Як живеться татарці на Волині

Уже понад тридцять років у Шацькому краї живе Марсарвар Зінуріївна. З далекої Тюмені сюди її привіз чоловік, місцевий мешканець Василь Голядинець. У селі Омельне молоду веселу жінку одразу стали називати Марією Семенівною, - повідомляє «Вісник+К».

Хоч батьки нарекли татарським ім'ям, з дитинства її називали тільки Машею. Адже закінчила російську школу, розмовляла російською, бо рідної мови не знають і не вчать. Про татарський рід, який здавна жив у Салехарді, свідчить хіба ім'я у паспорті та незвичайна для Полісся зовнішність. Спочатку у Шацькому районі, де працювала медсестрою у дитсадочках та медпункті, місцеві заглядалися на чорнооку красуню з розкосим поглядом та широкими скулами.

«Дівчата, це у вас дивина, а у нас настільки звично, коли одружуються люди різних національностей, наприклад, мій брат взяв жінку з Львівщини, одна сестра вийшла за свого, татарина, у другої - чоловік росіянин», - пояснює Марія Семенівна.

Познайомилися Голядинці у Тюменській області. Там двадцятирічна дівчина працювала медсестрою, а Василь - трактористом. Молодих звела біда. Одного дня, коли вирував буран, і за метр нічого не було видно, Василь заблукав. На звук вертольота, який його вже шукав, вийшов у селище. Одразу хлопця доправили у лікарню, бо були обморожені обидві руки. А юна красуня Маша волинянина виходжувала, робила уколи, перев'язки. Між молодими спалахнуло кохання, і у 1976 році вони побралися. Щоправда, лише у листі рідним написали, що одружуються. Батьків, ні Маріїних, ні Василевих, на розписі не було.

«Ми зробили молодіжне весілля, покликали друзів, знайомих з України, Росії, Молдавії, які там працювали. За свідків були моя подружка, росіянка, і Василів друг з Вінниччини», - сміється жінка.

«Я ледь горілку випросив. Бо там влітку сухий закон: як понапиваються, то ніхто не буде робити. На другий день уже не було й пляшки, то на похмілля ще трохи дали», - пояснює Василь Калістратович.

«Прожила молода пара у Тюменській області чотири роки, і у 1980-му приїхали на Волинь вже з дочкою. «Чоловік захотів на батьківщину, ближче до тепла. А я вже за ним - куди голка, туди й нитка». На Поліссі невістку прийняли добре, адже молоді приїздили сюди у відпустку, бував у Сибіру й Василів батько. Побудувалися у селі Світязь, тут народився ще син. Обох дітей хрестили на Поліссі, за кумів кликали місцевих людей», - каже Марія Семенівна.

«Син схожий на батька, - а дочка - на мене, хоча білява, як свекруха», - усміхається жінка.

Діти із сім'ями живуть у Світязі та Шацьку. А старші Голядинці перебралися у батьківську хату в Омельне. Тут, на Волині, Марія Семенівна прожила добрий шмат своїх років, тому особливо її не тягне додому, тим паче, тата й мами давно уже нема. Часто їздила на батьківщину, останній раз - три роки тому разом з дітьми та онуками. У Світязі гостювали рідні із Сибіру. Але тепер жінка журиться, що відтоді, як її країна веде з нами війну, брати та сестри, які живуть у Росії, не вірять її словам.

«Страшно, про таке не можна було й подумати», - плаче Марія Семенівна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---