USD 24.35 24.5
  • USD 24.35 24.5
  • EUR 26.8 27.05
  • PLN 6.1 6.2

Хто створить український Донбас?

Проект російських спецслужб «Новоросія» розроблявся давно. «Ідеологічним батьком» цього проекту можна вважати сумнозвісного Олександра Дугіна. Ще літ півтора десятка тому цей теоретик почав просторікувати про штучність України, як державного утворення, і про те, що ця держава мусить розпастися. При цьому він говорив, що південний схід України має стати окремим державним утворенням – сателітом Росії. Наші українські спецслужби на такі речі уваги не звертали. Певно, вважали це дрібницями. Більше того, окремі політики від Партії регіонів вважали Дугіна світилом політології й ладні були орієнтуватися на нього.

Політичні й економічні аспекти «проекту Новоросія»

Не важко було помітити, що «проект Новоросія» почав активно розкручуватися в російських мас-медіа незадовго перед падінням Віктора Януковича. Тим часом російські спецслужби готували підпільні диверсійні групи для захоплення влади в південно-східних областях України. Це стосувалося Криму, Луганської, Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей.

Чому саме південний схід України став об’єктом такої прискіпливої уваги російських спецслужб? Звісно, тут треба враховувати чинники культурного й політичного характеру. У цьому регіоні переважає російськомовне населення, яке часто виявляло симпатії до Росії. На виборах тут переважно голосували за проросійські політичні сили – комуністів та регіоналів.

Захоплення Росією цього регіону не лише б позбавило Україну важливих територій. Це фактично означало б крах її як держави (принаймні в нинішньому вигляді). Окрім того, це давало б Росії можливість вирішити важливі геополітичні завдання – встановити контроль над більшою частиною акваторії Чорного моря, «возз’єднатися» з самопроголошеною Придністровською республікою, яка є ізольованим російським анклавом на південно-західній границі України, зрештою, наблизитись до кордонів деяких країн НАТО, передусім Румунії.

Однак, схоже, що не культурні, політичні чи навіть геополітичні чинники в «проекті Новоросія» відігравали головну роль. Надзвичайно важливим аспектом цього проекту був - економічний. По-перше, окремі райони південного сходу України - багаті на корисні копалини. Так, у нинішній час донецьке вугілля не є рентабельне. Але ж тут є металічні руди, в тому числі й уранові. Також є поклади важливих мінералів. Зрештою, на цій території знаходяться розвідані поклади сланцевого газу, а в українській частині акваторії Чорного моря – поклади нафти.

По-друге, області південного сходу - достатньо розвинуті в плані промисловому. Звісно, чимало промислових підприємств, які дісталися з часів СРСР, тут знищені. Але є й чимало працюючих, які дають їхнім власникам чималі доходи. До того ж у Харкові, Донецьку, Дніпропетровську є оборонні підприємства, що потрібні Росії. Варто також відзначити, що саме такі області, як Дніпропетровська й Харківська, дають значну частину надходжень у державний бюджет України. Зрештою, дотаційні регіони південного сходу, передусім Кримська автономія, Донецька та Луганська області, якщо навести тут елементарний порядок і звузити сферу тіньового бізнесу, могли б значно збільшити відрахування в державний бюджет. Поки що на ресурсах цих областей паразитують місцеві князьки.

Є ще один чинник, який, здавалось би, не є суто економічним, але має безпосереднє відношення до економіки. Це – людський ресурс. Не секрет, що нинішня Росія має чималі демографічні проблеми. Власне, кількість етнічних росіян не зростає. Натомість, тут помітно збільшується неслов’янське населення. Російські столичні міста – і Москва, і Петербург – все більше втрачають слов’янське обличчя. Трудова еміграція у великі міста Росії, на важливі промислові об’єкти Сибіру неслов’янського населення породжує конфлікти з росіянами на етно-культурному ґрунті. Регульований потік трудової еміграції з південного сходу України в Росію міг би частково зняти цю проблему. Адже в даному випадку до Росії їхали б «майже свої» – російськомовні, православні, слов’яни. До того ж, як правило, достатньо освічені, з відносно прийнятною трудовою культурою.

Та все ж, попри старання російських спецслужб, «проект Новоросія» загалом зазнав невдачі. Так, Росії, в силу низки причин, вдалося відносно безболісно забрати в України Крим. Проте Крим у «проекті Новоросія» розглядався лише як плацдарм, звідки мав би початися широкомасштабний російський наступ. Сам по собі півострів без південного сходу України створював би для Росії чимало проблем – передусім економічного характеру. Однак російський наступ захлинувся.

«Донецькі» й «дніпропетровські»

Розхитати ситуацію вдалося лише на Донбасі. Безперечно, не останню роль тут зіграло «донбаське коріння» Януковича, його зв’язки в цьому регіоні. Багато хто тут і далі узгоджував свої дії з «батею» після того, як той утік до Росії. Але, схоже, головну роль у розхитуванні ситуації в цьому регіоні відіграли місцеві еліти. Вони не лише по-хижацьки використовували ресурси, а й паразитували на дотаціях, які «вибивали» в Києва. При цьому згадані еліти, використовуючи чималі фінансові ресурси, протягом тривалого часу культивували в свідомості людей «донбаську окремішність», протиставляли цей регіон Києву. Підтримуючи сепаратистські акції, «господарі Донбасу», очевидно, прагнули шантажувати Київ і завдяки цьому зберегти свої привілеї, а то й примножити їх. Водночас вони вели переговори з росіянами, сподіваючись отримати від них гарантії безпеки для себе. До чого привело це сидіння на двох стільцях – бачимо зараз.

Донбас - у вогні. Запущені сюди не без підтримки місцевих еліт диверсійні групи з Росії розв’язали війну. Донбаські еліти «переграли» самих себе. Вони сподівалися обдурити і Росію, і Київ, зіграти на їхньому протистоянні. А вийшло так, що самі пошилися в дурні. Донбаські еліти вже не контролюють ситуацію в своєму регіоні. У війні між Росією й Україною, яка зараз ведеться на Донбасі, вони виявилися «третій зайвим». За великим рахунком, вже не потрібні ні Києву, ні Москві.

Центральною ланкою у «проекті Новоросія» був не Крим і не Донбас. Нею мала стати Дніпропетровська область. Це не лише одна з найбільших областей південного сходу України. Вона знаходиться в географічному центрі «Новоросії». Водночас це економічно успішна область з великим економічним та інтелектуальним потенціалом. Якби сепаратисти взяли під контроль цю область, у Росії були б чималі шанси реалізувати «проект Новоросія». Проте саме ця область виявилася твердим горішком. Більше того – вона перетворилася чи не в головний осередок протидії російській експансії, який і поховав «проект Новоросія».

Звісно, в Дніпропетровській області проукраїнські настрої були і є значно сильніші, ніж на Донбасі. Немає й такого протиставлення цього регіону Києву. І все ж на виборах у останні роки в цій області впевнено перемагала проросійська Партія регіонів.

Вирішальну роль у проукраїнській зорієнтованості цієї області відіграла місцева еліта, а якщо конкретно – олігарх Ігор Коломойський, який тут став головою облдержадміністрації. Місцева еліта виявилася тут розумнішою, ніж на Донбасі. Принаймні вона була свідома того, що від сидіння на двох стільцях користі не буде. Тому потрібно вибирати – або Росія, або Україна.

Вибір Росії був пов’язаний з чималими ризиками. По-перше, яка гарантія, що Володимир Путін, підім’явши під себе «Новоросію», не захоче забрати бізнес у місцевих еліт – якщо не повністю, то хоча б частково. По-друге, навіть якщо росіяни дадуть змогу вести бізнес місцевим у «Новоросії», то існуватимуть обмеження. Адже «Новоросію» в світі сприйматимуть як невизнану країну або як окуповану територію. Про яку в даному випадку зовнішньоекономічну діяльність можна буде вести мову. По-третє, дніпропетровський бізнес має більш виражений загальноукраїнський характер, ніж донбаський. Взяти хоча б «Приватбанк» – найбільший банк України. Тому для «дніпропетровських» розвал України – це сильний удар по їхньому бізнесу.

Словом, дніпропетровська еліта зробила вибір на користь України. До того ж вибір - достатньо рішучий. Це й присікання сепаратизму в своєму регіоні, і формування загонів територіальної самооборони, і всіляка підтримка української армії, й намагання командирувати в інші області «Новоросії» своїх людей, які б там не допускали сепаратизму. А ще – оголошення винагороди за спійманих сепаратистів і пропозиція звести стіну на кордоні з Росією.

Зараз маємо цікаву тенденцію – прагнення «дніпропетровських» проникнути на Донбас. Показовим у цьому був референдум про приєднання Донецької та Луганської областей до Дніпропетровської. Проводився він як альтернатива сепаратистському референдуму, що мав на меті легітимізувати так звані «донецьку» й «луганську» народні республіки. Можна по різному ставитися до цієї акції, але вона чітко показала – «дніпропетровські» не проти контролювати Донбас. Про це свідчить озвучена майже в той самий час заява з їхнього боку дніпропетровських очільників про те, що вони ладні тимчасово приєднати до своєї області деякі західні райони Донбасу. В певному сенсі агентами впливу «дніпропетровських» можна вважати добровольчі батальйони, які були сформовані на Дніпропетровщині і зараз воюють на Донбасі. Не випадково ці формування викликають занепокоєння з боку донбаських еліт. Недавно Коломойський заявив, що влада має конфіскувати заводи й фабрики «всіх тих, хто фінансував і продовжує фінансувати терор у країні». Заява, безперечно, правильна. Але ж і зрозуміло, проти кого вона спрямована.

Схоже, «дніпропетровські» чудово розуміють, що патріотизм може стати непоганим бізнесом. І тут їх аж ніяк не варто осуджувати. Адже так чи інакше за ідеологемами стоять і певні економічні реалії, і певні господарські інтереси. Патріотизм, опертий на такі інтереси, часто набагато ефективний, ніж «ідеалістичний» патріотизм романтиків.

Зараз йде війна на Донбасі. Значна частина цього краю звільнена від терористів-сепаратистів. Є надія, що з часом вдасться повністю його звільнити. Але є питання, хто після визволення стане господарем Донбасу. Якщо влада залишиться в руках старих еліт, Донбас і далі буде розсадником антиукраїнських настроїв та сепаратизму. Оскільки сумнівно, що ці еліти зміняться. Вони здатні хіба що на мімікрію. І чи не єдиною альтернативою цього є прихід на Донбас «дніпропетровських», які не на словах, а на ділі продемонстрували свій український патріотизм. Їм потрібен український Донбас – принаймні в сенсі економічному.



Петро КРАЛЮК
Загрузка...
Коментарів: 2
віра Показати IP 16 Липня 2014 21:08
Де коментарі дончанина, чому не пише про украінський Донбас.
Тенденція парадоксал Показати IP 18 Липня 2014 00:29
Ще півтора десятка літ тому Олександр Дугін повинен був тихенько висіти в лісі на гілляці і смердіти рассєйскім духом.Так от є перспектива.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.