«У мене немає чужих дітей і чужих воїнів», – волонтерка Мама Лора з Волині, яка чекає доньку та сина з фронту

Волонтерка з позивним Мама Лора Лариса Коржова зі Старої Вижівки від початку повномасштабної війни допомагає війську. Вона – мама сімох дітей, її старший син Ісус захищає Україну 10 років, до 100-ї ОМБр доєдналася у 18 років і донька Наталя.

Суспільному волонтерка розповіла, що до всіх військових ставиться як до рідних дітей, намагається виконати їхні запити та закрити потреби, тому й отримала позивний Мама Лора.

Жінка каже, що для плетення сіток почали збиратися на центральній площі селища. Щодня сюди приходить орієнтовно до десятка місцевих жителів. За місяць жінки сплітають до 30 сіток.Від початку повномасштабного вторгнення плести сітки почали волонтерки і в місцевому краєзнавчому музеї, каже директорка Наталія Ковальчук. З її слів, найбільше замовлення, яке доводилося виконати, – це по 2 га сіток за місяць.«Один трьохсотметровий рулон спанбонду для основи до 4000 гривень коштує. Його вистачає на 200 метрів сітки. Для нарізання стрічок нам пан Юрій із Дрогобича зробив такий апарат. Він привіз і сам його склав тут», – розповіла Наталія Ковальчук.

Читати ще: «Біда об'єднала нас»: волонтерки з Волині варять борщі на фронт

Зі слів Мами Лори, сітки плетуть на капронових основах, тому що це дешевше. Гроші збирають на місцевих ярмарках, майстеркласах, люди просто кидають у благодійну скриньку. З її слів, за місяць з цієї скриньки вдається назбирати три-чотири тисячі гривень. Це, каже жінка, хороша сума, бо в селищі проживає п’ять тисяч населення – це в основному пенсіонери та підлітки.Як розповідає Лариса Коржова, в усіх дівчат-волонтерок, які долучаються до плетення сіток, хтось із родини служить – чи брат, чи син, чи чоловік.«Сьогодні я прийшла зі своєю шестирічною донькою Софією. Вона вирішила нам допомагати. Завжди проситься зі мною, їй цікаво. Взнала, що тут плетуть сітки, допомагають на армію, і так почала ходити», – розповідає волонтерка Олена Бичук.

Мама Лора виконує комунікаційну функцію. Їй пишуть військові, друзі, знайомі, родичі та передають замовлення і побажання хлопців з передової.

«Так і пишуть: «Мама Лора, можеш нас накрити сєточками?» «Мама Лора, у нас машина полетіла, допоможи з ремонтом». Тобто ми відгукуємося. У мене, я завжди акцентую, нема чужих дітей і чужих воїнів», – розповідає волонтерка.Її найстарший з семи дітей син Ісус на позивний Джізас – 10 років у війську, пішов добровольцем у 18 років. Так само й донька Наталія на позивний Барбі у 18 років підписала контракт та вже три роки служить в 100-й окремій механізованій бригаді.

«Він прийшов, сказав, що хоче йти воювати. Я відповіла: «Сину, я з повагою ставлюся до твого рішення. Мама буде молитися». І він уже 10 років як на війні. Наталя за вдачею така амазонка, я кажу – на маму схожа. Вона каже, що служба в ЗСУ – це її покликання», – додає Мама Лора.

Зі слів жінки, діти – це перше, що дає їй силу не опускати руки, допомагати війську та працювати задля перемоги.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---