«Я побачила, як донька впала. Коли підійшла ближче, в неї вже не було голови», – історія жінки з Чернігова

Українка Вікторія пережила страшні дні після початку вторгнення Росії в Україну. Намагаючись врятуватися, її родина вирішила виїхати з Чернігова. Живими залишилися тільки вона й молодша донька.

Про історію жінки пише ВВС.

За дев’ять днів після початку війни в Україні Вікторія та її чоловік Петро вирішили виїхати з Чернігова, щоб убезпечити дітей. Дванадцятирічна Вероніка – дочка Вікторії від першого шлюбу. Молодшій доньці Варварі – лише рік.

Вони взяли речі найпершої потреби й вирушили в дорогу. Коли виїхали з околиць міста, у районі села Ягідне дорогу їм загородило каміння. Петро зупинився, вийшов і почав його відтягувати. За кілька секунд їхню машину обстріляли.

«Уламок порізав мені голову, я стікала кров’ю. Моя старша донька злякалася. Вероніка почала кричати, у неї тремтіли руки, тому я намагалась її заспокоїти. Вона вийшла з машини, я пішла за нею. Потім побачила, як вона впала. Коли підійшла ближче, в неї вже не було голови», – згадує Вікторія.В авто влучив російський снаряд, спалахнула пожежа.

Петра вона більше не бачила, але його мовчанка підказала Вікторії, що він теж мертвий.Наступні 24 години були відчайдушною спробою вижити. Вікторія та її маленька Варвара сховалися у припаркованій автівці, але тут знову почалася стрілянина. Вона побігла до маленької будівлі, де вочевидь облаштувалися солдати. Сховавшись там, вона думала, як убезпечити себе та свою доньку.

Наступного дня їх знайшли російські патрульні й відвезли до села Ягідне. Наступні 24 дні мати й дитина провели у підвалі місцевої школи. На очах у Вікторії вмирали люди, не маючи доступу до необхідної медичної допомоги.

За словами Вікторії, у кімнаті перебувало 40 людей. Світла не було, тому користувались свічками й запальничками. Не вистачало повітря, було важко дихати. Виходити в туалет майже не дозволяли, тому люди були змушені використовувати відра.

«Від нестачі руху людям було погано, вони сиділи на стільцях, спали на стільцях. Ми бачили їхні вени, вони починали кровити, тому ми робили пов’язки», – згадує Вікторія.

В таких умовах Вікторії довелося подумки пережити страшну втрату чоловіка й старшої доньки. Вона каже, що трималася, наскільки могла, зосередившись на врятуванні життя молодшої дитини.

Вікторія попросила росіян принести тіла Петра й Вероніки до школи, щоб вона могла їх поховати.

Вона також попросила свого колишнього чоловіка, батька Вероніки, поїхати до уламків автівки й сфотографувати рештки тіл. Але в тому, що від них залишилось, ледве можна було впізнати людей. Від згорілої машини майже нічого не залишилось: шматки згорілого одягу Вероніки, невеликий браслет з підвіскою у формі серця, два автомобільні номерні знаки, вибілені від вогню.

Вікторія згадує день, коли привезли рештки тіл її чоловіка й доньки.

«Було 12 березня. Мені зателефонували і сказали: ходімо, побачиш, де вони лежатимуть. Їх поховали в лісі, у двох могилах. І два хрести з табличками», – згадує вона.Наразі Вікторія й Варвара у Львові, у відносній безпеці.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---