Закон про люстрацію не діє: Луцьком керують колишні комуністи

Про 24 роки саботажу та про те, якими є роки незалежності України з огляду на те, хто при владі, написала «Волинська правда».

Головним героєм матеріалу видання зробило Луцького міського голову Миколу Романюк,

який попри те, що з 1983-го по 1991 рік «трудився» на комсомольській та партійній роботі і повинен бути нині, згідно з законом України «Про люстрацію» від 16 вересня 2014 року, люстрований, продовжує керувати містом.

Очевидно, на свій захист, припускає автор видання, чинний мер публічно заявляє, що «люстрації не варто боятися, тим паче у випадку, якщо керівник був на місці, відповідально виконував обов’язки, не ставав заручником корупційних схем, мав мужність говорити людям правду і бути з людьми».

Воодночас очільник міста запевняє, що люстрацію потрібно провести, щоб посадовці отримали шанс очиститися, могли спокійно жити на цій землі, дивитися в очі всьому нашому співтовариству» тощо.

Ці слова наявний міський голова сказав в інтерв’ю одному з волинських інтернет-видань у березні 2014 року.

Відтак, зі слів автора матеріалу, склалася ситуація, коли вчорашні комуністичні і комсомольські чиновники, яким є і Микола Романюк, лише через те, що мали доступ до державного майна, за станом на сьогодні, «нажили» неабиякий капітал і потирають руки. Вони то йдуть у бізнес, то повертаються у владу, бо впевнені: ніхто не спитає їх ні про корупцію, ні про дерибан землі і майна, ні про відкати під час проведення тендерів чи держзакупівель.

Революція гідності, що сколихнула українське суспільство, вселила в людей маленьку надію на те, що вже тепер, нарешті, люстрацію таки вдасться провести.

Наразі, пише автор, Майдан делегував журналіста Єгора Соболєва у владу, аби він каталізував процеси очищення у найвищих ешелонах. Однак усі його потуги що далі, то більше розбиваються об бетонний мур тихого саботажу чиновників.

Згідно з останніми даними, від початку дії закону про люстрацію в Україні звільнили тільки 760 чиновників. Ще 80 тисяч нині проходять відповідну перевірку відповідно до закону «Про очищення влади». Про це 19 вересня 2015 року повідомила під час брифінгу перший заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова.

«За станом на сьогодні, до реєстру осіб, до яких застосовані положення закону «Про очищення влади», внесено 760 осіб, і близько 80 тисяч діючих чиновників перебувають у процесі перевірки. А також стосовно 45 тисяч претендентів на зайняття посад також проводиться аналіз документів і перевірка цих осіб», – уточнила Севостьянова.

Виникає запитання: чому ж у колишній Чехословаччині, утричі меншій за населенням від сьогоднішньої України, люстрації було піддано 140 тисяч осіб, а в Україні за півтора роки після Майдану і за рік після введення в дію закону «Про очищення влади» відсторонено від влади тільки 760 (!) осіб, а 80 тисяч чиновників досі шукають (і знаходять) безліч різних приводів, щоб втриматися біля владного корита.

Коли щойно обраний наприкінці травня 2014 року Президент Петро Порошенко призначав генпрокурором Віталія Ярему, він процитував автора «сінгапурського дива» Лі Куан Ю: «Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, вони знають за що, і народ вам повірить». Слухаючи це, пересічні українці полегшено зітхнули: «Нарешті!» Вони тоді ще вірили, що в керівництва держави є політична воля, аби почати війну з корупцією і провести повномасштабну люстрацію.

Як показали подальші події, насправді це зовсім не так. Той же Віталій Ярема, коли журналіст «Української правди» Сергій Лещенко запитав його, чи знайшов уже той трьох друзів, яких йому Президент наказав посадити, відповів: «Це ж був жарт з боку Президента. Але в кожному жарті є доля якоїсь правди».

Різниця між Порошенком і Лі Куан Ю, продовжує автор, у тому, що останній не тільки говорив, але й робив. У 1960 році в Сінгапурі ухвалили закон, який дозволяв вважати доказом хабара те, що обвинувачений жив не за статками або володів об`єктами власності, які він не міг придбати на свої доходи. Сюди ж стали відносити будь-яку винагороду, отриману чиновником від особи, що шукала з ним зв`язків для вирішення певних питань. У суді службовець повинен переконати суд, що винагороду не було отримано в рамках корупційної схеми. У разі, якщо провину чиновника довели, його майно конфісковують, чиновник платить величезний штраф, сідає на значний термін у в`язницю. При цьому його родина вважається зганьбленою, і ніхто з членів сім’ї хорошу роботу в Сінгапурі знайти не зможе.

Очевидно, саме сінгапурський варіант закону про боротьбу з корупцією мав на увазі мер Луцька Микола Романюк, коли заявляв, що особисто він люстрації не боїться. «Декларація про доходи опублікована, я нічого ніколи й ніде не ховав і ховати не збираюся, щоб спокійно дивитися людям в очі», – нагадаємо його слова.

Але ж люстрація у нашому розумінні, пише автор, це дещо ширше, ніж боротьба з корупцією. До речі, Янукович теж говорив, що бореться з цим негативним явищем, навіть багатьох чиновників посадив. Тільки робилося це за принципом, далеким від справедливості: «Друзям – все. Ворогам – закон».

Вибіркове правосуддя, проти якого так боролася опозиція в часи Януковича, розцвіло сьогодні ще більшим цвітом. Депутата Ігоря Мосійчука від Радикальної партії Ляшка Генпрокурор Віктор Шокін затримує за недоведеними поки що звинуваченнями прямо в сесійній залі парламенту, а до того подання на притягнення до кримінальної відповідальності на вірного слугу і натхненника режиму Януковича Сергія Клюєва чомусь спрямували спочатку на розгляд у регламентний комітет, давши можливість нинішньому депутату від «Опозиційного блоку» спокійно втекти із країни.

Суспільство справедливо запитує: «Якщо ви садите сьогоднішнього опозиціонера Ігоря Мосійчука, одного з авторів закону «Про очищення влади» «свободівця» Юрія Сиротюка, то скількох вбивць Героїв Небесної сотні ви посадили, скільки вчорашніх «регіоналів» сьогодні за ґратами?» Бо ми хочемо, щоб закон був один для всіх: і для лікаря-хабарника, і для прокурора в діамантах, і для митника, який кришує контрабанду, і для судді – душителя свободи, і для депутата-сепаратиста, і для всіх державних чиновників, які беруть відкати з тендерів або продають за великі гроші керівні посади нижчого рівня. А для цього насамперед треба було відсторонити від влади всіх керівників КПРС-ВЛКСМ часів Радянського Союзу.

Рік тому, 16 вересня 2014-го, Верховна Рада під тиском громадськості 231 голосом «за» таки ухвалила Закон України «Про очищення влади», а після підписання його Президентом закон із 16 жовтня набув чинності. Але (о, диво!) з остаточної редакції чомусь зник пункт про автоматичне відсторонення від влади осіб, які до 19 серпня 1991 року були обрані (призначені) і працювали на керівних посадах обласних комітетів ВЛКСМ, ЛКСМУ та інших союзних республік СРСР, про що було записано у першій редакції закону. Кажуть, на такий компроміс довелося піти задля ухвалення закону в цілому, інакше більшість ВР його б не підтримала. Ще б пак, керівників обкомів Компартії сьогодні уже не може бути при владі, зважаючи на їхній вік, до членів ЦК ВЛКСМ і комсомолу союзних республік нинішні правителі свого часу не доросли, а ось керівниками обкомів комсомолу було чимало із них.

От і виходить, ідеться у повідомленні, що такими, які не пройшли люстраційну перевірку, а отже, не мають права обіймати посади в органах державної влади, залишили тільки душителів свободи у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, іноземних шпигунів, сепаратистів, фальсифікаторів виборів, казнокрадів, корупціонерів, осіб, які до 19 серпня 1991 року були співробітниками й агентами КДБ, були обрані (призначені) і працювали на керівних посадах у Центральному, обласних і районних комітетах Комуністичної партії, у складі ЦК ВЛКСМ, ЦК ЛКСМУ та інших союзних республік СРСР.

Та й ті сьогодні через суди доводять, що звільнити їх не мають права, а ще знайшли іншу лазівку: беруть відрядження на дві доби в зону АТО, виробляють собі посвідчення учасника антитерористичної операції, що, згідно з законом, дає право на звільнення від люстрації. Що дивно (хоча хіба це вже дивно?): коли вони приїжджають на передову, за свідченням рядових бійців, ці позиції чомусь перестають обстрілювати сепаратисти.

Тоталітарна система жорстоко розправляється з тими, хто вирішив розвалити її підвалини. Символічно, що сьогодні за надуманим звинуваченням затриманий на 60 діб автор терміну «Революція гідності» і співавтор закону «Про очищення влади» Юрій Сиротюк. Водночас нинішня влада дала безперешкодно втекти з країни з награбованим багатством не тільки Януковичу і членам його «Сім’ї», але й Олегу Царьову, Вадиму Колесніченку, Раїсі Богатирьовій, Андрієві Портнову і багатьом-багатьом іншим прислужникам режиму.

Автор статті наводить приклад вже безпосередньо стосовно Луцька: волинський і український історик, археолог, а останнім часом – волонтер, керівник місії «Чорний тюльпан» на Волині, що займається вивезенням останків українських військовослужбовців, які загинули в Іловайському котлі й в інших місцях війни на Сході, Олексій Златогорський на своїй сторінці у Фейсбуці пише, очевидно, про Миколу Романюка як про особу, яку потрібно було люструвати.

«Після проголошення Україною Незалежності їх, комуністів і комсомольців, на жаль, не люстрували, і вони далі залишились при владі, тільки почали розтягувати Україну в десять раз швидшими темпами. Комсомольці і зараз керують в державі, інакше не внесли би в запропонований Єгором Соболєвим закон «Про очищення влади» правки, що люстрації підлягають тільки керівники комсомолу 1991 року в Києві, а в областях – ні. А треба було гнати всіх поганою мітлою».

Ще одне підтвердження тому, що очільника Луцька варто люструвати, каже автор, це сторінки його офіційній біографії. Так, з 1983-го по 1991 рік Романюк «трудився» на комсомольській та партійній роботі. Цей період включає роботу на посадах інструктора, заввідділом Луцького міськкому комсомолу, першого секретаря Луцького міськкому комсомолу (1984-1988 рр.), заввідділом Луцького міському КПУ (1988), першого секретаря Волинського обкому ЛКСМ України (1988-1991 рр.).

«Хіба це не блюзнірство, – запитує автор, – що вчорашній комуністичний і комсомольський функціонер кожного року у листопаді очолює колону і веде мітинг пам’яті жертв Голодомору? І не треба нам казати, мовляв, злочинів проти людяності він особисто не вчиняв. Вчиняла система, вірним служителем якої він був. І залишався б, якби не історичний злам 1991 року, коли Україна повстала і скинула імперське ярмо СРСР».

«Вони, ці компартійні і комсомольські боси, лише через те, що тоді не вдалося провести люстрацію, дуже швидко перефарбувалися у синьо-жовтий колір, маючи доступ до годівниці, приватизували все, що могли, і зробилися успішними бізнесменами, банкірами, «державниками», – продовжує журналіст.

Дехто заперечить: люди міняються, з часом змінюється і їхній світогляд. Люди – так. Тільки не вчорашні комуністичні і комсомольські лідери. Приклад. 1 квітня 2009 року (це час, коли у парламенті була протимошенківська більшість) Верховна Рада ухвалює постанову «Про відзначення 90-річчя створення комсомолу України», а 6 квітня тодішній голова Волинської обласної державної адміністрації Микола Романюк швиденько дає доручення райдержадміністраціям забезпечити сприяння в організації та проведенні заходів на виконання цього ганебного рішення парламенту.

Автор переконаний, що сьогодні Романюк знову вийшов сухим із води і думає, що люстрація його не зачепить. Проте в народу, крім офіційної і популярної торік смітникової, є ще інший вид люстрації. Ця люстрація проводиться в кабінці для голосування, коли можна сказати рішуче «Ні!» вчорашнім чинушам.

Р.S. Якось останнього президента Чехословаччини Вацлава Гавела запитали: «Навіщо ви проводите люстрацію і даєте владу в руки молодим – вони ж нічого не вміють?!» Він подумав і відповів: «Краще п`ять років помилок, ніж 50 років саботажу!» Двадцять чотири роки саботажу ми вже пережили. Невже треба ще 26?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---