Волинянин власноруч змайстрував «палац феодала»

У наших людей склався такий стереотип: якщо будинок великий та гарний, то значить, його збудував якийсь митник чи контрабандист, - посміхаючись, розповідає 38-річний підприємець з Волині Андрій Гнатюк, який власноруч змайстрував «палац феодала». Про це інформує Слово правди.

Волинянин розповідає, що нещодавно, коли він з кельнею в руках будував декоративний стовп біля паркану, повз нього проходила бабуся з двома онуками. Діти з цікавістю розглядали будинок і врешті молодший хлопчик запитав: «Це палац?» на що одразу отримав відповідь старшого, який, мабуть, добре знає історію: «Так, це палац феодала».

- Але ж будівництво такого будинку і справді вимагає чималих капіталовкладень?

- Так, це недешево, але якщо будуєш сам, то можна зекономити до 50 відсотків від вартості будинку. Звісно, можна використовувати дорогі будівельні матеріали, однак, при бажанні, можна віднайти і дешевші аналоги.

Власний будинок можна будувати все життя, тому перш ніж почати будівництво, треба зважити свої можливості. Також варто досконало продумати технології, щоб дім був енергоефективним та теплим. Коли я починав будинок, то не мав достатньо грошей, але потрохи заробляв та вкладав у будівництво. Будував власними силами, щоправда багато допомагав мій батько, теж професійний будівельник. Будівництво тривало чотири роки і ще два роки пішло на облаштування території – зведення паркану, альтанки, ландшафтний дизайн…

- Чи часто люди звертають увагу на ваш будинок?

- Досить часто приїжджають люди, щоб подивитись на будинок, кажуть, що і собі хотіли б щось подібне побудувати. І багатьом я допомагаю з проектами.

- Більшість заможних людей ховають свої маєтки за високими глухими парканами, а ваш будинок відкритий для огляду…

- У Європі закриті паркани вважаються ознакою поганого тону, точнісінько, як і затемнене скло автівки. Там роблять відкриту огорожу, але засаджують її зеленню. В європейських країнах пропускна прозорість паркану навіть регламентується законом. А наші люди чи то боячись злодіїв, чи людських заздрощів, ховаються за високими парканами. У мене інколи замовляють проекти працівники митниці, то вони, як правило, хочуть прості, нічим непримітні ззовні будинки, але з «багатим» інтер’єром. Хоча мене більше цікавить екстер’єр, а не інтер’єр. Також я вважаю, що гарні будинки не треба ховати від людського ока. І якби кожен приділив своєму будинку більше енергії та фантазії, то і місто було б гарнішим.

- Ви за освітою будівельник. Чому обрали саме цей фах?

- Батько все життя пропрацював будівельником і з дитинства залучав мене до цієї роботи, брав з собою на будівництво. Мені дуже подобалось дивитись, як зводяться нові будинки, і самому брати участь у цьому процесі, тому і вирішив піти по стопах батька. Спочатку закінчив Львівський політехнічний технікум, зрозумів, що це моє і вирішив продовжити навчання в університеті за спеціальністю архітектор, адже мені завжди більше подобалось проектувати нові об’єкти. Свій перший проект будинку, за який отримав гроші, зробив ще коли навчався на третьому курсі технікуму. Однак у Львівський політехнічний університет вступив на факультет загального будівництва, бо батьки переконали, що архітектора вистачить і одного на весь район, а хороших будівельників потрібно багато. Удосконалював уміння на заробітках в Росії та Польщі, куди їздили разом із батьком. Тепер ж будівництво і архітектура для мене радше як хобі для душі, а на життя заробляю проведенням електронних платежів через власну мережу терміналів.

- Навчання у місті Лева вплинуло на архітектурний смак?

- Думаю, що вплинуло. У студентські роки, коли був вільний час, любив прогулюватись вуличками цього древнього міста та милуватись будинками, побудованими декілька століть тому. Мене завжди дивувало – як, не маючи таких інструментів та технологій, які є зараз, можна було створити справжній шедевр? Мабуть, тому і обрав для свого будинку класичний стиль, адже класика, на відміну від сучасних стилів, мода на які з часом відходить, завжди актуальна. Будинок відображає ремінісценцію епох: за основу взятий вікторіанський стиль з елементами стилю «Тюдорів» та норманського. А ландшафтний дизайн спроектовано за класикою палацового будівництва – перед будинком територію оформив у стилі італійського регулярного парку, а за будинком – в пейзажному (англійському) стилі.

Дах в моєму будинку досить складний і мені це подобається. Іспанський архітектор Гауді, який відомий своїми чудернацькими будинками, казав, що янголи, коли летять над землею, звертають увагу та спускаються саме на ті будинки, у яких гарні дахи.

- Ваш будинок розташований у досить мальовничому, затишному місці. Спеціально обрали саме цю ділянку?

- Ця ділянка дісталась мені у спадок. І колись тут справді було гарно – на острові посипані гравієм доріжки, по яких прогулювались мами з візочками, декоративні дерева. На жаль, років 15 тому була зламана остання лавочка, а про цей парк на березі Риловиці міська влада довгий час не згадувала. Ще рік тому я підходив до міського голови Петра Саганюка з проханням звернути увагу на цю територію, на що той відповів, що бачить там рекреаційну зону з арочними місточками через річку. Однак нині річки вже практично немає – після прориву дамби у селі Бегета вона замулилась та заросла. Два роки тому, коли річка замерзла, я з найнятими працівниками декілька днів розчищав її берег від навислих та завалених бобрами верб. На острові вирізали насіяні клени і навіть домовився з екскаватором типу «драглайн», який би почистив русло. Однак без спеціального дозволу він відмовився це зробити. Тому тут потрібне сприяння міської влади. В квітні та травні зібрав близько ста підписів мешканців навколишніх будинків і направив звернення до мера з проханням впорядкувати цей парк. Ми розуміємо, що в теперішній ситуації, великих фінансів просити не можемо, але хоча б двічі на рік покосити тут траву та почистити річку, то це вже було б непогано. Також хотілося б звернутись до мешканців, які ходять відпочивати в цей парк, не знищувати ялинки, які вже декілька разів намагаюсь висадити, то на одному, то на другому березі острова. Трава, яку підпалюєте навесні, нищить всі молоді дерева. Також не завадило б прибирати сміття після себе та не викидати його у річку.

- Як будівельник з талантом архітектора, мабуть, маєте задуми щодо того, як можна прикрасити місто?

- У мене, як творчої людини, задумів багато (Андрій дістає з робочого столу цілий стос паперів з ескізами та проектами). Ось, до прикладу, лавочка “примирення” для закоханих, яку б установив біля міського РАГСу. І таких маленьких романтичних місць зробив би у місті побільше. Біля соборів, церков облаштував би територію в регулярному стилі. Добре було б у центральній частині міста, облаштувати фонтан. Його бачу навпроти костелу Іоакима і Анни, в стилі віленського бароко, у комплексі з додатковим озелененням, увінчуваним невеликою, бронзовою копією скульптора Пінзеля ”Юрій Змієборець”, адже цей герой зображений на гербі міста. Він би пом’якшував сприйняття площі Героїв, яка несе подих «совковості» у нашому старовинному місті.

- Надаєте перевагу стилям притаманним старій Європі чи сучасному конструктивізму?

- Нещодавно на одному з сайтів побачив макет пам’ятника Небесної сотні, який мали встановлювати у сквері навпроти РДА. Він мені не дуже сподобався, тож я сів і буквально за 20 хвилин зробив ескіз власного проекту та закинув його в мережу. Цей пам’ятник у стилі українського бароко зобразив у вигляді вхідної арки у сквер, яка стоїть на двох стовпах. Адже, за моїм переконанням, Україна тримається на двох стовпах – свідомому громадському суспільстві і на війську. Для себе запроектував і побудував піч-барбекю в українських традиціях. В планах запроектувати будинок в сучасному модерні.

- Звідки черпаєте натхнення для своєї архітектурної творчості?

- Одного разу я прочитав історію про французького листоношу Фердинанда Шеваля, який все життя мріяв про власний палац. Протягом 20 років він зносив на свою ділянку різне каміння, яке йому траплялось, а вийшовши на пенсію, ще 13 років будував з цього каміння дивовижний палац – суміш різних стилів та напрямків. Тепер його творіння визнане одним із пам’ятників архітектури Франції, подивитися на який приїжджають туристи з різних куточків світу. І це при тому, що за життя цього мрійливого і наполегливого листоношу вважали божевільним. Ось такі історії насправді надихають. Вважаю, що кожна людина є будівельником власної долі, адже своїми руками будуємо своє майбутнє. Тож напередодні Дня будівельника, хотілося б побажати як представникам цієї професії так і всім іншим, не боятись втілювати у життя свої мрії.

Тетяна ІЗОТОВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---