Волинський солдат нарешті зміг узяти донечку на руки

У Григорія Кізіцького, пацієнта хірургічного відділення Луцького військового госпіталю, множинне осколкове поранення. Він, як і понад сотня інших військовослужбовців, що зараз тут лікуються, учасник антитерористичної операції на Сході. Чи задоволені наші захисники рівнем медичного обслуговування, чи забезпечені усім необхідним для відновлення здоров'я, пише «Волинь-Нова».

КРОВНИЙ БРАТ ― СТАРШИНА ВАСЯ

— Хто надав першу допомогу? Один одного перев'язували. Під обстрілом по іншому неможливо. Бахнуло ― дивишся, кров валить, болю в той момент не відчуваєш. Мені старшина Вася з Володимира–Волинського зразу поміг кров спинити, а потім наш медик, молодий боєць, рани промив, перев'язав, вколов знеболювальне. Кожен мав при собі найнеобхідніше для першої допомоги. А далі відправили у польовий госпіталь, де я реально побачив, як працюють військові медики, як борються за кожне життя. Наступний етап ― госпіталь у Запоріжжі, де до нас ставилися, як до ВІП–персон, 9 спеціалістів займалися мною. Потім перевели у Дніпропетровськ, а доліковуюсь уже в Луцьку. Стільки уваги з боку медиків ми ніколи в житті не відчували. Ні ліків, ні харчів купувати не було потреби, навіть шорти і футболки волонтери щодня приносили, ― розповідає Григорій Кізіцький, боєць 51–ї окремої механізованої бригади, уродженець села Лаврів Луцького району

Його нога й руки перев'язані, ще не зовсім слухаються пальці, але молодий чоловік тішиться, що уже зміг пригорнути маленьку донечку, якої не бачив кілька місяців. Дівчинці ще нема двох років, попросилася на руки ― і Григорій забув про своє поранення.

Сільський голова Лаврова Світлана Герасимчук розповіла, що уся громада вболіває за свого бійця, мобілізованого з перших днів. Люди цікавляться, чи є в земляка ліки, готові зібрати кошти для їх придбання.

Начальник Луцького військового госпіталю полковник Олександр Хоменко на подібні запитання уже втомився відповідати. Вважає, що чутки про те, ніби поранених змушують лікуватися за власний кошт, розповсюджують провокатори.

— Таку брехню поширюють люди, які не є учасниками АТО, а хочуть «примазатися» до них, «вибити» пільги. Подібні випадки вже траплялися, проводилося їх розслідування. У нас у колективі ніколи не було зловживань з ліками, не було випадку, щоб медсестра не виконала призначень. Учасники АТО 100–відсотково забезпечені усім необхідним. Сказати, що ми тут «жируємо», що «завалені» медикаментами, ― було б підло по відношенню до пацієнтів. Але є спонсори, меценати, допомагає місцева влада, громадські організації, волонтери. Спільно й вирішуємо всі проблеми, ― стверджує Олександр Миколайович.

Навесні Луцький госпіталь відрядив бригаду медиків ― 3 лікарів і 2 фельдшерів, а також споряджений автомобіль на Схід. Лікувальний заклад залишився «без коліс». Напитували у перевізників, чи нема хоч старого «буса», щоб переобладнати його під «швидку». Але втрутилося керівництво міста й області, знайшли можливість виділити для госпіталю сучасний реанімобіль.

— Маємо у палаті і кондиціонер, і телевізор, подаровані спонсорами. І персоналу подякуйте, дівчата дуже сумлінно й добросовісно ставляться до своїх обов'язків, ― говорили сусіди Григорія Кізіцького по палаті ― бійці 51–ї бригади, переважно наші волинські хлопці.

А НА ОБІД ― ДОМАШНЯ КАРТОПЕЛЬКА

— Не рахуємося з часом, як необхідно, то залишаємося й після закінчення зміни. Зараз у нас 83 хворих хірургічного профілю. Навантаження велике, щодня 2―3 операції. Раді, що хлопці одужують, стають на ноги, уже жартують, гостей приймають, ― провела нас у палати старша медична сестра хірургічного відділення Надія Воробей, яка лише два роки тому закінчила медичний коледж, але з роботою, зі слів начальника госпіталю, «справляється на ура».

Принагідно Надія нагадувала пацієнтам про «ревізію» у тумбочках, щоб, боронь Боже, не залежувалася несвіжа їжа. Адже відвідувачів приходить багато, приносять продукти, а нині ж літо, спека.

— Якось на подвір'ї зустрів бабусю з онукою, які живуть неподалік госпіталю. Несли пораненим на обід з дому картоплю зі шкварками. Наче це й не за правилами, наче й порушення, а з іншого боку ― як ти завернеш жінок, які від щирого серця хочуть зробити приємність нашим бійцям. Так, пацієнтів ми нормально харчуємо, але їм потрібна ця увага з боку суспільства, громади. Зрештою, волонтерський рух об'єднує, згуртовує усіх нас, ― розмірковував Олександр Хоменко. ― Нині ж у госпіталі, внаслідок черговості етапів евакуації поранених, лікуються не тільки волиняни, а й хлопці з різних областей ― із Запоріжжя, Сум, Кіровограда, Конотопа… Нехай відчують, що вся Волинь, вся Україна вболіває за них.

А медсестрички на посту зізналися, що моляться щоденно за тих, хто в зоні бойових дій, в тому числі й за своїх колег із госпіталю. В одного з фельдшерів, поки він на Сході, народився синочок. «Дай Боже, щоб верталися хлопці живими й неушкодженими», ― йдуть жінки у госпітальний храм.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---