До панів на заробітки: що чекає українців в Польщі

Водії, різноробочі на будівництво, робітники на завод та у поле – які тільки вакансії не пропонують українцям у Польщі. І ті, у пошуках достойнішого заробітку, змушені покидати сім'ї та їхати за кордон.

Чимало перепон та труднощів чекає заробітчан не лише у Польщі, а навіть по дорозі туди. Одну з таких подорожей описала Маргарита Полонська у газеті Волинські Новини №29 від 25 серпня 2016 року.

Їхати до Польщі приватним бусом вирішила, бо маю неприємний досвід доїзду рейсовим автобусом. Маршрут в оголошенні влаштовував, тож записалася на поїздку.

Транспорт – доволі зручний «Опель Віваро» на вісім пасажирів плюс водій. Їхали люди з Луцька, Рожища та Ковеля. Вирушивши о 18-й годині, планували під ранок бути у Варшаві, а далі – на Лодзь і Познань. Та, наблизившись о дев’ятій до «Ягодина», всі сумно констатували: не судилося. Черга у всіх пасах стояла кілометрів на два. Якраз відновили малий прикордонний рух, що до того був обмеженим місяць. І українці хто чим – легковиками, джипами, мікроавтобусами, туристичним транспортом чи скутерами – ломонулися до сусідів. Досвідчений водій, оцінивши ситуацію, сказав: «Це точно до ранку». І порадив лягати спати.

Та в нас ще жевріла надія, що колійка рухатиметься швидко, тож вийшли чекати до парапету вздовж дороги. Перезнайомилися, балакали, хто куди їде. Вася у Польщі майже два роки, має карту побиту на три роки, здав документи на нову і каже, що почувається, як удома. Спочатку потрапив на роботу в корівник поблизу Лодзі, був на яблуках, печерицях, полуниці – пробував усе, що пропонували. Кілька місяців тому знайомий покликав у Познань працювати водієм вантажівки на міжнародних перевезеннях. Погодився, хоч раніше таким не заробляв, швидко наловчився. Власник фірми його цінує, хоч зазвичай, визнає, ставлення до українців «не дуже». Бо самі заробітчани себе не поважають, збивають ціну одне одному, підставляють. Василь об’їздив усю Європу: Німеччина, Італія, Іспанія, Франція, Голландія... Тепер у Польщі буває менше, ніж у європейських турне. Вивчив польську, розуміє англійську, знає кілька слів німецькою, французькою. Переконався, що порозумітися можна будь-де. «Люблю цю роботу. Подорожі, нові країни... Купався в трьох морях і океані», – розповідає волинянин. Мав стосунки з полькою та розійшлися, бо полячки не вважають українців достойними кавалерами. Зустрів у Варшаві заробітчанку з України. Як приїздить із рейсу, може змотатися до неї на вечір (відстань у понад 300 кілометрів).

Пара Олеся і Олексій уже були на заробітках. Вивчили мову, освоїлися, знають, як треба поводитися у Польщі. Трохи перепочили вдома, отримали запрошення на роботу від воєводства і знову їдуть на цілий рік. Будуть працювати на консервному заводі неподалік Ченстохова. Везуть дві валізи домашньої консервації, сало в банках (заборонене для ввезення, але наші примудряються сховати). Іра й Олена їдуть туди само, але вперше. Переживають, як-то без знання мови, без вихідних (в умовах робота позмінна, неділя вільна за бажанням).

На ПП «Ягодин – Дорогуськ» застрягли на 11 годин. На польській митниці працівники ходили, як сонні. Заїхавши на контроль, простояли ще три години. Водій пояснив: «Видно, що навмисне затягують, не хочуть працювати». Терпеливо чекали. Як і всі. Виходили з машини, відкривали валізи, виймали речі. Благо, нічого контрабандного, крім надійно загорнутого в одяг сала, у нашому гурті не везли. Тож зрештою таки переїхали на польський бік. Та чимало легкових машин і скутерів, на яких місцеві з 30-кілометрової зони майже щодня возять цигарки, відправляли «на яму». Звідти, бачили, митники несли повні пакети, а водії транспортних засобів ішли за ними, понуро опустивши голови. Покарання за спробу перевезення сигарет – конфіскація товару, штраф і, можливо, заборона в’їзду на якийсь час.

Перше, що вразило у сусідів (крім рівненьких доріг, які для тих, хто їде не вперше, уже не є новинкою), – це неможливість вільно придбати стартовий пакет для мобільного. Віднедавна усі картки треба реєструвати в оператора, вказуючи ім’я та прізвище й адресу. Придбані до нововведення номери теж треба зареєструвати. Це один із антитерористичних заходів. Забігаючи наперед, скажу, що поляки дуже бояться ісламістів. Із супермаркетів прибрали шафки для зберігання сумок, бо там можна сховати бомбу. Великі торгові центри патрулюють поліцейські, скрізь відеонагляд, навіть в автобусах і трамваях.

Спершу ми рушили в напрямку Варшави, щоб завезти Сашу і Славка на роботу (перевізник заодно шукає працю для українців, допомагає з оформленням віз). На під’їздах до столиці узбіччя засаджені яблуневими садами. Деревця невисокі, рясно всіяні плодами. Щільні ряди дерев – фактично біля кожного будинку.

Вася, якому довелося попрацювати і на яблуках, каже, що роботи в садах багато: від щеплювання й висаджування яблунь до обрізання дерев, збору та сортування урожаю і корчування. У садах трудяться переважно українці. Хлопців завезли у якесь віддалене село, звідки наймитів пани тільки раз на тиждень вивозять на закупи. Пані Моніка, яка з чоловіком провадить цей бізнес, показала їхнє житло: пристосований гараж, у якому стоять двоярусні ліжка, старенькі тумби і плитка. Там же – душ, туалет і важке затхле повітря. На диво, хлопаки були задоволені такими умовами. Славко, який постійно їздить по заробітках, резюмував, що бачив і гірше. А тут навіть вай-фай є, тобто буде зв’язок із домом. Тільки відразу відчинили масивні двері, щоб провітрити приміщення, і приречено поглядали на дві спайки пива, міркуючи, що ці запаси треба розтягнути на тиждень. А пані Моніка заплатила водієві за доставку двох рекрутів та попросила привозити ще працовнікув. «Роботи багато, мінімум десять людей треба», – сказала.

Далі рушили до Лодзі (130 кілометрів), де висадили мене і Васю. Йому ще понад 200 кілометрів добиратися самому до Познані, куди по нього приїдуть машиною. Решта ще 130 кілометрів мала «пиляти» до Ченстохова. А водій увечері, позбиравши людей по ближніх містечках, планував повертатися додому. Після майже доби в дорозі зрозуміла, що рейсовий автобус – не найгірший варіант. Він їде за визначеним маршрутом і кордон проходить в окремій, а не загальній смузі. Тим більше, що останнім часом на кордоні – черги з сотень автомобілів. Зате в бусику була весела гамірна компанія. І на заправках не стояли по годині-півтори, чекаючи, поки 40 людей сходять у туалет і куплять по хот-догу.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---