Як бійці 51 бригади та добровольці вирвали Мар’їнку з «руского міра»

В кінці липня 2014 року місто Мар’їнка, Донецької області знову стало українським. Його звільнили військові та добровольці, повернули у жовто-блакитний сегмент карти.

Про те, як наші бійці, зокрема й волиняни, звільняли Мар’їнку від бойовиків, про їхні стосунки з місцевими жителями, розповідає начальник прес- служби окремої механізованої бригади оперативного командування «Захід» старший лейтенант Влад Якушев.

Пропонуємо нашим читачам його розповідь.

Влітку 2014 року звільнили багато населених пунктів, але я маю бажання розповісти саме про Мар’їнку - місто, яке за рік часу стало мені рідним.

Маленьке таке містечко де до війни мешкало близько 10 000 людей, а тепер заледве набереться кілька тисяч. Гарненький зелений центр з широкою центральною вулицею, маленькі будиночки у зелені дерев, футбольне поле…

Коли я потрапив у Мар’їнку, на футбольному полі уже не грали. За ним були позиції сепаратистів. А у будинку прямо навпроти нього – наш спостережний пункт.

Якось до нас приїхали журналісти і запитали в «Бізона», який, спираючись на кулемет дивився у вікно: «Що ви робите?»

«Дивлюсь футбол, без м’яча та гравців», - відповів їм командир опорника.З приходом у Мар’їнку «руського міра» зникли не тільки футболісти. Забиратись прийшлось ветеранам Великої Вітчизняної, яких бойовики вигнали з лікарні, бо вирішили влаштувати там свої позиції, тікати прийшлося дітям з інтернату, бо там мали стати ворожі міномети. По вулицях нишпорили озброєні бойовики, розпитуючи про людей, які співчували Україні.На щастя, це жахіття було недовгим.

Мені повезло служити з людьми, які звільняли містечко два роки тому. Від них я знаю, як це було.

- Вони тут міцно сиділи, - розповідав мені заступник комбата танкового батальйону «Бедрик», який на той час був військовослужбовцем 51-ї бригади. – Сєпари засіли за цим бетонним парканом коло елеватору. Ми як почали по ним валити, то ті бетонні секції по повітрю літали. А от у тих будинках снайпер сидів. Його піхотинці завалили.

Зараз елеватор наш. Трохи подовбаний, бо по ньому недавно била ворожа арта, але стоїть. Може колись, після війни, запрацює знову.

А у будинку, звідки снайпер стріляв, товчуться майстри – ремонт у квартирах роблять.Брав Мар’їнку батальйон спецпризначення «Колос», сформований з військовослужбовців 51-ї бригади, та батальйон «Азов». Серед бійців, які штурмували місто був і Олександр з позивним «Птаха».

- За цим будинком ми, за іншим вже росіяни. Ми спробували розрізати Мар’їнку на дві частини і потім зачистити. З першого разу не вдалося. В нас були втрати. З другого разу дійшли до центру. Сильний був бій. Сєпари, як зрозуміли, що не втримаються, накрили Мар’їнку градами та мінометами. Врешті нам вдалося викинути їх у зеленку до конєзаводу, - розповів «Птаха».Минулого літа, коли Мар’їнку захищала 28 бригада, ворог знову спробував захопити місто. Це була справжня битва. Готували операцію російські військові, атакував російський спецназ за підтримки артилерії і закінчилося все повною поразкою «російскаво оружия».

28-му поміняли ми, і майже рік тримали її чіпляючись за окопи на останній вулиці.

Майже рік під снігом, дощем і яскраво-помаранчевим сонцем.

День за днем, я ходив по вуличках Мар’їнки і перехожі, при зустрічі, вітались зі мною.

Я добре пам’ятаю стареньку, яка взяла мене за лікоть і сказала: «Дякую вам синочки».

Пам’ятаю смак яблук, якими мене пригощали на вулиці Тельмана. Таню та Леоніда, які живуть у будинку навпроти ворожих позицій, і які завжди запрошували мене на каву.

- Тільки не іди з головного входу, там тебе дуже від них видно. Лізь ззаду, через паркан, - казав Леонід.

Я ліз, і на зустріч мені, радісно підвиваючи, біг велетенський маламут Мішка.Я скучаю, бо не бачу дяді Володі та тьоті Галі, які ображались, якщо я питався дозволи помитись в них, бо рахували, що їх дім – мій дім.

І мені бракує телефонних дзвінків керівника будинку творчості - Аліни і її голосу: «Владька, як стріляти перестануть, бери Сан Санича і приходьте, я ухи наварила!»Ми пішли з Мар’їнки, і наше місце зайняли десантники, а потім гірсько-піхотна бригада та батальйон «Донбас». Їм теж важко, але я певен, вони надійно тримають підступи до міста. І все ж, я, при найменшій нагоді шукаю новини про Мар’їнку. І нервово смикаю плечима, знаючи що її обстрілюють ворожі САУ.

Із другою річницею звільнення, тебе - рідне місто. Ще рік тому ти було для мене лише крапкою на карті, і от я готовий обрати для тебе маленьке сердечко у якості позначки.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---