Викладачі університету Волині про студентські роки. ФОТО

В усі часи студентські роки називали найприємнішим періодом життя чи не кожної людини. Для когось вони запам’яталися нічними посиденьками за підручниками, а для когось це були часи веселого життя у гуртожитку і відпочинку з групою.
Напередодні Міжнародного Дня студента журналіст Волинських Новин опитав викладачів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки і поцікавився у них, яким же було їхнє студентське життя.

Оксана Косюк – викладач Інституту філології та журналістики

-Моє студентське життя набагато відрізняється від теперішнього. Хоча я і навчалася на початку 90-их років, але радянський академічний виш вимагав від студентів щоденної підготовки до пар. Тоді не було Інтернету і ми днями сиділи в бібліотеках у пошуках потрібної інформації. З групою вільний час проводили по-різному. Інколи ходили в музеї, часом проводили літературні вечори, на яких читали вірші. Але ми боялися говорити зайве, тому що 90-ті роки були переломними і ніхто не знав чого чекати далі. Викладачі не відходили від стереотипів і до всього нового і креативного ставилися неоднозначно.

Микола Ляшук – викладач географічного факультету

-Мої студентські роки були цікавими, бо жив у гуртожитку. На той час більша частина одногрупників жила разом зі мною, тому що грошей на оренду квартири не вистачало. Група була дуже дружня і це проявлялося не тільки у спільних святкуваннях і гуляннях в парку, але були випадки, коли один з одногрупників не виконав домашнє завдання, то тоді староста знаходив причину і казав викладачу, що вся група не готова до заняття. Кумедним випадком у гуртожитку був спільний перегляд футбольних матчів. Коли команда, за яку ми з друзями вболівали, зазнавала поразки, то того нещасного телевізора викидали з дев’ятого поверху і так нам було легше пережити невдачу улюблених гравців. Повірте, той телевізор пережив багато падінь, оце була радянська якість техніки.

Оксана Теребус - викладач Інституту філології та журналістики

-У студентські роки я була заучкою, вчилася на заочній формі навчання, тому з групою часто не бачилась. Але загалом, ми були дружні, особливо в сесійний період і до семінарів завжди готувались сумлінно. Любили ми і в ліс виїжджати, на озера, і дуже подобалось влаштовувати посиденьки в колишньому кафе «Буратіно». В усі часи молодість перемагає все, кров бурлить, на тебе чекає багато різних пригод і тому студентство ніколи не може бути нудним.

Сергій Хомінський - викладач Інституту філології та журналістики

-Коли я навчався на першому курсі університету, то дуже боявся першої сесії. Спочатку я і мої одногрупники сумлінно готувалися до семінарів, відвідували кожну лекцію. Наш перший День студента випав на робочий день, і саме тоді ми з групою вперше прогуляли колективно пару. Разом купили торт за 25 гривень, при тому що стипендія у нас була 17 гривень, про алкоголь ми навіть тоді й не думали, та, напевно, і грошей би не вистачило. Ми сіли у парку на лавочці і їли того торта просто руками, не маючи жодних тарілок і виделок. Обов’язковим для нас було святкування «Екватора», який відзначають переважно після двох з половиною років навчання. Сучасне студентство має багато технічних можливостей для навчання.

Катерина Тертишнікова, викладацький стаж 39 років
-Моє шкільне навчання обірвала Друга світова війна. Починаючи з 15 років, я пройшла в складі піхотного полку всю Україну від Сходу аж до Польщі, беручи участь в розвідувальних операціях і бойових діях. Після фронту потрібно було здобувати вищу освіту. У 21 рік мусила самостійно опрацювати майже всю шкільну програму і скласти вступні іспити в інститут. Моїми одногрупниками були молодші за мене студенти, які мали кращі базові знання. На першому курсі навчання мені давалось важко, тому що викладачі були вимогливими до всіх, без винятку, студентів. Одного разу у мене була спроба покинути інститут через те, що я погано розуміла математику. Я написала заяву про те, що хочу залишити навчання у виші, і, йдучи з нею в деканат, мене зупинила викладач математики, яка поцікавилась чому у мене похмурий настрій. Вислухавши мою розповідь, вона взяла мою заяву і розірвала на шматки, запевняючи, що буде лояльною і допомагатиме мені. Все так і сталося, я продовжила навчання, одногрупники допомагали мені у всьому, так і пролетів час. Мої студентські роки не були такими легкими і безвідповідальними, як у наш час. Війна лишила свій відбиток у нашій пам’яті і ми мусили самотужки влаштовувати своє доросле життя.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---