«Як мені погано на душі, я йду в майстерню», – 66-річний гончар з Волині про справу свого життя

Понад 40 років присвятив кераміці 66-річний гончар з Волині Василь Курилюк. Чоловік родом із села Рокита Ковельського району, і своє село з гордістю величає столицею гончарів: у 1965 році тут жили й працювали 175 майстрів художньої кераміки.

Суспільному волинянин розповів: гончарним мистецтвом захопився у 26 років. Навчання з нуля тривало два місяці, потому ж почав відточувати навички та вміння.

«На території села Рокита є гейзерна глина, яка видута з глибини 70 кілометрів землі і має дуже унікальні властивості. Я був маленький, ще в школу не ходив, а тато сидів і робив у хаті. Були такі вишки, дерев’яні полички під стелею, там сушилися вироби», – пригадує чоловік.

Зі слів Василя Курилюка, в Рокиті за його молодості був гончарний завод. Саме там він як учень вивчився цього ремесла в одного з тамтешніх гончарів. Коли Україна стала незалежною, завод перестав функціонувати та чоловік взявся до вчителювання у місцевій школі.«Розвивалася дуже гарно в дітей пластика рук, бо з глиною працювати – то здоров’я. Бо глина є цілюща, жодних хвороб на руках немає», – каже волинянин.

Читати ще: «Я малюю, але це – Його, це не моє»: фоторепортаж з відкриття виставки сакральних творів захисника України Руслана Кашаюка

У власній майстерні він зберігає столітню родинну реліквію – дерев'яний гончарний круг. Попри те, що в роботі Василь Курилюк користується новітнім обладнанням, також майструє і на старовинному станку свого діда.«Йому вже десь 100 років... Спочатку приліплюємо глину, вона вже в мене розім’ята, потім змочуємо руки і обіймаємо глину. Відцентровуємо, щоб вона була рівненька, робимо всередині отвір. І утворюємо гончарну трубку, тобто схоже щось на циліндр», – пояснює майстер.Гончарна справа, зізнається волинянин, приносить йому задоволення та заспокоєння для душі. Аби створити один виріб, потрібно від 10 до 60 хвилин, залежно від складності. Потому, зазначає Василь, треба стежити за тим, аби виріб після етапу формування добре висох і не потріскався.«Як мені погано на душі, я йду в майстерню. Сідаю і беру глину. Свій фах гончаря не передав нікому, бо в мене у родині всі дівчата, і вони не захотіли вивчати гончарство, бо для дівчат то тяжка праця», – зазначає чоловік.Під час випалювання керамічних виробів за температури 980 градусів за Цельсієм глина настільки спікається, каже майстер, що з 2-3-міліметровою товщиною стінок посуд стає дуже міцним.«Тут варили борщ, суп, холодець, накривали кришкою і воно вмлівало в печі. Тут зберігали молоко: називається збанок, а в менший брали ягоди у лісі, щоб соку не пускали. Є посудина для олії, називається пушка. Сюди вставляли пір’їнку, наливали олії і скільки до пір’їнки чіплялося, стільки смачили», – додає гончар.66-річний Василь Курилюк зазначає: аби стати гончарем, потрібно мати терпець та велике бажання опанувати ремесло.

«І треба бути не сердитим, не сваритися, бо гончарка не терпить сердитих», – резюмував волинянин.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---