Луцький студент – хлопець із «внутрішнім GPS-навігатором»

На звичайне запитання «Для чого тобі подорожі?», у нього не зовсім звична відповідь: «А може, в мене психічний розлад і я втікаю від себе. До речі, це реально допомагає!».

Він малює, фотографує, подорожує і не розуміє, для чого сидіти на місці. Артур Альошин – студент третього курсу Інституту економіки та менеджменту СНУ імені Лесі Українки.

Його захоплення дорогою почалося із досить сумної історії, але, власне, подорожі настільки сподобалися, що при будь-якій можливості, сам чи з кимось, хлопець їде туди, де є щось, чого він ще не бачив.

– Подорожуючи Україною, хочеться заїжджати в такі невеликі села, де є щось малесеньке туристичне, про яке мало хто що знає. Коли ти говориш людям про незвичайне, що є буквально в 5-ти кілометрах від Луцька, то вони щиро дивуються. Зате всі люди знають, де Париж. В цьому плані в мене є якийсь азарт: дізнатися, що десь тут поруч є щось таке, про що ніхто нічого не знає. В той же час, я не ставлю собі за мету подивитися в одному місті все, бо знаю: життя мене може туди закинути ще раз, і що, мені буде сумно?

Свою любов до маленьких населених пунктів пояснює так:

– В мене є така фішка: якщо місто велике, то щось просто гарне губиться через щось більш гарне, а в маленьких містах виходить, що є щось таке середньо-гарне, але на фоні всього воно капєц, яке гарне і ти маєш його все обійти. На Чернівці, наприклад, я витратив декілька годин, а на Бердичів майже увесь день.



У хлопця є велика настінна карта Європи, на якій він позначає міста, де вже побував. Міткии можна побачити на великій частині заходу України, в Білорусі, Польщі. А в подорожах у Артура до карт особливе ставлення:

– Чесно кажучи, мені взагалі карти не треба. У мене дуже добре орієнтування, такий собі внутрішній GPS. Я просто куди дивлюся, туди і йду. Дуже зручно, бо якщо обійти все, то не треба карти.



Також я не витрачаю часу на музеї. Я такої думки, що краще побачити багато і приїхати додому почитати, аніж витрачати на це час під час подорожі. В Інтернеті ж є вся інформація практично.

Цікаво, що зазвичай приблизно піврюкзака Артура займають зарядні пристрої і запасні акумулятори до телефона, планшета.

– Я люблю фотографувати. Дуже образливо, коли ти десь, але не можеш це «зловити в кадр», щоб побачили інші. Бо є таке потреба – ділитися. Коли ти подорожуєш з кимось, ти те, що бачиш, одразу і обговорюєш, а коли подорожуєш сам, то єдиний спосіб з кимось поділитися – це фотографія, тому що слова – вже щось зовсім інше.

Свої фото студент викладає у соціальних мережах. На запитання, чи згідний він з тим, що його подорожі – лише погоня за популярністю, відповідає, не замислюючись:

– Є таке. Що вже тут приховувати? Але я не вважаю це чимось поганим. Яка різниця, що для вас є стимулом? Він для мене не єдиний, але один із можливих.

Окрім фотоапарата, в наплічнику у Артура – шорти, светр; якщо він їде кудись із ночівлею, то ще термос. Речами хлопчина себе не обтяжує. Каже,чого деколи не вистачає, так це спілкування.

– Іноді, коли подорожую один і хочеться себе якось розважити, а дзвонити комусь немає бажання, то я просто підходжу до людей і питаю дорогу, хоча сам добре знаю, куди йти. В таких ситуаціях часто зауважував, що люди не можуть пояснити дорогу, хоча вони і місцеві. Взагалі, люблю в дорозі за людьми спостерігати.

Після того, як хлопець відкрив для себе автостоп, спілкування з людьми в дорозі стало частішим. Таким чином вже прокатався до Львова, Тернополя, Вінниці, Івано-Франківська, об'їздив Волинь та Львівщину. Артур стверджує, що без грошей подорожувати тільки цікавіше:

– Зараз без фінансів їздити дуже цікаво, і я навіть шкодую, що раніше їздив з грошима. Тому що з ними в тебе менше шансів якось здивувати себе. Що стосується автостопу, то ніяких правил я ніколи не читав. У мене є якийсь внутрішній гугл, внутрішній мандрівник, який все знає, і який мені шепоче на вухо: «Артур, зроби так». Я якось так живу, це мій спосіб життя.

Є у хлопця вже і власний рейтинг міст, які він може порадити відвідати: Мукачеве, Чернівці, Гродно, Краків, Львів (якщо не брати центральну частину міста).

В антирейтинг потрапило місто Хмельницький:

– В дорозі я отримую енергію від того, що я бачу. В Хмельницькому я зголоднів.

Рецепт того, як перестати сидіти на одному місці напрочуд простий:

– Не відмовляй людям. Якщо якийсь знайомий кудись кличе – погоджуйся! Я постійно кличу їхати зі мною. Це може бути будь-хто, я нікому не скажу «ні».

Мандрувати – це корисно. Ти знайомишся зі своєю країною, бачиш, як живуть інші люди, маєш, що розказати і чим поділитися. Багато відомих письменників подорожують, щоб мати, що сказати своїм читачам. Можливість побачити єгипетські піраміди чи бразильський карнавал є не у кожного, а от змога дослідити власну область є навіть у того, хто не має грошей на маршрутку, але має велосипед. Рух – це життя. Будьте для себе Магеланами і Колумбами, і тоді сьогодення стане яскравішим.





Більше про подорожі світом можна почитати в ексклюзивній рубриці Інформаційного агенства Волинські Новини МАНДРОСВІТ. Це історії двох дівчат про їхні пригоди автостопом країнами Європи та Північної Африки.

Фото Артура Альошина.

Автор – Оксана Наумчук.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---