Айдарівський «Алмаз» - гідний довіри лучан*

Ігор Рицко – корінний лучанин, кадровий військовий і, волею долі, підприємець. Він на собі відчув як це – опинитися поза увагою держави, коли ти нікому не потрібен, Тоді, коли він став непотрібен своїй країні, він не здався, а продовжив боротьбу. А коли Батьківщині була потрібна його допомога – не чекав виклику, пішов в саме пекло війни. І нині він - начальник штабу, перший заступник командира батальйону «Айдар» під псевдо «Алмаз».

Сьогодні він намагається втілити в життя свою мрію - щось змінити в своїй країні, своєму місті, які так сильно любить. Саме тому балотується самовисуванцем до Верховної Ради від округу № 22 (Луцьк).

Чоловік – один з тих, про яких кажуть «нове обличчя»: не помічений в політиці і скандалах, корупційних схемах. Всього, виявилося, досягав сам. І тому, кажуть оточуючі, гідний довіри, бо завжди її виправдовував. Адже довіра на війні – головне.

До слова, Ігор Рицко – офіцер, майор Збройних Сил України. Вищу освіту здобув у Київськовому інституті Військово-повітряних сил і в Національній академії Оборони України за фахом офіцер оперативно-тактичного рівня. Служив у Луцькому льотному полку, після його розформування, до 2006 року - на базі збереження авіаційної техніки. Потому потрапив під скорочення і став державі непотрібним. Коли звільнився, його зняли з черги на житло, позбавили усіх пільг. Тож, він на собі відчув усі принади відсутності захисту з боку держави, на що планує повпливати, ставши народним депутатом.

Вдалося заснувати власну справу, розпочинаючи «з нуля», без підтримки. Нині під його керівництвом – більше 200 працівників. Та коли країна потребувала його знань і вмінь - ані бізнес, ані родина не стали на заваді. Він відправився на війну.

«Ми з друзями пішли до військкомату ще до оголошення мобілізації. Та ми там виявилися непотрібні. Згодом, мене таки приписали до військової частини і сказали чекати «зоряного часу», але ніхто так і не подзвонив. Тому я пішов добровольцем до 24 батальйону територіальної оборони «Айдар», де вже служили мої знайомі. Мій позивний - «Алмаз», - каже він.Саме там зіткнулися з проблемами із забезпеченням, і зрозуміли вагу волонтерської роботи. Найбільше запам’ятався момент, коли представники Міноборони привезли бронежилети 5 класу, а ті виявилися лише 3-го. Тим, хто привіз цей «захист», айдарівець запропонував одягти і на собі випробувати його, зігравши, так би мовити, в «російську рулетку». Ті відмовилися.

Пізніше його поновили в званні капітана і довірили планування бойових операцій, оскільки «Алмаз» став начальником штабу-першим заступником командира батальйону «Айдар». Одна з тих спецоперацій, яку він спланував – захоплення ТЕЦ міста Щастя.Про підготовку знали всього четверо людей, командира серед них не було.

«Довіри до командира, на жаль, немає. Бо часто там, куди нас посилали з відома керівництва, уже чекали люди з георгіївськими стрічками», - каже боєць «Айдару».

Тоді він не побоявся піти без відома командира, взяв на себе всю відповідальність. В результаті - стратегічний об’єкт був під контролем українських військ і ніхто з бійців не постраждав. Проте нагороди отримали ті, хто не мав жодного стосунку до планування і здійснення цієї операції.

«Коли розпочалася виборча кампанія і я побачив, хто балотується, зрозумів, що можу скласти достойну конкуренцію. Вирішив балотуватися в своєму місті, глянувши, що є опоненти, які приїжджають з інших міст і балотуються від Луцька, бо думають, що немає конкурентів. Насправді є багато достойних лучан», - розповідає айдарівець.

Якщо ж виграє вибори, Ігор Рицко планує докласти всіх зусиль для покращення забезпечення ЗСУ, соцзахисту військових, соціально незахищених верств населення, пенсіонерів. Так, його батьки – звичайні пенсіонери, які, як і тисячі лучан, більшість своєї пенсії віддають за «комуналку».Переконує, що незаангажований жодною з політичних партій і шукатиме однодумців у Верховній Раді, й долучатиметься до хороших законотворчих ініціатив.