Театр змінив уявлення про монахів

Львівський монаший театр «В каптурах» нещодавно побував у Володимирі-Волинському. Брати-василіани, які привезли свою ювілейну, пʼяту, виставу до Володимира, поламали всі можливі стереотипи про те, якими є духовні особи, і показали трагікомічну історію життя італійської родини напередодні Різдва
Про це повідомляє «Волинь-нова».
У центрі сюжету ‒ звичайна собі сімейка, які і в Італії, й в Україні бувають: чоловік-ідеаліст Лука, дружина Кончетта, яка тримає весь дім на собі, мають сина, заміжню доньку ‒ зовні все пристойно. Але ледачий і розбещений Ніннілло тихцем краде гроші, продає речі дядька Паскуаліно ‒ старого парубка, що теж мешкає з родиною. Дочка Нінучча заміжня за успішним і благородним, однак нелюбим Нікколіно, тому «крутить любов» направо і наліво.

І от напередодні Різдва ситуація загострюється: син вкотре конфліктує з родичами і йде із дому, донька оголошує, що збирається покинути законного чоловіка заради іншого, Кончетта намагається втихомирити діточок, а Лука... Лука майструє собі різдвяну іграшку-вертеп і не бачить, як розпадається родина.

І ось на Святвечір, коли усі збираються за святковим столом, атмосфера вибухає. Хвиля несподівано жорстокої правди розбиває рожеві окуляри, через які дивився на світ Лука, і чоловік не витримує такого удару. Та разом із тим важка батькова хвороба сильніше, ніж будь-що інше, обʼєднує родину, дрібні образи прощаються, забуваються прикрості і суперечки.

От тільки чи залишаться мир і любов у сімействі Купʼєлло і після того, як відлунають різдвяні дзвони? Відповідь на це питання актори лишили відкритим.

Анімаційний ролик у фіналі нагадав про те, що у кожного ‒ власний шлях до Віфлеєму, місця спокою і благодаті, і яким він буде, залежить від нас.

«Хоч у пʼєсі йдеться про італійську сімʼю, однак ці негаразди, що переслідують їх, знайомі й українцям, тому вона актуальна для усіх, ‒ розповідає асистент режисера й актор, що грав зятя Нікколіно, брат Петро Венерин. ‒ Ми стараємось показати людям проблеми, які їх турбують, щоб вони побачили себе збоку, задумалися над власним життям».

Щороку брати-василіани ставлять одну пʼєсу, приурочують до Різдва, однак намагаються відобразити у них гострі соціальні проблеми, теми родинних стосунків, духовності. Торік показували «Драбину Якова» ‒ про моменти з життя Василія Великого, духовного покровителя монахів.

На жаль, частіше оновлювати репертуар не можуть ‒ це займає багато часу. «А нам треба встигати до занять готуватися, крім того, маємо щоденні моління», ‒ пояснює брат Петро, який навчається на третьому курсі Василіанського інституту філософсько-богословських студій, що у Брюховичах. Юнак уже другий рік виконує функції асистента режисера, а на гастролях, куди сам режисер, професійний актор Дмитро Бартков не їздить, усі організаційні моменти лягають на плечі Петра.

Як відомо, традиція монаших театрів веде свою ґенезу ще з часів бароко, коли студенти колегіумів і академій самі писали пʼєси й містерії, виконували їх на великі свята.

«Але брати-василіани не тільки відроджують давні звичаї ‒ вони разом із тим хочуть ламати стереотипи, ‒ каже писанкар Станіслав Волощенко, який давно приятелює з ними. ‒ У нашому розумінні монах ‒ це людина, яка живе у своєму закритому духовному світі і якій світські заняття не властиві. Але василіанські греко-католицькі монастирі не схожі на православні, їхні послушники слідують вченню Василія Великого, котрий заповідав служити людям».

Як стверджує репортер видання Віталіна Літвінова, акторам вдалося змінити уявлення про монахів у багатьох глядачів ‒ їхня гра змусила замислитися над тим, як живемо.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---