У волинянки 50 ікон – у спадок від чоловіка

Нині будинок Раїси Остапчук у селі Підгайці схожий на музей. Тут у кожній кімнаті на стінах – ікони. Усі 50 образів жінка отримала у спадок від коханого. За своє життя її чоловік Петро оздобив сотні образів. Дарував їх церквам, школам, друзям та знайомим. А для місцевого Михайлівського храму оздобив цілий іконостас.

Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини №30.

«Це я молода і усміхнена, – показує Раїса Іванівна старі світлини. – А це мій Петюсь. Коли було зроб­лено ці фото, то ми з ним ще й знайомі не були. Познайомилися у селі Крижівка Рожищенського району. Туди мене скерували учителювати, а Петя там кіно крутив. Побачила його і закохалася з першого погляду. Зустрічалися з ним тільки кілька місяців, а тоді побралися. Він був не лише вродливий, а й талановитий: і на баяні грав, і скульптури робив. А у 1995 році почав створювати ікони, робити до них рамки й чеканку».

«Мій чоловік помер кілька років тому, – зітхає пані Раїса. – Був художником, робив ікони для церков. Творив усе сам: від рамочки до скельця. Тепер мені важко заходити у Михайлівський храм, сльози течуть. Подивлюся, а там майже усі образи – його руками створені. До 1995 року чоловік робив скульптури Леніна та Сталіна. А потім повірив у Бога. Казав, що вірить у нього більше, ніж я. Петюсь був дуже набожним. Якось я йому поскаржилася, мовляв, зробив стільки ікон, а у мене нема жодної. Відтоді на всі свята він дарував мені по образкові. Нині їх назбиралося у моїй оселі до 50. Є ще картини, які щодня нагадують про мого любого чоловіка».

Пара прожила разом півстоліття. Вони навіть мали один день народження на двох – 12 липня. І хоч дітей у подружжя не було, Раїса Іванівна з цього приводу не сумує. Каже, що вони з чоловіком дуже любили одне одного. Ніколи не почувалися самотніми.

«Є мої родичі та чоловікові. Вони завжди до нас навідувалися й наві­дуються. Я 40 років учителькою математики пропрацювала. Тому різної дітвори у нас було повна хата. Змирилися, що своїх діточок Бог не дав. Мушу тепер віку сама доживати. Але я не засмучуюся, бо знаю, що на все воля Божа. Господь ніколи не дасть людині більше страждань, ніж вона зможе витримати».

У липні художнику виповнилося б 78 років. 100 тисяч гривень віддала Раїса Іванівна на лікування чоловіка, але не врятувала...

«Коли людина помирає, то з нею згорає ціла бібліотека знань. Він для мене – найкраща людина на світі, добрішого і ліпшого я не зустрічала, – зізнається вона. – Ми з Петею прожили гарне, щасливе життя. А все тому, що вміли поступатися одне одному. Якщо обоє не здатні на це, то у прірву летять. Та не думайте, що я це відразу зрозуміла. Теж могла ображатися і бурчати. Люди з віком мудріші стають. Треба вміти прощати. Це наш секрет сімейного щастя».

Раїса Іванівна переконана: вершина щастя – любов до Бога, людей та природи, а найбільше багатство – життя і здоров’я. Уже багато років поспіль жінка очолює районний осередок всеукраїнської організації «Союз організацій інвалідів України». Не лише добрим словом підтримує людей з обмеженими фізичними можливостями, а й ділом. Пані Раїса давно мріє створити у Підгайцях будинок милосердя, де вони усі могли б отримувати потрібні послуги.

«Багато людей відвертаються від інвалідів, – каже вона. – Коли про них розповідаю, кажуть: «Нащо мені чужі негаразди? Чути про них не хочу. У мене своєї біди вистачає». У світі неповносправних поважають та цінують, а в нас – усе навпаки. Я не можу дивитися, як вони страждають. Серце розривається. Хочеться їм допомогти, підтримати. Адже вони особливо щирі й відкриті».

Лілія БОНДАР, Луцький район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---