USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Брудні війни «української паперової армії»: чому Героїв називають дезертирами

29 Грудня 2014 19:00
Визволителі, «воїни світла», врешті-решт Герої. Саме такі епітети напрошуються у той момент, коли йдеться про українських військових, які, не шкодуючи власних життів, захищають цілісність країни під кулями та «Градами». Однак, чомусь на наших, волинських бійців, які несли службу у колишній 51 ОМБ, вперто хочуть повісити клеймо «дезертир».

Утім, ображені військові категорично не погоджуються із подібними обвинуваченнями. Вони запевняють, що до останнього захищали цілісність України. Навіть не зважаючи на те, що командування їх кинуло напризволяще – без зброї та техніки під обстріли важкої артилерії.

Раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло, що полонені солдати та офіцери 51-ї бригади, які були визволені із полону, повернулися 28 грудня, близько 2 години ночі, до Володимира–Волинського.

Наші командири розповсюджують чутки, буцімто ми усі тікали з поля бою

«Нам сказали, що ми їдемо в Амвросівку на два-три дні. Утім, це було неправдою. Нас відправили під Савур-Могилу. Незабаром нас звідти «вибили», тоді ми відійшли та змінили бойову позицію. Було таке, коли закінчувались боєприпаси, коли банально не було чим відбиватися, коли йшли на нас танки. Траплялося таке, що по нас стріляла важка артилерія – «Гради» чи «Урагани» й зовсім не було чим відстрілюватися. Тоді ми залишали бойові позиції, адже залишатися в окопі і чекати, поки до тебе підійдуть і в притул розстріляють, як мінімум, безглуздо», - розповідає боєць колишньої 51 ОМБ Андрій Х.


Воїн згадує момент, як українські війська взяли штурмом Савур-Могилу. Однак, з його слів, через декілька днів українських військових й звідти почали «вибивати».
Приїхав генерал, який, буцімто, «брав» з нами Савур-Могилу. Але його там і близько не було

«Спочатку приїхав якийсь генерал. Нібито під його командуванням ми взяли Савур-Могилу. Хоча, запевняю вас, його під час штурму і близько не було. Сепаратисти почали обстірлювати село. Вони поранили командира батальйону. пам'ятаю, як хлопці із різних підрозділів постійно приходили до нас і просили підкріплення та боєприпасів. Я особисто чув, як по рації відповідали, мовляв, «все буде», але, як наслідок, нас кожен день кормили «завтраками», - каже Андрій.

Військовий наголосив, що уже після взяття Савур-Могили прийшов документ, у якому було зазначено, що після того, як українські сили займуть висоту Савур-Могила, вимучених бійців ротують, але на ньому не було зазначено жодних дат.

«Натомість, взяли висоту, й оборону, чекали день-другий-третій, але не дочекались ні заміни, ні підкріплення», - обурюється волинянин.

Тоді хлопці вирішили звернутися до офіцерів, які були з ними у штабі, тому зателефонували до Києва з проханням дати підкріплення.

«Яке підкріплення, якщо вас там уже чотири доби немає», - почулось у слухавці

«Тобто, виходить, що фактично, ми там були, але, згідно із документами, на Савур-Могилі не було жодного бійця 51 ОМБ. Однак довести, що ми перебували саме там, зовсім неважко», - запевняє лучанин.

Кажуть, що нас спеціально туди закинули, тобто «злили»

«Доказом цього є така ситуація: одного разу, працюючи на Савур-Могилі, нам на допомогу приїхали чотири «Урагани». Ми відстрілювались декілька днів з однієї і тієї ж позиції. До слова, «Урагани» – це величезні машини, які видно здаля. Більше того, ця техніка працює лише на відкритій місцевості. Так трапилось й того разу, громіздку спецтехніку на горбові ворог бачив здалеку. Військові просили командування дозволити змінити бойову позицію, адже у такому темпі нас запросто могли б «розбити». Утім, «зверху» відповіли, мовляв, у них наказ позицію не змінювати. Наслідки усього цього були дуже плачевними, адже нас «рознесли» в прямому сенсі слова», - розповідає військовий. Видно, що кожне слово й гнітючі спогади даються йому важко.
Тож, одразу постає питання: чому так вчинили з військовими і чому верховне командування не приймало жодних рішень

«Сепаратисти відпрацьовують об’єкти «точково»: відстріляли, поїхали, і на наступний день стріляють уже з іншого місця. А наша тактика, якщо це можна назвати тактикою взагалі, стріляти з одного місця. Таке враження, що це спеціально нас там тримали, аби якомога швидше позбутися», - каже хлопець, і просить на декілька хвилин перервати розмову, аби запоскоїтись і знову зібратися з думками.

Тоді у діалог вступає бойовий побратим військового, волинянин Андрій У.

«У нас було три блок-пости: п’ятий, шостий та сьомий. Згодом п’ятий та шостий об’єднали, бо тамбуло мало народу. Відстань між кожним і з них – 3-5 кілометрів. Таким чином, шостий відійшов до п’ятого, тож з однієї сторони нас уже ніхто не прикривав. Наш, сьомий блок-пост, знаходився за селом Андріївка, а це – шість кілометрів до Донецька. За п’ять кілометрів від нас стояло п’ять блок-постів сепаратистів. Ми побачили, що ті від’їхали, й нас можуть затиснути у кільце у будь-яку хвилину. Тим більше, була інформація про те, що десь на територію, контрольовану українськими військами, прорвалась колона з терористами. Тож, ми вирішили об’єднати блок-пости, адже залишатися на місці означало лише одне – вірна смерть. І от, поїхавши у якості підкріплення, ми побачили незрозумілу картину», - згадує страшні події воїн.
«Хлопці, рятуйтесь, бо штабу уже нема!»

З його слів, зі сторони штабу масово почали вивозити усю техніку. Військові зізнаються, що у них був справжній шок! «Чому й куди усі тікають, покидаючи нас на призволяще?», - ставив сам собі питання кожен.

Тоді підполковник Іванищенко почав розповідати «казочки», буцімто, це колона, що виїжджає зі штабу, це не що інше, як зайва техніка: польові кухні, матраци, ліжка. Мовляв, якщо доведеться відступати, то щоб цю «волокніту» не тягнути за собою. Насправді, ми подзвонили своїм хлопцям, які перебували безпосередньо у штабі, й вони сказали: «Хлопці, рятуйтеся, тікайте звідти, бо штабу уже нема. А та колона, що ви бачили – це останні машини, які також покидають поле бою», - на цьому реченні Андрій закриває очі, й уже через декілька секунд, зібравши волю в кулак, продовжує розмову.

Він пригадав, як обурені військові звернулися до підполковника Іванищенка, який чув усю розмову по телефону, однак, йому нічого було сказати у власне виправдання, тож він «тактовно» мовчав.
На полі бою не було жодного старшого офіцера. Все командування масово утікало, покинувши солдат напризволяще

«Він брехав нам в очі. Тоді він сказав, що залишиться з нами чекати на мості. А ми вирішили їхати до начальства у Дачне, аби запитати, чому штаб покинув нас, нічого не сказавши. А тим часом за останніми машинами у цій колоні уже летіли снаряди. Тобто, якби ми дізнались усю правду трохи пізніше, нас би неодмінно розстріляли. Тоді половина техніки так і не доїхала до безпечнішого місця, бо була у вкрай жахливому стані. Приїхали ми в Дачне. Через два дні там почалась та ж сама картина: все командування масово втікало. На місці не залишилось жодного старшого офіцера», - додає волинянин.

І тільки після того, як командири вдруге зрадили своїх бійців, покинувши їх помирати під кулями, тоді як самі покинули поле бою задовго до обстрілу, хлопці замовили автобус, сіли у нього і зі зброєю в руках поїхали у Володимир-Волинський.

«З нас хочуть зробити дезертирів тільки тому, що ми повернулися живі. А цього у задумах вищого командування не було. Та й взагалі, нашому начальству – лише в «козачки» на комп’ютері грати. Поняття про те, що таке «тактика» та «стратегія» вони не мають», - знову вступає у бесіду лучанин Андрій Х.
Він запевняє, що екс-51 ОМБ відправили у зону АТО, де по-справжньому стріляють, але не дали жодного захисту – ні бронежилетів, ні військових знань

«У Миколаєві на полігон приїхав генерал Колєсніков і сказав, що ми будемо навчатися проходженню служби щодо виконання завдань на блок-постах. Нас вчили тримати оборону на блок-постах, а більше нічого. Як наслідок, третій батальйон відправили на зачистку Лисичанська, Іловайська. Нам казали, що їдемо на два дні в Амвросіївку, а провели півтора місяця на Савур-Могилі. Ми ж не штурмова бригада, нас не вчили здійснювати штурми. Але нас розкидали по бойових точках і зробили так звані «спецвійська» - заявив військовий і наголосив, що саме через те, що більшість бійців не були підготовлені до бойових дій, трапилось стільки смертей.

Також його товариш по зброї, волинянин Андрій У. додав, що половина техніки на полігоні була небоєздатною.
«Ми займались не тим, чим потрібно. В останні дні нашого перебування на полігоні Широкий Лан, нас почали перевіряти, чи вміємо ми правильно робити блок-пости. Лише у перший день нас вчили, як вибирати місце розташування блок-постів, а усі інші - ми рили окопи. Розвідку обіцяли навчити робити «секрети» (засідки, що розташовуються за декілька кілометрів від основного складу батальйону, аби попереджати про рух та місце розташування противника). Але ніхто не перевіряв, правильно чи неправильно вони їх роблять», - розповідає про «науку» майбутніх визволителів військовий.

Він зауважив, що спецтехніку почали ремонтувати лише в передостанній день перед виходом на поле бою. Однак, переважна кількість «гармат» не працювали, тож стріляти, по-суті, було нічим. А ті, кого призначили на посаду операторів-навідників, ніколи не стріляли з подібного виду зброї.

«Ми попереджали про це командира, але він не реагував. Тоді гірше: офіцери нас звинуватили, буцімто, ми самі ламали техніку, аби нікуди не виїжджати. Але парадокс у тому, що її і ламати не потрібно, бо кожні три-чотири кілометри колона зупинялась через поломку машин. Якщо гармата стріляє, машина не їде, і, навпаки, якщо машина їде – гармата не стріляє. Техніка більше 20 років стояла законсервована», - обурюється Андрій Х.
Військові розповіли, що попри величезну кількість командирів-зрадників, на полі бою були й такі, які, не шкодуючи життя, до останнього підтримували своїх воїнів

«Одного разу на блок-пості у нас закінчились набої. Майже цілісінький день ми сиділи обеззброєні. Однак потім на блок-пост приїхав єдиний напіврозтрощений «Урал» із старшиною-добровольцем Тарасюком та кулеметником. Всі інші сказали, що не поїдуть до нас через те, що ми «на окраїні світу» і наш блок-пост – останній, оточений п’ятьма сепаратистськими блок-постами. А таким людям, як старшина Тарасюк, потрібно давати медалі, бо він сказав, що в жодному разі від нас не відмовиться і їздитиме стільки, скільки треба. А інше командування нами просто «затуляло дірки», - розповідає іще один бойовий побратим військових Олег Г.
Декілька слів про «українську паперову армію»

Після повернення до Володимира-Волинського 51 ОМБ відправили додому «під чесне слово».

«Документів про відпустку не дали. Траплялись випадки, коли документи рвали на очах у солдат. Тобто, приїхавши у військову частину у рідному Володимирі-Волинському, ми здали зброю й на словах нас відпустили додому. Сказали, мовляв, зателефонують. Взяли номера телефонів та записали наші дані. Один раз до мене дзвонили. Я завжди був на зв’язку, бо мав дружину на восьмому місяці вагітності. І от я дізнаюсь, що знаходжусь у розшуку, тобто, у списках людей, які самовільно покинули військову частину. Але ніхто нам і словом не обмовився, що потрібно приїжджати та відмічатись», - продовжує наболілу тему Андрій У.

На це Андрій Х. додає, що військовим сказали не хвилюватись й їхати додому.
«А потім у розшуку півтори тисячі солдат, більшість із яких, напевно, й не знають, що знаходяться у розшуку і що на них, ймовірно, заведуть карні справи. Тобто, військові писали рапорти на відпустку, їх підписували, але жодних документів про те, що солдат іде у відпустку, ніхто не давав. І, якщо, борони Боже, з військовим щось трапиться й він, до прикладу, потрапить у лікарню, його зроблять дезертиром. До повного щастя ще й додадуть «самокаліцтво», - пояснює хлопець.

Бригаду розформували, аби знищити всі докази

Військові переконані, що 51 ОМБ розформували для того, аби знищити усі докази зрад і бездіяльності командування.

«Бригаду розформують, усі секретні і несекретні документи знищать. І усе, що було, вся правда, піде в нікуди», - в один голос запевняють волинські воїни.

Величезні проблеми мають військові з документами, що засвідчують їхню причетність до АТО.

«Спочатку дали довідки одного зразка, а потім сказали, що вони не годяться й дали інші. Постійно змінюють дати нашого перебування у зоні АТО. Вони забрехались і самі не знають, як викрутитись з цієї ситуації», - каже Андрій У., і усі співрозмовники дружно кивають головами, погоджуючись з побратимом.

Так чи інакше, тих, хто воював у гарячих точках, орошуючи власною кров'ю сторінки історії України, до сьогодні продовжують поливати брудом. Однак чи варто вірити тим, хто покинув солдат напризволяще на полі бою, не вважаючи за потрібне дати їм шанс врятуватися й вижити?
Форма проросійських військових формувань, яка потрапила до рук українських військових
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus