Американці в Луцьку: «Українці – прекрасні люди»
Не секрет, що багато хто вважає, ніби порозумітися з людиною з іншого континенту практично годі. Мовляв, окрім мовного бар’єра, заважає ще й ментальний, культурний тощо. Звісно, ми різні. Але якби були однаковими, то й життя здавалося б нудним, чи не так?
У тому, що ані мовний, ані ментальний, культурний чи віковий бар’єр не є завадою для приємного спілкування, мені нещодавно трапилася нагода вкотре переконатися. П’ятеро громадян США – різних за віком, статусом, сімейним станом – приїхали до Луцька в гості до давніх друзів Олександра та Альони Юхимчуків, відтак поділилися враженнями від перебування в Україні.
Про це пише Оксана Головій на сторінах тижневика Волинські Новини №27 від 4 серпня 2016 року.
Девіда Баумана можна назвати вже майже українцем, адже він приїздить сюди із 1993 року. Раніше, каже, подорожував з дружиною Міріам, з якою у шлюбі – майже 62 роки, виховали чотирьох дітей, дванадцятьох онуків і вже тішаться тринадцятьма правнуками. На жаль, нині стан здоров’я вже не дозволяє жінці вирушати у далекі мандрівки.
«Ми з Міріам були директорами реабілітаційних центрів. Крім того, я був пастором, працював у організації «Молодь з місією». Після виходу на пенсію ми почали проводити навчальні проекти, опікувалися цим упродовж 11 років, в Україну привозили різні команди, – розповідає Девід. – А нині я вирішив привезти друзів, аби й вони побачили Україну та познайомилися з прекрасними людьми».
«Що вас приваблює в Україні? Ви вже стільки років поспіль до нас приїжджаєте...», – не втримуюся від запитання. На що Девід приязно усміхається: «Просто ми дуже любимо людей, з якими пощастило бути знайомими, любимо проводити із ними час. Я сюди приїжджаю як додому. І загалом, у вашій країні стільки всього чудового!»
Бренда і Браєн Бардени – також уже пенсіонери. А працювали вони в освіті. Бренда – викладачем іспанської мови, Браєн – директором школи, викладачем в університеті. Обоє зізнаються, що дуже люблять подорожувати, спостерігати за людьми в інших країнах, вивчати мови. Утім, каже Бренда, українська їй поки що не підкорилася. «Зараз моя головна і найкраща робота – бути бабусею, – щасливо усміхається жінка. – У нашого з Браєном сина двоє діток. Вони живуть у сусідньому будинку, ми можемо бачити їх щодня. Невістка ось написала повідомлення: «Мамо, діти вже дуже скучили». Та й ми за ними страшенно скучаємо, тож у затяжні подорожі не їздимо. Це мій перший візит в Україну. І то просто прекрасний досвід. Ми зустрічалися з багатьма молодими людьми. Мені дуже сподобалося спілкування із вашою молоддю. Коли були в Києві, то відвідували будинок для самотніх матерів, і для мене це був особливий час. Дуже сподіваємося повернутися сюди ще».
Крейг Уілсон приїхав в Україну з 22-річним сином Луком. «У США я працю мануальним терапевтом, це мій приватний бізнес, це моє життєве покликання, – розповів про себе Крейг. – У Луцьку мені випала нагода поспілкуватися із молоддю. І мушу визнати, що у нас в Америці в молодіжному середовищі нема такої дружелюбності. Американська молодь не дуже любить бути у компанії старших людей. А коли спостерігав за молодими українцями, то помічав, що вони не тільки з повагою ставляться до старших людей, а їм приємне таке товариство. Із луцькими студентами ми говорили про те, як бути людиною, що змінює світ, про принципи менеджменту, які в цьому допомагають. А це, передусім, хай як то дивно звучить, – принцип служіння. Тобто менеджер передовсім має усвідомлювати, що він служить людям. Інший принцип – бути в пошуку, спостерігати за людськими здібностями, щоби їх розвивати. Наступний – допомогти людині правильно застосувати свій дар, уміти налагоджувати комунікації».
«Скидається на те, що зараз ви говорите аж ніяк не про ділову сферу життя», – вдаю, що не цілком розумію, про що йдеться. Втім Крейга не так просто упіймати на хитрий гачок: «Ваша правда, – усміхається. – Так, ті принципи, що є основою бізнесу, менеджменту, можна, ба навіть потрібно застосовувати й у такій романтичній сфері, як зав’язування стосунків, створення сім’ї. Коли ти щодня вчишся служити своїй половинці, знаходити компроміси, коли хочеш бути достойним прикладом для дітей...»
«Коли треба було обирати, що робити у житті, я поняття не мав, куди податися, – долучається до розмови син Крейга Лук. – Але визначитися мені допоміг тато. Бо він завжди був для мене прикладом. Два роки я вчився у технічному коледжі, тепер ремонтую великі вантажівки, а у вихідні працюю на фермі. У Пенсільванії, знаєте, є великі ферми. У нас, наприклад, 375 корів, яких двічі на день треба видоювати. Ми розповсюджуємо молоко в нашому регіоні. Це для мене такий собі додатковий заробіток».
Лук зізнається, що просто у захваті від українських однолітків. А ще, каже, ніде не бачив так багато гарних дівчат. «Незалежно від того, що в нас із ними є мовний бар’єр, дуже легко було порозумітися з однолітками, бо українська молодь дуже відкрита, щира й безпосередня, – не приховує захвату хлопець. – У Штатах люди живуть такими собі групами, а тут люди діляться одне з одним і враженнями, і досвідом, і енергією».
«А хіба вас не лякали війною, коли ви збиралися у мандрівку до України?» – не можу не поставити запитання, що від початку бесіди крутилося на язиці.
Девід як найдосвідченіший із візитерів відповів за всіх: «Я не боявся, хоча в решти моїх друзів, звісно, перестороги були. Так, ми знаємо, що на сході вашої держави триває війна. Але скажу так: я добре знаю справжніх українців. Тому не боявся їхати сюди в дев’яностих, не боюся й тепер».
***
Прощаючись із новими знайомцями, впіймала себе на тому, що мимоволі, спостерігаючи за ними, проектую... власне майбутнє. Бо, напевно, я дуже хотіла б колись бути схожою на Бренду – доглянутою самодостатньою пані, яка може дозволити собі бути щасливою пенсіонеркою, мати час, бажання і ресурс подорожувати світом, набиратися вражень, аби потім тихими вечорами переповідати онукам історії про заморські країни. Зрештою, якими будемо ми майбутні, залежить від нас теперішніх. І добре було б, якби про це пам’ятали не лишень прості смертні романтики...
Фото Віталій Мисюк
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
У тому, що ані мовний, ані ментальний, культурний чи віковий бар’єр не є завадою для приємного спілкування, мені нещодавно трапилася нагода вкотре переконатися. П’ятеро громадян США – різних за віком, статусом, сімейним станом – приїхали до Луцька в гості до давніх друзів Олександра та Альони Юхимчуків, відтак поділилися враженнями від перебування в Україні.
Про це пише Оксана Головій на сторінах тижневика Волинські Новини №27 від 4 серпня 2016 року.
Девіда Баумана можна назвати вже майже українцем, адже він приїздить сюди із 1993 року. Раніше, каже, подорожував з дружиною Міріам, з якою у шлюбі – майже 62 роки, виховали чотирьох дітей, дванадцятьох онуків і вже тішаться тринадцятьма правнуками. На жаль, нині стан здоров’я вже не дозволяє жінці вирушати у далекі мандрівки.
«Ми з Міріам були директорами реабілітаційних центрів. Крім того, я був пастором, працював у організації «Молодь з місією». Після виходу на пенсію ми почали проводити навчальні проекти, опікувалися цим упродовж 11 років, в Україну привозили різні команди, – розповідає Девід. – А нині я вирішив привезти друзів, аби й вони побачили Україну та познайомилися з прекрасними людьми».
«Що вас приваблює в Україні? Ви вже стільки років поспіль до нас приїжджаєте...», – не втримуюся від запитання. На що Девід приязно усміхається: «Просто ми дуже любимо людей, з якими пощастило бути знайомими, любимо проводити із ними час. Я сюди приїжджаю як додому. І загалом, у вашій країні стільки всього чудового!»
Бренда і Браєн Бардени – також уже пенсіонери. А працювали вони в освіті. Бренда – викладачем іспанської мови, Браєн – директором школи, викладачем в університеті. Обоє зізнаються, що дуже люблять подорожувати, спостерігати за людьми в інших країнах, вивчати мови. Утім, каже Бренда, українська їй поки що не підкорилася. «Зараз моя головна і найкраща робота – бути бабусею, – щасливо усміхається жінка. – У нашого з Браєном сина двоє діток. Вони живуть у сусідньому будинку, ми можемо бачити їх щодня. Невістка ось написала повідомлення: «Мамо, діти вже дуже скучили». Та й ми за ними страшенно скучаємо, тож у затяжні подорожі не їздимо. Це мій перший візит в Україну. І то просто прекрасний досвід. Ми зустрічалися з багатьма молодими людьми. Мені дуже сподобалося спілкування із вашою молоддю. Коли були в Києві, то відвідували будинок для самотніх матерів, і для мене це був особливий час. Дуже сподіваємося повернутися сюди ще».
Крейг Уілсон приїхав в Україну з 22-річним сином Луком. «У США я працю мануальним терапевтом, це мій приватний бізнес, це моє життєве покликання, – розповів про себе Крейг. – У Луцьку мені випала нагода поспілкуватися із молоддю. І мушу визнати, що у нас в Америці в молодіжному середовищі нема такої дружелюбності. Американська молодь не дуже любить бути у компанії старших людей. А коли спостерігав за молодими українцями, то помічав, що вони не тільки з повагою ставляться до старших людей, а їм приємне таке товариство. Із луцькими студентами ми говорили про те, як бути людиною, що змінює світ, про принципи менеджменту, які в цьому допомагають. А це, передусім, хай як то дивно звучить, – принцип служіння. Тобто менеджер передовсім має усвідомлювати, що він служить людям. Інший принцип – бути в пошуку, спостерігати за людськими здібностями, щоби їх розвивати. Наступний – допомогти людині правильно застосувати свій дар, уміти налагоджувати комунікації».
«Скидається на те, що зараз ви говорите аж ніяк не про ділову сферу життя», – вдаю, що не цілком розумію, про що йдеться. Втім Крейга не так просто упіймати на хитрий гачок: «Ваша правда, – усміхається. – Так, ті принципи, що є основою бізнесу, менеджменту, можна, ба навіть потрібно застосовувати й у такій романтичній сфері, як зав’язування стосунків, створення сім’ї. Коли ти щодня вчишся служити своїй половинці, знаходити компроміси, коли хочеш бути достойним прикладом для дітей...»
«Коли треба було обирати, що робити у житті, я поняття не мав, куди податися, – долучається до розмови син Крейга Лук. – Але визначитися мені допоміг тато. Бо він завжди був для мене прикладом. Два роки я вчився у технічному коледжі, тепер ремонтую великі вантажівки, а у вихідні працюю на фермі. У Пенсільванії, знаєте, є великі ферми. У нас, наприклад, 375 корів, яких двічі на день треба видоювати. Ми розповсюджуємо молоко в нашому регіоні. Це для мене такий собі додатковий заробіток».
Лук зізнається, що просто у захваті від українських однолітків. А ще, каже, ніде не бачив так багато гарних дівчат. «Незалежно від того, що в нас із ними є мовний бар’єр, дуже легко було порозумітися з однолітками, бо українська молодь дуже відкрита, щира й безпосередня, – не приховує захвату хлопець. – У Штатах люди живуть такими собі групами, а тут люди діляться одне з одним і враженнями, і досвідом, і енергією».
«А хіба вас не лякали війною, коли ви збиралися у мандрівку до України?» – не можу не поставити запитання, що від початку бесіди крутилося на язиці.
Девід як найдосвідченіший із візитерів відповів за всіх: «Я не боявся, хоча в решти моїх друзів, звісно, перестороги були. Так, ми знаємо, що на сході вашої держави триває війна. Але скажу так: я добре знаю справжніх українців. Тому не боявся їхати сюди в дев’яностих, не боюся й тепер».
***
Прощаючись із новими знайомцями, впіймала себе на тому, що мимоволі, спостерігаючи за ними, проектую... власне майбутнє. Бо, напевно, я дуже хотіла б колись бути схожою на Бренду – доглянутою самодостатньою пані, яка може дозволити собі бути щасливою пенсіонеркою, мати час, бажання і ресурс подорожувати світом, набиратися вражень, аби потім тихими вечорами переповідати онукам історії про заморські країни. Зрештою, якими будемо ми майбутні, залежить від нас теперішніх. І добре було б, якби про це пам’ятали не лишень прості смертні романтики...
Фото Віталій Мисюк
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 3
ленд-ліз
Показати IP
7 Серпня 2016 20:18
Тат то так, але у американської міграційної служби інша думка.
Украина
Показати IP
7 Серпня 2016 20:38
В психбольнице больные смотрят утром по телику новости. Один вдруг хлопает себя по коленке:
— Хорошо, что я в психушке!
За его спиной санитары друг другу:
— Да... Этот, кажись, выздоровел.
Украине
Показати IP
7 Серпня 2016 20:42
не везет 1000 лет из странами- соседями ... ? Замужем 8 лет. Все эти годы свекровь пытается меня подловить (прийти в гости раньше) на не вымытой посуде или как я бегаю по дому и убираюсь. Но даже если она приходит на час раньше назначенного времени у меня всегда идеальный порядок. Потому что у меня есть тайный помощник - когда свекровь в очередной раз отправляется к нам, на мой телефон приходит смс с оповещением. Мне повезло со свекровью, но еще больше мне повезло со свекром.
Відійшов у засвіти професор ЛНТУ Василь Шваб'юк
Сьогодні 13:07
Сьогодні 13:07
У Горохові рідним загиблих захисників вручили їхні нагороди
Сьогодні 12:33
Сьогодні 12:33
Хотів утекти дворами: у Луцьку в чоловіка знайшли наркотики
Сьогодні 11:28
Сьогодні 11:28
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.