир, він зауважує, що по суті це були походи за робочою силою. Зараз чимало українців вирушають за кордон у пошуках роботи, а в ті часи багато українців опинялися у Кримському ханстві, працювали та досягали непоганих статків, ставали заможними людьми, потрапляли в Туреччину. Наприклад, відомо, що турецький шовк виробляли переважно вихідці з України, які потрапляли в ясир. Ці моменти неоднозначні, але, на думку історика, не можна вважати, що це лише зло.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу, нардеп Рефат Чубаров зазначив, що у житті кожної людини бувають моменти, коли їй потрібно максимально змобілізуватися. Це моменти, які дають їй шанс на прорив. Багато людей на це нездатні, тому що не відчувають внутрішньої мотивації, яка штовхнула б їх на мобілізацію. Те ж саме, на його думку, буває у народів: ті народи, які зберігають колективну пам'ять, опинившись в скрутній ситуації, пам’ятають про інші часи, згодом обов’язково можуть мобілізуватися. Спроможність зберегти колективну пам'ять у різних народів залежить від ситуацій, в яких вони опиняються.


З моменту, коли на терени України почала розширюватися Москва, розподілила Річ Посполиту, знищила козацькі утворення, а відтак знищила Кримське ханство, створювалися так умови, коли наступні покоління поневолених народів вивчали свою історію очима російської історіографії. Коли таке робиться століттями, виховується дуже деформована ментальність і нині ми маємо наслідки цих деформацій в свідомості українців та кримських татар, коли вони у побуті використовують ті міфи, які вкладали в голови їхнім батькам та дідам. Це особливість російської державної політики: завойовуючи території та народи, надавати їм російський погляд на часи, які навіть передували підкоренню територій. Так вони відірвали Київську Русь, побудували параметри сприйняття українців та кримських татар стосовно одне до одного.


Щодо Конотопської битви, Рефат Чубаров зауважив, що не варто нехтувати важливістю відновлення нашої пам’яті. Держава повинна присвячувати увагу, аби момент мобілізації знаходив відповідні опори. Такою опорою може стати Конотопська битва, як етап взаємодії українців і кримський татар. Тоді історія могла змінитися, але на якомусь етапі наших пращурів обіграли: кримський хан повернув до Криму замість того, щоб разом із козаками йти до Москви, яка вже розкрила двері. Тоді хтось напоумив Івана Сірка повести військо на Крим, тож хан був змушений повертатися, щоб рятувати Крим, замість того, щоб йти на Москву. Наступного року виповнюється 350-та річниця цієї битви, і, на думку Рефата Чубарова, на державному рівні потрібно здійснити заходи, щоб українське суспільство розуміло, які події відбувалися багато років тому, і наскільки історія могла піти кардинально по-іншому, якби люди тоді зрозуміли, що потрібно заради своїх інтересів максимально мобілізуватися.

Він зауважив, що десятиліття тому, коли кримських татар просто знищували, ті пам’ятали, що у них була велика могутня державність, ця державність була рівним партнером багатьох держав-сусідів, які зараз помітні у політичному та економічному житті – Туреччини, Польщі та України. Пам'ять про державність зберігає мобілізаційний ресурс кримськотатарського народу.


«Будь-яка нація – українська, кримськотатарська, чеська, чи естонська, завжди має зберігати чистим розуміння своїх витоків, на які опирається сьогодні і опиратиметься століттями. Ця книга є однією зі спроб нагадати про такі витоки», - відзначив голова Меджлісу.

Петро Кралюк погодився, що Кримське ханство було могутньою розвинутою державою, яка була на одному рівні з великими державами Європи епохи Середньовіччя та раннього модерного часу. Кримське ханство було основним конкурентом Московії і московські князі і згодом царі визнавали свою васальну залежність від кримського хана. Це тривало до часів Петра першого. У літературі поширена думка, що Кримське ханство було васальною державою Туреччини. Насправді, це було лише формально, а турецький султан щороку платив Кримському ханству певну суму грошей. Турецькі султани були зацікавленими у тому, щоб кримські хани були їхніми союзниками. Отже, це був союзник Туреччини, а не васальна держава у прямому сенсі слова.

Декілька розділів книги присвячені антитюркському дискурсу серед інтелектуалів та козаччини. Такий дискурс спеціально культивувався в Російській імперії, це було пов’язане з тим, що ця імперія конкурентом Туреччини. Спочатку було знищене Кримське ханство, тому що Московія розуміла, що на східноєвропейському просторі існувало дві великі держави – Московія і Кримське ханство і одна з них має бути знищена. Далі були наміри підкорити Туреччину, в російській культурі нав’язувався антитюркський дискурс, чимало видатних російських письменників писали твори, у яких тюркський світ постава у непривабливому вигляді. Це стосувалося і української літератури, зокрема козацьких літописів, що мали москвофільський характер.


Кримські татари пережили велику трагедію в 1944 році. Про них досі розповідають байки, начебто ті були зрадниками та усі служили німцям, однак, якщо порівняти армію Власова і кількість колаборантів серед росіян, кримські татари виглядають на цьому фоні як янголи. Так, не було спеціальних загонів кримських татар, які служили б німецькій армії. СРСР планував після завершення війни в Європі почати війну з Туреччиною. Для цього потрібно було виселити кримських татар та народи Північного Кавказу, які сповідували іслам і мали протурецьку орієнтацію.
Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
Мабуть Показати IP 5 Червня 2018 08:25
Не рівняйте половців і татарів.
АНАТОЛЬ_ БІДЗЮРА Показати IP 5 Червня 2018 09:52
Це правда. Гетьман Війська Запорожського низового Тарас Трясило (прийняв православ'я і вихрестився на Тараса) був етнічним кримським татарином.
петвику Показати IP 6 Червня 2018 16:09
почитав би ти історію перед тим як дурниці молоти
Чорний Богдан Показати IP 23 Січня 2020 02:07
Багато половців(здебільшого сарів) дійсно стали пращурами українців(як і багато інших тюркських племен, що охрестилися та осіли на територіях західних та південних князівств Русі; всі вони приймали участь у формуванні української культури, мови та генетики), але я не бачу, як це робить українців та татар "братами". Рейди кримчан на Московію та Русинію та їх жорстокість добре нам відомі з народної творчості. Дум, пісень, різних літературних творів. Вони також історично доволі гарно задокументовані, як поляками/русинами/литвинами з Речі Посполитої, так й османами, котрі рабів у кримчан закупали. А те, що Батько Хмель, та деякі інші наші ватажки, намагаючись всидіти на 4 стільцях, працювали з османами(а також з Річчю Посполитою та Московією) та татарами(які тих ватажків не один раз зраджували), іноді навіть віддаючи їм простих руських селян у ясир - то історія інша та нічого з братством або дружбою українського та кримськотатарського народів також не має. Історію треба дискутувати, аналізувати та робити з неї певні висновки. Як робити треба, а як не треба. А не малювати картину дружніх відносин між кримськими татарами та українцями, яких ніколи не було. Були торгові, так. Може торгово-нейтрально-ворожі. Але ніяк не дружні.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus