Висококласний патріотизм виглядає трішки інакше, - Івшина про побиття Башкаленка

Лариса Івшина – головний редактор газети «День» - родом з селища міського типу Локачі на Волині. Цього року, вона всьоме презентувала у Луцьку щорічну фотовиставку «Дня», яка відбувається за підтримки благодійного фонду «Фонд Ігоря Палиці – Новий Луцьк», і представила серію книг «Підривна література». А ще вона поспілкувалася зі студентами, викладачами, журналістами. Відповідаючи на запитання, які стосувалися як теперішньої ситуації в Україні, так і загальних рис української громадянської свідомості, ця інтелігентна жінка наголошувала, що нація має вчитися на своїх помилках і робити адекватні висновки.

«Ми живемо в такий час, коли готової відповіді на всі питання немає ні в кого. Книги, які ми готували для наших читачів всі ці роки, передбачені були саме для тих людей, які розуміли, що колись кризові часи в Україні таки настануть. І слідуючи словам Кіплінга, треба бути готовим. Готовим до тих випробувань, які, очевидно, мали відбутися», - зазначила Лариса Івшина.

Інформаційне агентство Волинські Новини пропонує читачам короткі тези розмови з Ларисою Івшиною.

Про Україну і УРСР

«Країна, отримавши незалежність у 1991 році, була дуже складною, різнобарвною. І було загально домінуюче відчуття, яке сформулював наш автор Джеймс Мейс: «Незалежність здобула УРСР». Відбулося механічне перетікання всього того, що було в головах людей, що було в звичках, що було в не переосмисленій історії…

Не відбувалося перезаснування країни, яка вже в 90-их роках повинна була створювати основи, проект, каркас України майбутнього. А була створена кланово-олігархічна система.

Володимир Лановий розповів нашій газеті цікавий момент. Він був міністром економіки, молодим, в тому першому уряді. Він сказав, що коли він був у 92-ому році на конференції в Парижі, спілкувався там з людьми близького кола президента Франції. Вони йому сказали: «Україна цілком може потужно посісти в першій хвилі поширення європейців на схід, бо ви – європейський народ, все у вас буде добре». А вже через 2 роки, коли президентом став Кучма, йому сказали ті ж самі люди: «Все закінчилося, у вас в країні перемогла контрреволюція і це тепер надовго». Вони вважали, що потривало все 2-3 роки і знову повернулися люди з радянським типом мислення. Так звані «червоні директори».

Власне, законсервувавши цю систему, вони прийнялися упаковувати пострадянську власність. І це захоплююче заняття триває до сьогодні.

Те, що ми зараз бачимо – Партія hегіонів просто виявилася тупиковою гілкою олігархічно-кланової системи. На них все закінчилося, провалилося в тар-тарари. І у цих пожежах, у всьому народжувалося нове розуміння майбутнього країни. Чи була країна готова знову по-новому прийняти це майбутнє, боюсь, ні. Але була молодь нова, були кращі з людей, які не могли просто сидіти вдома і побачили цей шанс. Я б дуже хотіла, щоб Україна могла розвиватися еволюційно, вибирати людей достойних на виборах. Поки що йде велика боротьба і вона не буде дуже легкою на майбутнє».

Про бізнес і суспільство

«У нас не відбулося того, що бізнес став ринковим, у нас ринковим власне стало все суспільство, що є абсолютно неправильним. Ринковим має бути середовище для бізнесу, а суспільство повинно жити не тільки за ринковими законами, там повинен бути простір, який існує не лише в законах грошей».

«Суспільство має жити власними законами, бо не все продається і купується. Ми вибираємо свою модель зараз, по-новому, для нового суспільства зі своїми знаннями, зі своєю ідентичністю і своїм розумінням майбутнього. В своїй статті «Ідентичність та модернізація» я казала, що ми можемо брати політичну модель Європи, а вчитися ми можемо в японців. Вчитися і трудовому кодексу, і трудовій етиці, і ставленню до тварин, екології. В японців є багато того, на що ми можемо орієнтуватися, будучи європейцями. Зріле суспільство може використати максимум інструментів».

Про ЗМІ російські і вітчизняного масштабу

«Російські журналісти використовують зброю пропаганди холодної війни. Їхня задача зрозуміла, ми повинні ставити свою. Ми знали, що в нас поруч серйозний сусід, який ніколи не відмовлявся від зазіхань. Путін казав: «Я не вважаю вас державою». Неправдиве висвітлення інформації - це проблеми не лише російської преси. Це і наша проблема. Українська журналістика завинила перед українським суспільством – з цього треба починати.

Ми повинні були задуматися про причини такого ставлення, і що ми повинні зробити, щоб мінімізувати ризики. На жаль, нічого з цього не було зроблено. Що звинувачувати російських журналістів, якщо ми себе роззброїли і не лише в ядерному сенсі. Ми допускали, що нашими силовими відомствами керували іноземці, допускали, що два керівники СБУ перебували за кордоном. Треба було задуматися над цим. А журналістика має схиляти людей до того над чим думати. І тоді не треба звинувачувати інших, що вони роблять свою чорну справу.

Про НАТО

«Україна була за півкроку до вступу в НАТО. У Верховній Раді свого часу прийняли військову Доктрину, де кінцевим пунктом був вступ до НАТО. Секретарем РНБО тоді був Євген Марчук, який провів Доктрину через парламент як закон. А президентом був тоді ще Леонід Кучма. Під час однієї з зустрічей Кучми з Путіним на Чорному морі вони на дня 2 випали з уваги преси. По тому Кучма питає у Марчука: «А що ми таке прийняли?». І тоді прийняли рішення Доктрину змінити, видалити пункт про НАТО. По тому Євгена Марчука звільнили».

Про удава і кролика

«Українське суспільство було в стані анабіозу. Я не знаю, що люди читали. У нас є багато чого читати, щоб заколисати. Але для того, щоб думати і бачити такі сигнальні маяки тривоги, до цього треба було бути більш готовими. Нас затягували і хотіли перетравити, як удав кролика усі ці роки. Звичайно, був спалах 2004-ого року. Але він, як ви всі розумієте, потрапив на не зовсім підготовлену в політичному сенсі команду, яку роздирали протиріччя.

До речі ми не знали в 2004-ому, що українська опозиція їздила в Кремль звітуватися. Про це ми дізналися з фільму BBC «Путін. Росія. Захід». Нові знання додають нам тверезості. Треба намагатися бути максимально озброєними інформацією, щоб бути точними у своїх судженнях про той чи інший час. Тому ця незрілість українського суспільства є проблемою і козирем тих, хто хоче використати все проти України».

Про вину і відповідальність

«Ми запустили дуже багато хвороб, які сьогодні треба знати. Майдан як каталізатор запустив всі старі інфекції. Стало зрозуміло, скільки чого запущено і не зроблено.

Ми робили фотовиставки і в Донецьку. Торік тематика була іншою, зокрема стосувалося це і Партії регіонів і правління Януковича. Підійшов один шахтар і сказав: «Это наша вина. Мене на шахту брали тільки з однією ходкою, але я б на шахту його до себе не взяв». Але українське суспільство такого не каже. Воно звикло до кожного мати претензії.

Мені подобаються гіпервідповідальні люди, які кажуть: «Це наша вина». Це час великого самоаналізу і ми повинні подумати: «В чому ця вина, як її виправити і як з цим працювати далі?» Це більш продуктивна розмова».

Про те, що об’єднало б і Схід, і Захід

«У нас немає внутрішньодержавної міграції. Мало хто куди до кого їде. І контакти, які виникають через мережу чи через телебачення – дуже приблизна картина. Моє одне з гасел було таке: «Поряд чи попереду європейської інтеграції повинна йти внутрішньоукраїнська інтеграція». Нам потрібно навчитися розмовляти з людьми з різних регіонів не докорами і претензіями. Якщо ти починаєш з того, що «я круче», тебе не почують».

Про російську мову і українську суть

«Мені постійно в різних аудиторіях казали, що українське видання не повинне виходити російською мовою. Але для мене принциповим було донести українську суть, трансформоване розуміння української історії. Я хочу донести до людини це тією мовою, якою вона сприйме. Якби я мала можливість, то робила б це польською, румунською, угорською, щоб всі знали. Ми показуємо різними мовами те, що ми знаємо. Ми міняємо сприйняття України в світі, адже й багато росіян нас читає».

Про бандерівців і Башкаленка в Луцьку

«Коли я сама з Києва дивилася сюжети, які показували деякі події в Луцьку, якби я не була родом з Волині, я б подумали, що тут всі просто з’їхали з глузду. І що це не осколок княжої Волині, а що це якась забита темна територія, де люди взагалі не мають уявлення, як треба висловлювати свої почуття, згоду і незгоду. І це було, чесно кажучи, за останні роки, по-моєму, найменш приємна картина, яку самим треба теж осмислити і подумати про наслідки цієї трансляції цієї картинки. Естетичне враження від людей не забуваються: коли вирячені очі, коли всі пирскають слиною і казяться – це не забувається. Патріотизм висококласний виглядає трішки інакше.

«Хочу розповісти про зв’язкову Романа Шухевича. Нещодавно вона святкувала 90-ліття і в нас було з нею інтерв’ю. Коли під час слідства її хотіли підловити на якихось показах, їй принесли записку начебто від Шухевича. Вона пояснила, як зрозуміла, що це підробка: «В цій записці було звернення до мене на «Ти», а наш командир ніколи ні на кого на «Ти» не говорив».

«Бандера – не бойовик, він інтелектуал. І ті, хто зараз багато горлають про Бандеру, дуже мало його читали».

Про владні крісла і тих, хто їх посів

«Задача виконувача обов’язків президента оцінювати діяльність керівників СБУ, РНБО. Я можу висловити свою власну думку, погляд збоку. Революційна доцільність часто приводить людей в крісла, які не мають сили відмовитись. А зараз героїзм був не зайняти крісло, а відмовитись. Валентин Наливайченко – достойна кандидатура. Деякі інші - у багатьох викликають запитання. Одразу ж Майдан відреагував на міністра внутрішніх справ. Андрій Парубій викликає хороше враження, але чи це саме те місце, в такій кризовій ситуації, думаю в багатьох є сумніви. Але людям хочеться – вони стояли, боролися, досягли. Ситуація дуже гостра – сидять поруч професіонали з людьми, які мають невеликий досвід державної роботи».

«Ось наприклад, віце-адмірал Ігор Кабаненко (колишній перший заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України- ред. ) був звільнений за те, що він знайшов розвідувальні російські буї. Здавалося б першим ділом влада, яка прийшла повинна була повернути таких людей на службу. Але вони цього не зробили. Зате вони встигли випустити Ігоря Маркова (політик-регіонал – ред.), який в Одесі вже говорить про федерацію».

Про доцільність вступу України до ЄС

«Є правила, які стимулюють або до розвитку, або до розпаду, або до стагнації, або до надзусиль. Позитив зводу всіх правил євроінтеграції полягає в тому, що рано чи пізно це треба робити для внутрішнього впорядкування. Є такі люди, які мають самодисципліну, над ними не треба висіти, а є країни яким треба, щоб над ними хтось висів, бо вони будуть довго ще збиратися з силами. Правила будувати потрібно було на початку 90-х. Тоді - не зробили. Треба тепер братися негайно, коли відкрилося вікно можливостей».

Про честь української армії

«Тепер люди розуміють інакше цінність своєї армії, свого флоту, і таких людей, як Юлій Мамчур, який пройшовся по всіх сторінках світових видань. А я вважаю, що не тільки він має бути відзначений званням героя, а й відзначені його хлопці. Я б ще пішла на такий крок: знайшла б особливі відзнаки. Наприклад, до нагород дати сертифікат на земельне володіння тим командирам, людям, які проявили себе в ситуації надзвичайного нервового напруження. Адже це безпрецедентна гра нервів на очах у всього світу. Наш прапор ВМС це основне, що ми повинні зараз демонструвати всьому світові».

Про новий Майдан

«Цей Майдан відрізняється рівнем самоорганізації і громадських ініціатив. З самого початку ми організовували круглі столи, де фіксували рівень рефлексії. Спочатку ми говорили про те, як зберегти моральний капітал Майдану, потім ми говорили з якою платформою піти з Майдану. Щоб люди не пішли ні з чим, постояли, когось у владу впхнули, а самі лишилися з тим, з чим і прийшли. Чи готове саме суспільство через Майдан зафіксувати політичні вимоги. На початку воно було абсолютно не готове. Спочатку на трибуну Майдану не можна було потрапити. Але чи готове було саме суспільство тоді сказати чого воно хоче?»

«Боротьба повинна бути осмислена, людьми знаючими. Бо якщо ми боремося-боремося, усі такі хороші борці, а нас не влаштовують результати, то може ми якось не так боремось?»

Про політику і політиків

«В нас немає місця серйозній політиці, у нас немає політиків, у нас шоумени. Закінчився Майдан шоумени знову за своє, всі при ділі, починається виборча кампанія, починаються жнива. І суспільство яке прийшло… Чим відрізняється Майдан 2004 і 2014? У 2004 всі були зачудовані хто Юлею, хто Вітею. А в 2014 всі задоволені собою, але результат буде приблизно той же. Але одна погана річ: розчаруватися в комусь – легше. Та коли так зачудований собою, а потім вийде, що нічого ... Тоді питання до адекватності».

«З-поміж лідерів Майдану варто виокремити тих, хто має за плечима чимало громадських ініціатив, які довели їх мало не до затвердження у парламенті. Такі в нас є. Але поки говорити про конкретні імена - рано».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---