Що роблять переселенці з Криму в Луцьку

«Я не хочу жити в Росії. Якби хотів, то поїхав би туди. Але ж я хочу жити в Україні», - каже кримчанин в Луцьку Сергій Савченко. Йому довелося покинути рідну землю через окупантів та знайти нову домівку в західному місті.


Під час інтерв’ю для Інформаційного агентства Волинські Новини Сергій розповів, коли вперше приїхав у Луцьк, то його приємно здивували цілісінькі, геть не зруйновані ліхтарі, лавки й чистота в місті.ЖИТТЯ В КРИМУ ДО ОКУПАЦІЇ

Народився Сергій Савченко в Івано-франківській області в селі Новоселиця. Уже другий рік життя Сергія розпочався в Криму. Разом з батьками хлопець оселився в селі Льговське. Сергій пригадує, що там не було ні води, ні газу. Хто заможний – робив власні свердловини для питної води, для всіх інших «блакитну» пускають лише на кільки годин по певних днях тижня.

Після закінчення школи пішов навчатися в університет, утім навчання закинув й почав працювати.

Впродовж 10 років знімав квартиру в Сімферополі. В літній сезон їздив Кримом й працював офіціантом. Пригадує, що, навіть, Кучму обслуговував.

«Під час курортного сезону близько 70% працівників - приїжджі з України, кримчани не працюють, адже місцеві здають свої помешкання, самі переселяються в палатки, так і отримують заробітки», - каже Сергій.

Із кожним роком заробітки хлопця почали зменшуватися. Каже, так виходило через те, що не міг «виривати» клієнтів у своїх колег, як це звикли всі робити, тому почав працювати в інтернеті. Для початку написав перший сайт, усе вдалося, зміг його розкрутити. Потому почав їх створювати один за одним.

ЄВРОМАЙДАН І ОКУПАЦІЯ КРИМУ

«Коли Росія розпочала окупацію Криму, стартували затримки з грошовими переказами і я втратив свої сайти, адже не міг вчасно робити необхідні проплати», - каже Сергій.

Він розповідає, що в Криму давно вели інформаційну війну. Коли почув про Єврмайдан, то зателефонував друзям у Львів, питав, чи треба їхати в столицю...

«Мені друзі здивовано кажуть, що як таке може бути, що я нічого не знаю, адже людей били, багато травмовано, вбито. Так у нас навіть відео в інтернеті блокували, а українські канали закрили. Я не міг повірити, що в людей стріляли. Якби я усе це знав раніше, то б сам поїхав до столиці, дуже мало інформації в Криму про це було. Ми тільки знали, що там люди з міліціонерами б'ються», - розповідає Сергій.

У Сімферополі Сергій жив із своєю дівчиною Оленою Неверович, яка родом із Луцька.«Багато моїх одногрупників їздили на антимайдан у Київ, потім ще хизувалися, що за три дні отримали 760 гривень - майже мою місячну стипендію. Як почалася окупація, то в Сімферополі було дуже спокійно, люди на це навіть не звертали увагу, лише з’являтися новини, що захоплюють частину за частиною в Криму. Ті, хто не хотів жити під Росією, були впевнені, що це просто вистава, а тим, хто хотів... їм було байдуже. Військова техніка була лише біля військових об’єктів. Із того часу щовечора розпочалися російські концерти», - каже Олена.

Дівчина розповідає, що їй щодня дзвонили з дому й казали, аби вона їхала додому.

«Батьки три тижні говорили, що в Криму - війна, однак, усе було в нас більш-менш спокійно. Захоплення було тихим: почали околицями Криму, в кінцевому результаті дісталися Сімферополя», - пригадує Олена Неверович.

Вона розповідає, що 15-го березня зібралася повертатися додому в Луцьк, перед тим подружка принесла їй бюлетені, які роздавали під час незаконного референдуму.

«Це був звичайний листок А4 без жодних водяних знаків, такі листівки вже міг роздрукувати кожен», - зазначила дівчина.

Дивними були й пункти в бюлетенях, - додає Сергій.

«Була графа «вместе с Россией», що з Росією - в туалет сходити разом?! А другий варіант – повернутися до першої Конституції Криму, яка надає більше повноважень, графи «лишити усе як є» не було. Текст у бюлетені - трьома національними мовами, які є у нас: російська, українська, татарська. Нам так усім й казали, що після референдуму українська лишиться, втім за неї зараз можуть побити», - говорить Сергій.

Коли розпочалася окупація, кримчани між собою спілкувалися спокійно, наголошує Олена, однак інформаційний тиск й пропаганда антиукраїнських сил призвели до агресії в суспільстві.

«Наприклад, раніше я говорила спокійно зі своєю подружкою з Криму Олею про Євромайдан, хоча вона - інших переконань, а тепер люди грубо говорять з нами, мене назвали єврейкою, Сергія - бандерівцем, салоїдом», - каже Олена.

Інформаційна війна проти України «вдарила» й по Сергію. Хлопець каже, що його просили пройти тест на наркозалежність через те, що підтримує ідею єдиної держави.

«Це - мої друзі, я нормально з ними говорю. Однак, як тільки мова заходить про Україну, то, ніби, в них щось перемикається. Я зідзвонююся з друзями, вони говорять, що зараз в Криму можуть побити лише за те, що ти говориш українською, а багато татар повиїжджали. І взагалі татарам дуже складно - їх утискають за те, що підтримували Україну, наприклад, як отримують паспорт, то їм в прописці пишуть Магадан чи Сибір», - додає Сергій.

ПЕРЕСЕЛЕННЯ В ЛУЦЬК

Наважитися переїхати в Луцьк для Сергія було непросто, та любов перемогла будь-які острахи.

«Тато моєї дівчини дзвонив їй щодня, аби вона кидала навчання й поверталася в Луцьк. Олена не хотіла. Втім він вислав їй квитки на потяг і вона поїхала додому. А в той час у нас в Криму змушували брати російське громадянство, бо з українським ніде на роботу не влаштуєшся, а я не хочу жити в Росії, якби хотів, то поїхав би в Росію. Але ж я хочу жити в Україні», - говорить Сергій.

Так чоловік й вирішив покинути батьківщину та оселитися в Луцьку, ближче до своєї коханої.

Потому зателефонував у «Координаційний центр з питань соціального захисту сімей, які виїхали з АР Крим та міста Сімферополь» у Луцьку. Йому повідомили, що житиме в лучанки біля Там-Таму.

«Перше, що мене вразило у вашому місті - цілі лавочки й ліхтарі, а ще у вас багато спортмайданчиків на вулиці. У нас в Сімферополі не так. У Луцьк приїхав я до жіночки, де мали мене прийняти на тимчасове житло. Мене здивувало, що вільно прийняли до себе, тому почав ставити безліч запитань... моєму здивуванню не було меж: Як ви так берете мене, не перевіривши навіть документи? Вам не страшно селити у себе незнайому людину?.. Вона вдома була сама з 10-ти річним сином, чоловік був у відрядженні, а старший син пішов на нічну зміну на роботу. Налякав я ту добру пані, яка мене прийняла. В 21-й годині вона посадила мене на таксі й направила у Луцький геріатричний пансіонат, який знаходиться на вулиці Теремнівській. Жінка хороша, вона сильно вибачалася, що так вийшло, дала нам із собою пакуночки», - розповідає Сергій.

У пансіонаті Сергій побув два дні, допоки у департаменті соціальної політики знайшли інше житло.

Зараз у мене є своя кімната, прийняла молода сім’я. Я їм дуже вдячний, вони надзвичайно привітні й щирі. За житло грошей не плачу. Ми домовилися, що так я буду жити до першої зарплати», - говорить Сергій.

Зараз чоловік працює на заводі «Кромберг енд Шуберт». Як проходив навчання, то із 17 чоловік увійшов в четвірку тих, хто набрав максимальну кількість балів.

Кримчанин каже, що важко було працювати, адже з української мови перекладав на російську, а тоді - на німецьку, проте із завданням впорався успішно.

Сергій планує заробити трохи грошей й почати знову працювати над написанням сайтів. Хоче створити унікальну соціальну мережу, яка буде принципово відрізнятися від усіх інших, про секрети свої поки не розповідає.

«Таку самопожертву як тут, коли чужу людину взяли до себе в дім, допомагають із соцдепартаменту матеріально, я бачив тільки на Помаранчевій революції, коли нам в метро бабусі поступалися місцем й казали: «сідайте синочки, адже вам ще всю ніч стояти», в термосах борщик приносили, шкарпетки чисті давали. Таку Україну я люблю», - наголошує Сергій Савченко.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---