Бухгалтер, який мав бути художником: довгожитель із Волині – про воєнне дитинство і весільні гуляння

24 Червня 2026 08:12
Село Пустомити Луцького району. Мало хто з приїжджих знає, звідки походить така назва. Місцеві розповідають: колись тут жили митники або ж назва пішла від перших поселенців. Та справжня історія ховається не в легендах, а в долях людей, які прожили тут усе життя, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Знаю, що колись тут був пункт, ніби митниця, треба було мито платити. Є припущення, що тут річка Пустомеля була, яка з часом висохла», – розповідає Степан Ковтун.

Степану Матвійовичу – за вісімдесят. Увесь свій вік він провів у рідних Пустомитах. Його перші дитячі роки пов’язані з війною. Будучи малим хлопчиком, пережив справжнє страхіття.

«Мама несла тлумака на плечах. За нею йшла моя сестра, далі – брат. Брат ніс мене на плечах. Вони були старші за мене на 13 і 15 років відповідно. Ми наступили на міну. Міна зірвалася. Матір поранило в ноги, сестру поранило в живіт і вона померла на наступний день, брата вбило зразу, бо йому осколок потрапив у голову. Мене поранило під руку. Матір забрали в лікарню, а я виховувався по сусідах, бо батько служив на далекому сході в армії», – пригадує Степан Ковтун.

Читати ще: «Любов допомогла нам здолати біду». Історія волинян, які відсвяткували 64-річчя шлюбу

Післявоєнні роки вимагали важкої праці для відбудови країни. Трудовий стаж Степана Матвійовича вражає: 60 років він пропрацював головним бухгалтером, 20 років із яких після виходу на пенсію. Його хист до підрахунків проявився ще у шкільні роки.

«Завжди були змагання між соціалістично зобов’язаними в той час, хто краще веде бухгалтерію. Я не займав перші місця, але маю грамоту від Волинського обласного управління сільського господарства за хороші показники в роботі. Як у школу ходив, то треба було заробити на книжки. Батько не міг дати грошей, бо в колгоспі платили раз-два на рік. Сам заробляв. Були купці, які приймали вишні. То я літом нарву вишень, продам їх і куплю книжки, щоб було як іти в школу», – розповідає Степан Ковтун.

Свою роботу він описує як спокійну фізично. Пригадує, що в студентські роки в нього проявився хист до малювання, який проніс крізь усе життя. Досі зберігає свої малюнки.

«Я зі школи любив малювати. Напевно, мав бути художником. Багато малював під час навчання в технікумі», – каже Степан Матвійович.
Читати ще: У парі шістдесят літ, а він і досі називає її пташечкою: історія любові подружжя з Любешівщини

У Пустомитах він зустрів своє кохання. Весілля досі згадує з теплом. Тоді, за традиціями, свято об’єднувало всю вулицю і тривало кілька днів.

«Світла не було електричного, то проводили при лампах. Як добре ввечері заспівають, то й лампи гасли (сміється). Усе проводили в хаті. Тоді шалаш не ставили, і зимою, і літом проводили в хаті. Перед цим усе виносили з хати, щоб було місце. Тоді дотримувалися старовинних традицій. Усе починалося з короваїв. Молодий іде до молодої і вони міняються короваями. Молода сюди приїжджає, а на наступний день весілля в молодої. Після того ще відгуляли весілля в молодого, якщо вона забирає його до себе. Потім борщ після весілля, потім пироги. Все відбувалося майже тиждень», – говорить Степан Матвійович.

Життя цього чоловіка – немов відображення історії самих Пустомит, де переплітаються і воєнні роки, і тяжка праця, і щира любов.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus