USD 27.05 27.17
  • USD 27.05 27.17
  • EUR 29.05 29.23
  • PLN 6.8 6.87

Модельєр у третьому поколінні: «Одяг потрібно відчувати»

Колись мати власну кравчиню вважалося нормою. Такий спеціаліст – як стоматолог чи перукар – мав був бути індивідуальним та навіки. Швачки знали про своїх замовників усе: які смаки ті мають, у чому особливості фігури, що пасуватиме найбільше. У дефіцитний радянський час, мабуть, замовляти одяг в ательє було чи не єдиною можливістю убиратися оригінально та зі смаком.

Після голодної на різноманіття «совєцької» епохи та бідних 90-х настав час бутиків, турецького та китайського краму, польських брендів і, звісно, секонд-хенду. Нині у крамницях речей – до кольору до вибору, аби був час та бажання приміряти. Утім професія модельєра одягу, який займається індивідуальним пошиттям, і нині затребувана. Чим живуть та як творять індивідуальність, говоримо на сторінках Волинських Новин №47 з кравцем, дизайнером та швачкою в одній особі Ольгою Косюк.

Про те, що тут ательє, – жодного вказівника. Оля каже, що зайвий раз нагадувати про себе потреби немає, бо приходять обшиватися усі свої, або ж друзі друзів, знайомі знайомих, спрацьовує «сарафанне радіо». У майстерні тепло і затишно. Невеличке ательє під самим дахом нагадує домівку для голуб’ят. На одній із поличок – тканини, речі з яких незабаром знай­дуть власників, на вішаках – готові вироби чи ті, що очікують на примірку.

Оля розповідає: професія знайшла її сама. Бабуся та тітка – теж швачки, тож уміння вправно тримати кравецькі ножиці та голку з ниткою – вже у крові.

Освіту здобула у волинському училищі, а згодом – у Київському національному університеті технології та дизайну, де отримала диплом кравця, закрійника, технолога-конструктора та конструктора-модельєра. Але попрацювавши певний час за фахом, звільнилася, залишивши шиття лише для своїх.

Одягала кумів, родичів, близьких друзів.

– Думала про свою справу, але вирішили спочатку народити дитину і не поєднувати кар’єру з вихованням малечі. Утім так сталося, що ці дві справи пішли паралельно. Народилися і донечка, і власна справа. Саша спить – а я строчу, – усміхається Оля.

Каже, що до одягу ставиться творчо і любить, коли замовники довіряють їй, дозволяючи розвернутися на повну. Є такі клієнти, які навіть у процесі підбору тканини

участі не беруть, а лише кажуть тип одягу – сукенку вони хочуть чи спідницю. Тож перша примірка для них – завжди сюрприз.

– У Луцьку знайти тканину важко. Навіть у сусідньому Львові вибір не такий великий, як хотілося б. А часто у голові формується картинка певного виробу: знаєш, який це має бути колір, відтінок, яка має бути на дотик – а такої тканини удень з вогнем не знайдеш, – розповідає кравчиня. – В Україні тканин виробляють украй мало. Переважно везуть із Туреччини.

Модельєр каже, що індивідуальне пошиття обирають ті люди, які мають на це час та уяву. Оскільки, аби пошити сукенку, потрібно мінімум три примірки для клієнтки, яка прийшла вперше. Якщо замовляють весільну сукню, то часу знадобиться ще більше. Замовляють такий виріб за кілька місяців, до того ж, треба зробити більш як п’ять примірок. Звертаються в ательє і люди нестандартної зовнішності, кому важко підібрати одяг – наприклад, хто має високий зріст чи тонку талію.
Оля розповідає, що донедавна давала всьому раду самотужки, втім, аби звільнити більше часу для творчості, запросила помічницю. Зізнається, що, попри поширеність професії швачки, знайти спеціаліста виявилося непросто.

Має майстриня досвід пошиття одягу для подіуму – Оля брала участь у конкурсі молодих дизайнерів New Fashion Zone, де увійшла до фіналу, представивши шість моделей у номінації «Ділова мода». Втім, каже, перейти на створення колекцій для масового клієнта важко, адже вважає себе не дизайнером, а конструктором-модельєром. Попри це, слідкувати за новинками зі світових та українських домів моди її зобов’язує професія. Втім радить за модою не гнатися.

– У кожного має бути власний стиль. Адже сьогодні може бути модно носити міні, а якщо все завтра зміниться – викидати одяг? Людина передусім має почуватися комфортно, а не перейматися, як її хтось оцінює. Наприклад, мені затишно у сукнях в стилі ретро. Зараз вони у тренді, а колись вважалися надто скромними. Комусь підходить інший стиль. Нав’язувати щось – це зайве, одяг потрібно відчувати, – переконана Оля.
У самої ж модельєрки як у справжньої жінки немає вільного простору в шафі. Причому більшість – одяг власного виробництва. Чоботар без чобіт – це точно не про неї. Найулюбленіший тип одягу – сукні, їх понад три десятки. Шкодує лишень, що не має часу, аби їх носити. Така ж модниця і донечка. Нерідко мама шиє два варіанти суконь – для малечі й себе. Хтозна, можливо, підростає ще один модельєр у роду.

Тетяна ГРІШИНА

Фото Юрія Косюка, Луцьк
Коментарів: 0
Loading...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.