«Жодна пісня не з’явилася з нічого»: Сергій Мартинюк – про музику, службу і найбільшу відповідальність у житті. Інтерв’ю

Відомий український гурт «Фіолет», який було засновано у Луцьку, в останній день осені виступив в обласному центрі Волині на підтримку свого нового альбому «Тропік Козерога». Це – міні-тур, адже більшість учасників колективу, зокрема й фронтмен «Фіолету» Сергій Мартинюк, нині несуть службу в ЗСУ. Тож Луцьк став четвертим містом після Вінниці, Тернополя і Львова, де можна було насолодитися творчістю драйвового інді-рок гурту. 18 січня міні-тур завершиться у столиці.

Відвідувачів зібрався повен зал – від тих, хто ріс і дорослішав із піснями «Фіолету», до молодшої публіки. Активно підспівували й раділи як новим пісням, так і уже улюбленим, перевіреним часом хітам гурту. Всі охочі могли придбати і мерч «Фіолету», і книги Сергія Мартинюка, які розлетілися блискавично.

Перед виступом Волинським Новинам вдалося поспілкуватися з лідером гурту і про музику, і про книги, і про особисте.

Чим цей міні-тур особливий? Чому саме ці міста?

Тур особливий тим, що в нього в принципі вдалося поїхати, бо концертів зараз дуже небагато. Усе через те, що більшість наших музикантів на службі в ЗСУ. Та оскільки в нас нещодавно вийшов новий альбом, то гріх було не зробити отакий міні-турчик. Спершу хотіли розтягнути тур на два тижні, поки триває відпустка. Але згадавши, як після весняних концертів хотілося ще одну відпустку, щоби відпочити від туру, вирішили цього разу присвятити концертам перший тиждень відпустки, щоб потім ще мати змогу по-справжньому відпочити.А обирали ми ті міста, де, на нашу думку, публіка більш дружня до нас. Луцьк – рідне місто, тому воно за замовчуванням в турі. 18 січня ми ще плануємо відіграти концерт у Києві, але решту відпустки я присвячу сім’ї, хочемо навідатися в Карпати.Читати ще: «Тропік Козерога»: гурт «Фіолет» випустив новий альбом

Чи був час на репетиції? Коли і як писалися пісні з нового альбому?

Часу на репетиції майже не було. Це той випадок, коли до туру, в якому 20 з лишком пісень, ми готувалися всього на трьох репетиціях. Окрему відпустку на репетиції нам ніхто не давав. Готувалися частково дистанційно. Я довго вчив нові тексти поза репетиціями.

Майже всі нові пісні, які складають «Тропік Козерога», окрім тих, які виходили синглами раніше, я написав минулого року – здебільшого на півдні під час служби. З того часу не написав жодної нової пісні. Якраз у другій половині відпустки планую сісти за нові пісні.

А писалося за різних обставин у різних місцях під час служби. От скажімо, їдемо-вертаємося в бусі на наш пункт постійної дислокації у Миколаєві, а я тим часом накидаю якісь замальовочки, щось собі на диктофон записую. А вже пізно вечорами, як здавав усі звіти, сідав, власне, за музику. Вже з часом усе це записувалося в демки, відправлялося саундпродюсеру й вже тоді обростало повноцінними аранжуваннями.

А потім ми виграли стипендію від «Українського культурного фонду», відтак із таких собі щоденникових записів вдалося перетворити усе це на повноцінний альбом.

Яка пісня з нового альбому улюблена?

«Місто на річці» – і це неочевидно, адже вона, можливо, одна з найменш затребуваних у фанів, з огляду на перегляди на стрімінгах. Це – моя історія співжиття з Києвом.

Цьогоріч виповнюється десять років, як я переїхав з Луцька до столиці. Це були дуже різні часи: десь часи піднесення, десь часи розчарувань – в собі, у місті, в неготовності приймати правила цього великого цинічного організму, який просто пережовує і випльовує людей. Тому мені ця пісня дуже спокійна, якщо не брати акустичних пісень під фортепіано чи гітару, то саме в повноцінному аранжуванні це найспокійніша пісня. Та водночас за кожним рядком стоїть якась історія, біль, пережитий досвід. Тому я особливо трепетно ставлюся до неї.

Читати ще: «Кричить мати-мачуха наша, війна»: гурт «Фіолет» видав пісню, написану під час відвідин передової

Але й кожна інша пісня – про важливе. Скажімо, «Залежність» написана після того, як мої дівчата приїжджали до мене в Миколаїв: я проводжав їх на потяг, посадив у вагон й не міг відпустити… Вийшов і просто стримую сльози. І кажу собі: «Це що таке, Мартинюк? Відколи це ти почав соплі жувати?» От тоді й народилася ця пісня – про залежність від головних і найважливіших людей. Такий-от парадокс незалежності й твоєї сили.

Насправді кожна пісня чимось особлива. Жодна не з’явилася з нічого. Все з якоїсь історії, досвіду.

Чия була ідея додати оперний вокал у пісню «Обезбол», в якій звучить голос Анастасії Тоlarmi?

Моя. Мені десь у році 2023-му написала наша шанувальниця – українка Настя, яка на той час вчилася в Міланській консерваторії. Між іншим дала знати, що коли нам якось знадобиться оперний вокал, то вона готова. І от настав час до неї звернутися. Нині вона живе в Канаді і, здається, працює в опері в місті Калгарі. За океаном вона й записала свою партію, що явно зробило цей трек цікавішим. Такий маленький кльовий експеримент. Та й пісня загалом доволі експериментальна – сама по собі, за складністю і, звісно ж, за оперними елементами. Коли як не зараз – на порозі кризи середнього віку – експериментувати.

Читати ще: Гострий постскриптум колишнім: гурт «Фіолет» випустив вибухову новинку

Усі пісні нового альбому видаються різними. Чи є щось, що їх об'єднує?

Це радше щоденникові записи: сьогодні ти такі емоції переживаєш, завтра – інакші. Їх усіх, мабуть, об’єднує те, що як автор зараз стою десь на порозі кризи середнього віку, маю дуже багато внутрішніх переосмислень.

За останні роки зі мною багато всього трапилося: це стосується і особистого, і тотального переосмислення відчуття любові, відповідальності. Раніше я гадав, що відповідальність – записати альбом, організувати «Бандерштат» (Сергій Мартинюк – один зі співзасновників і артдиректор фестивалю українського духу «Бандерштат», – ВН). Та насправді відповідальність пов’язана із захистом й підтримкою своїх дітей. Саме ця відповідальність – найбільша в житті. Батьківство допомогло мені це збагнути.

Загалом багато всього довелося переосмислити. Надто, коли тепер я в армії, і 98% мого часу підпорядковано роботі в цій системі. І еґо постійно треба присаджувати. Бо я звик бути сам собі паном, сам керувати своїм часом. І це попри це, що служу не в бойовій бригаді, я не штурмовик, досі почуваю себе частково цивільним, просто в армійському організмі. Менше з тим, весь мій час присвячений службі, державі.

І проживаючи такі життєві досвіди, мені важко не писати, не рефлексувати у віршах. Хоч насправді майже рік віршів я не писав. Щоправда нині ночами працюю над рукописом нового роману.

Звідки натхнення на нову прозову книгу? Окрім непростої любовної лінії і роздумів про неї, чи будуть там реалії війни?

Ця історія – не про життя військових. Хоч війна і є бекґраундом життя двох моїх персонажів. Їх життя там простежується від початку 2010-х до 2020-х. Усе відбувається на фоні революції, АТО, війни. Там про те, як вони змінюються з роками, у стосунках, в любові до себе, як взагалі для себе любов пояснюють. Герої дуже різні, але водночас у чомусь схожі. Вони по-різному дивляться на оці мікросоюзи людей: хтось – доволі меркантильно, хтось шукає там якоїсь ірраціональної магії, а хтось – соціально, адже люди кучкуються, бо так простіше виживати в цьому світі. Я і сам у цьому намагаюся розібратись: після всіх своїх 15-20 років досвідів спілкування з протилежною статтю. Направду я собі сам досі всіх відповідей на ці питання не дав.

Чи будуть у новому романі стрічатися персонажі попередніх книг, як це бувало раніше?

Ні. А може… Поки не знаю. Я десь на середині шляху: пишу дуже мало, бо роблю це лише ночами по 30-40 хвилин. Хотів би в наступному році дописати цю історію. Та навіть не хочу загадувати.

Читати ще: Вірші про пам'ять, любов і надію: фронтмен «Фіолету» презентував поетичну збірку

Які книги, фільми, серіали, музика надихають останнім часом?

Мова не про натхнення. Мені загалом зараз подобається те, що відбувається в західному кінематографі. Те, як соціальна повістка виходить на перший план. Як американські режисери відрефлексовують трампівську дійсність. Той же Арі Астер з «Еддінгтоном», який дуже круто відрефлексував ковідні часи, трампівські настрої, їх зростання. Пол Томас Андерсон і його «Одна битва за іншою» – теж шикардосний фільм про ідеологічність у сучасному світі на противагу людяності, про те, як це працює в епоху постправди.

А щодо музики, то я слухаю дуже різну: від супер важкої до джазу, соулу 70-х, кантрі. Маю ще якісь сайд-проєкти, в які дуже мінімально залучений, бо нема часу, але намагаюсь з іншими жанрами експериментувати. Нещодавно познайомився з побратимом, який у цивільному житті грав кантрі. Хотілося б спробувати з ним записати кілька пісень в якомусь сайд-проєкті – кантрі, фольк.

Загалом я черпаю сили й натхнення більше з життя. А зараз моє життя – це спілкування з побратимами, час із дружиною, донечкою.

А мистецтво, твори, музика й кінематограф дуже круто доповнюють моє розуміння того, в якому *бан*тому світі ми живемо. Просто підтверджують те, що я у своїх внутрішніх помислах правий, і є люди, які відчувають світ схожим чином.

Як змінило тебе батьківство?

Про це може хіба моя дружина сказати. Хоч я завжди був системним у роботі, але у справах сімейних – доволі безалаберний. Мені важко бути таким консервативним серйозним татом, який намагається нічому поганому доню не навчити. Не знаю, як інші татусі, але я вчу свою Єву у два з половиною роки говорити фразу «м*ск*лі – п*д*ри». Не знаю, добре це чи погано. І хоч це якийсь такий панківський підхід, але загалом відповідальність я переосмислив. І що таке абсолютна любов і прийняття, я теж зрозумів. Водночас це не значить, що я не втручаюся в якісь процеси, не підказую їй і не підштовхую. Тим паче у нас зараз період дитсадка, а тому з’явилося багато нових моделей поведінки, які вона приносить звідти. Що найгірше – чує там багато російських слів, приносить їх додому, а це вимагає нашої батьківської залученості. Київ же лишається російськомовним. Мусимо давати цьому раду й опікати своє маля від цього зла.

Разом з тим я точно знаю, що став трішки добрішим і спокійнішим. Лише коли народилася Єва, хай як дивно це не звучить, я відчув себе по-справжньому реалізованим чоловіком. До того я не знав, що саме батьківство дасть мені це відчуття. Раніше гадав, що мене має реалізувати насамперед музика, ще якісь такі речі. А виявилося, що я такий простий трошки «магл» за Джоан Роулінг. І головне – щасливий від того.

Що найбільше дає сил зараз триматися, у доволі непростий для нашої країни час?

Я – ритуальщик. Навіть у цих розкладах, коли їду на службу, то завжди слухаю музику. Мені важливо слухати нову музику, дивитися фільми. Перед сном обов’язково пів годинки читаю, пів годинки пишу.

І хоч служу в культурних силах, але творчі скіли там не застосовую, бо я – проджект-менеджер. Як виявилося, завдяки організації фестивалю «Бандерштат» у мене є пристойні менеджерські якості, досвід управління людьми, контролю, дедланів – усе це й допомагає мені бути системним і чітким на службі, в ефективності якої я зацікавлений. А оскільки я не на бойовій посаді, то мені хочеться контролювати втричі більше – щоб гордо носити звання людини, яка перебуває в Силах оборони. І саме ці ритуали мені загалом допомагають тримати себе в тонусі.

Без благодійності зараз ніяк. Куди спрямуєте зібрані під час туру кошти?

Наш гітарист Роман Андрухів служить у батальйоні «Darknode». Це, мабуть, один із топових за кількістю збитих ворожих дронів підрозділ Сил оборони. Рома займається 3D-моделюванням, різними розробками, пов’язаними зі знищенням ворожих дронів. І от на одну з технологій із перехоплення ворожих дронів, яка зараз запроваджується, ми й збираємо гроші. Уже накопичили понад 850 тисяч, збір ще певний час триватиме. Для мене честь – допомагати одному з найрезультативніших підрозділів країни. Бути осторонь ми не можемо.

Фіолет збирає для підрозділу DARKNODE на інноваційні розробки для знищення ворожих дронів-камікадзе

Ціль: 1 000 000

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/54KVQUAznS

Номер картки банки: 4874 1000 2860 3127

Віра ШЕВЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---