USD 27.10 27.23
  • USD 27.10 27.23
  • EUR 30.65 30.80
  • PLN 6.60 6.68

Донбас і Крим в часи Другої світової визволяв викладач Луцького педінституту

30 Листопада 2015 19:00
За понад сімдесят років панування радянської влади у сучасному суспільстві склався стереотип, що партійні працівники, зокрема і викладачі марксистсько-ленінських наук, зазвичай були не кращими представниками радянського суспільства. Проте не таким був українець, Герой Радянського Союзу, гвардії майор Митрофан Малущенко. Він довів, що і серед таких людей можуть бути справжні Герої. Про чергового Героя-українця, життя якого, хоч і недовго, проте було пов’язане з Волинським краєм – наступна публікація рубрики «Волинь не забуває».



Митрофан Єгорович народився в селі Чутівка Оржицького району Полтавської області. Як і більшість з молоді тих часів по закінченню школи одразу почав працювати на будівництві легендарного підприємства ХТЗ – Харківського тракторного заводу. Це підприємство функціонує і сьогодні, і відоме як в Україні, так і далеко за її межами. Згодом він вступив до Харківського Державного Університету, де опанував фах викладача марксистсько-ленінських наук. У той час становлення і бурхливого розквіту радянської влади цей фах був дуже затребуваним, а викладачі марксистсько-ленінських наук вважалися елітою.

При університеті була також військова кафедра. Парубка дуже тягнуло до неба, як і багатьох молодих людей у той час бурхливого розвитку радянської авіації. Тому під час військової підготовки Малущенко вирішує опанувати фах стрілка-бомбардира в складі екіпажу літака-бомбардувальника. Цей фах на військовій кафедрі Харківського Державного Університету викладали досвідчені фахівці з легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, яка, до слова, існує і сьогодні (докладніше – тут).

По закінченню університету в 1940 році Малущенко отримує направлення на роботу до Луцького педагогічного інституту (нині Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) на посаду завідувача кафедри марксизму-ленінізму. Волинська область увійшла до складу СРСР лише у 1939 році разом з рештою західноукраїнських земель. Тому на той час радянська влада потребувала кваліфікованих марксистсько-ленінських кадрів, які мали пропагувати на новоприєднаних територіях радянську ідеологію.

Проте пропрацював Митрофан Єгорович в Луцьку менше року. Друга світова війна докотилась до західних кордонів СРСР і чорним смерчем увірвалась у домівки волинян рано вранці 22-го червня 1941 року. У той же день Малущенко отримав мобілізаційну повістку з міського військового комісаріату Луцька. Спочатку його направили на навчальні збори з підготовки штурманів, а згодом до 86-го бомбардувального авіаполку 270-ої бомбардувальної авіадивізії 8-ої повітряної армії Південно-Західного Фронту.

Полк воював у складі Південно-Західного Фронту до середини липня 1941 року. Полк поніс значні втрати і за наказом командування його відвели в тил на переформування. Малущенко отримав невелику перерву. Проте він не гаяв часу на відпочинок – пройшов курси вдосконалення льотного складу і з серпня 1942 року на посаді стрілка-бомбардира ескадрильї у рідному полку продовжив службу вже на Сталінградському Фронті. Літав у складі екіпажу під командуванням українця родом з Донецької області, Героя Радянського Союзу, майора Леоніда Боброва.

Потім була битва за Сталінград, де Малущенко вперше по-справжньому відзначився. За 63 успішні бойові вильоти на бомбардування скупчень військ Вермахту він отримав першу нагороду – медаль «За оборону Сталінграда». Також його призначили на посаду штурмана ланки бомбардувальників.



Льотчик-випробувач Микола Бондаренко в своїй книзі мемуарів «В воздухе – испытатели» в розділі «В нашей работе мелочей нет!» згадує один з героїчних епізодів, в якому довелось прийняти участь Митрофану Єгоровичу.

«В сентябрьское утро 1942 года экипаж Пе-2 в составе летчика Леонида Боброва, штурмана Митрофана Малущенко и стрелка-радиста Василия Ратникова получил боевое задание разведать вражеский аэродром Тузов. В то время под Сталинградом действовала известная вражеская эскадра «Удет». Ее асы оказывали нашим разведчикам сильное противодействие. Знал эту неприятную истину и экипаж Боброва. После пролета линии фронта Бобров и Малущенко увидели по пыльному следу на находящемся в 25 километрах впереди их аэродроме Тузов взлетающую пару немецких истребителей. Сбросив по стоянке аэродрома бомбы, сфотографировав его и сосчитав самолеты, экипаж после разворота лег на обратный путь, но тут же был атакован уже набравшей высоту парой «мессершмиттов». Самообладание и выдержка, умноженные на хитрость и мастерство, сыграли в этом воздушном бою решающую роль. Тот, кто так же, как и парашютисты, в критическую минуту не падает духом, а ищет выход из, казалось бы, самого, что ни на есть безвыходного положения, обязательно победит! Ведущий пары «мессеров», выполнив поспешную атаку и определив, что у штурмана Пе-2 отказал пулемет, решил поиграть с нашим самолетом, как играет кот с пойманной мышкой. Он установил «мессер» рядом с Пе-2 и открыл фонарь кабины. Наши ребята увидели на фюзеляже «мессера» всяческие разрисовки. Здесь была даже и змеевидная спираль, которая, вероятно, по замыслу фашистов должна ввинчиваться в предстоящую жертву, как ввинчивается штопор в пробку ромовой бутылки. Малущенко тем временем быстро разбирал пулемет, ругая механика по вооружению за то, что тот «набухал» так много смазки. А Бобров, оценив обстановку, сказал скороговоркой: - Ух, сволочь фашистская! Сейчас мы тебе покажем... Ратников! - Слушаю, командир! - У тебя «ШКАС» в каком окне установлен? - В правом, командир! - Поставь его в левое окно! - Сейчас... - Командир, «мессеры» справа! - раздался тревожный голос Малущенко. - Вижу! Ратников, поставь, говорю тебе, «ШКАС» в левое окно. Я разверну машину вправо вниз, под ведущего «мессера», а ты дашь по нему очередь из «ШКАСа». Подлиннее только дай очередь. - Понял, командир! - Обожди, обожди... Отставить «ШКАС»! Не достанешь с него... Будешь бить по ведущему из «Березина». Сделаю разворот назад с очень большим креном. Бей без промаха! Понял меня? - Понял! - Только бей без промаха! - Постараюсь, командир. - Задержка устранена! - доложил в это время Малущенко. - Хорошо! - сказал Бобров. - Смотри теперь за ведомым. И он с креном девяносто градусов бросил машину вправо вниз, под ведущего «мессера». «Брюхо» немецкого истребителя оказалось у Ратникова как на ладони. Длинная очередь из «Березина», и истребитель, перевернувшись через крыло и сильно задымив, пошел штопором к земле. Ведомый «мессер», увидев все это, взмыл, как ужаленный, влево вверх и подался восвояси. Так на одиночном бомбардировщике Пе-2, уступающем паре «мессершмиттов» в маневренности и вооружении, экипаж Боброва одержал победу. Причем одержал ее над вражеским аэродромом. Этот замечательный экипаж выполнил вместе за войну 216 боевых вылетов. Леонид Бобров и Митрофан Малущенко стали Героями Советского Союза, а Василий Ратников награжден двумя орденами Славы».

А потім Митрофан Єгорович почав звільняти від нацистів рідну Україну. Спочатку був Донбас, потім Крим і Севастополь. Детально подвиги хороброго полтавчанина описали в своїй книзі «Золоті Зірки Волині» волинські краєзнавці Ігор Пасюк та Сергій Яровенко:

«В боях за звільнення Донбасу (Південний Фронт) здійснив 46 бойових вильотів на бомбардування, 27 з яких були здійснені методом пікірування (літав на пікіруючому бомбардувальнику Пе-2). Особливо відзначився: 7 травня 1943 року при бомбардуванні скупчення німецьких ешелонів на станції Волноваха (підпалено ешелон і знищено склад з боєприпасами); 30 травня 1943 року при бомбардуванні аеродрому в районі Сталіно (нині Донецьк – авт.) було знищено 16 ворожих літаків, розбитий ангар-майстерня, підірваний склад з боєприпасами, у повітряному бою ланкою бомбардувальників було збито в повітрі 5 винищувачів противника; 15 липня 1943 року внаслідок нальоту на аеродром противника в районі Кутейниково було знищено льотну казарму та підпалено стоянку літаків; 21 вересня 1943 року у складі групи здійснив бомбардування станції Акимівка, на якій було знищено ешелон з пальним. Знову відзначився при звільнені Криму і Севастополя. Здійснив 18 успішних бойових вильотів, у результаті яких були знищені або пошкоджені 4 десантні баржі (26-го квітня 1944 року), успішно атакований німецький аеродром в районі миса Херсонес (8-го травня 1944 року)».

Повоювати з гітлерівцями на Волинській землі Митрофану Єгоровичу не судилося. 86-ий бомбардувальний авіаполк, в якому він проходив службу, переформували у 134-ий гвардійський Таганрозький бомбардувальний авіаполк 6-ої гвардійської Таганрозької бомбардувальної авіадивізії 1-ої повітряної армії і перепідпорядкували 3-му Білоруському Фронту. Полк почав діяти на театрі воєнних дій у Білорусії, Прибалтиці та Східній Прусії. Малущенко отримав звання гвардії капітана і обійняв посаду штурмана ескадрильї. Почав виконувати бойові завдання у складі екіпажу під командуванням командира ескадрильї полку, Героя Радянського Союзу, гвардії капітана Миколи Майкова. Особливо відзначився при бомбардуванні опорних пунктів гітлерівців у населених пунктах Хайлігенбайль (нині Мамоново Калінінградської області Росії), порт Розенберг, Кьонігсберг, військово-морська база нацистів у Пілау. Усього за чотири роки війни гвардії капітан Малущенко зробив 704 успішні бойові вильоти.

За зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 29-го червня 1945 гвардії капітана Малущенка Митрофана Єгоровича нагородили найвищою державною нагородою – званням Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (медаль № 6350). Нижче подані унікальні скани нагородних документів з Центрального Архіву Міністерства Оборони в місті Подольськ Московської області, в яких вказано про присвоєння гвардії капітану Малущенку звання Героя Радянського Союзу, а також унікальні скани автографу його автобіографії та довідки про роботу і службу, в яких вказано про його роботу в Луцькому педагогічному інституті.



У 1947 році Митрофан Єгорович звільнився в запас вже у званні майора. Він повернувся до партійно-викладацької діяльності. Вів курс історії КПРС в Українській Сільськогосподарській Академії (нині Національний Університет Біоресурсів та Природокористування) в Києві. Потім переїхав до Черкас, де продовжив партійну діяльність в міському, а згодом в обласному комітеті комуністичної партії УРСР. Похований в Черкасах.



Мешканці Черкас віддали данину почесному громадянину свого міста. У 2012 році на площі Слави в Черкасах встановили Стелу Героїв Радянського Союзу. На одній з меморіальних плит викарбуване ім’я Героя-українця, Героя Радянського Союзу, гвардії майора Митрофана Єгоровича Малущенка.



Віддали данину Герою і на Харківщині, де він навчався. У 2009 році випускники легендарної Харківської військової авіаційної школи пілотів, заклали в Чугуєві Харківської області, де знаходиться навчальний аеродром училища, Алею Героїв. На одній з меморіальних плит викарбувані також прізвище та ініціали героя сьогоднішньої публікації - Героя Радянського Союзу, українця, гвардії майора Митрофана Малущенка.



Також прізвище та ініціали українського Героя викарбувані на одній з меморіальних плит меморіального комплексу Вічної Слави на площі Маршала Василевського в Калініграді (колишній Кьонігсберг).

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 4
Краєзнавець Показати IP 30 Листопада 2015 19:23
У 1940-му році наш вуз носив імя "Луцький учительський інститут", який давав незакінчену вищу освіту.
Автор до Краєзнавець Показати IP 30 Листопада 2015 21:17
Доречі, в автобіографії Малущенка, скани якої тут надані, так і написано - учительський. Цієї подробиці я не знав, тому не зауважив. Але по великому рахунку це справи не міняє. Всі і так чудово розуміють, про який виш йде мова. Дякую Вам за уточнення.
Анонім Показати IP 30 Листопада 2015 20:27
Никто не забыт,ничто не забыто! СЛАВА ГЕРОЯМ!
Анонім Показати IP 30 Листопада 2015 22:39
Саме таких людей знищувала УПА. Тих, кого прислали в Луцьк в учительський інститут викладати і не марксизм-ленінізм, а хімію, фізику і т.д. Я можу розповісти, як прощались в Києві з тими, хто в університеті витягнули направлення в Луцьк, як в них в Луцьку стріляли, як убивали їхніх 4-літніх дітей.Слава героям і нехай горять в пеклі!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus