USD 24.3 24.45
  • USD 24.3 24.45
  • EUR 26.7 26.95
  • PLN 6 6.17

«Коли в очі зазирає смерть», - волинський герой про жахи «Іловайського котла»

Героями не народжуються – ними стають. Однак є такі люди, які всмоктують любов та турботу про рідну країну ще з молока матері. Саме до таких патріотів і належить хоробрий воїн-доброволець Сергій, більш відомий серед бойових побратимів за позивним Крук.

Не зважаючи на юний вік, уродженець Шацька Сергій, не роздумуючи, вирішив брати до рук зброю і ставати на захист Батьківщини. Так 21-річний боєць і потрапив до лав Добровольчого Українського Корпусу, де пліч-о-пліч, із такими ж як і він побратимами, захищав територіальну цілісність України.

Однак про те, що йде на війну, батькам не зізнався

«По новинах сказали, що нелюди знімають українські прапори, топчуть їх ногами, спалюють, а замість них вішають російські, тим самим зневажаючи наші національні символи. Переходять на сторону іншої країни, яка, чесно кажучи, нічого їм не дала. Біда у тім, що їм «розказали», добряче промили мізки, тому ці люди й пішли туди – на сторону Росії. І я вирішив не гаяти часу, адже потрібно було захищати країну від ворога. Зі мною були мої друзі. Одного із них, друга Білого, уже немає серед живих. Йому було лише 33 і він був батьком двох дітей. Він загинув дуже героїчно, забравши за собою кадирівця - інструктора із снайперської роботи», - з тугою у серці згадує страшні події Сергій.

Він зазначив, що протягом місяця перебував на блок-пості, а потім півтора тижні - в оточенні. Коли хлопчина поїхав у «гарячі точки», батькам сказав, буцімто його відправили на навчання на полігон під Луцьком.

Речі, що не могли забрати із собою - палили

«Отак і опинився під Іловайськом, де на той час базувалась частина 51 бригади. Наша команда була «приквартирована» до 40-го батальйону «Кривбас». Так от бійці батальйону «Кривбас» - дуже морально стійкі. Навіть, коли ми потрапили в оточення та вибирались з нього, ніхто не панікував. За день до того хотіли вибиратися з оточення групами по 8 чоловік, але дали команду «зверху», мовляв, почекайте, домовимось. Уже наступного дня ми почали збиратися. Ті речі, що не вмістились у машини, спалили. Їхали через Агрономічне, де й зустрілися з російськими військовими. Вони були налякані, бо нас було багато, а їх, порівняно, мало. За два-три кілометри почали по нас стріляти. Потім почала одна за одною «злітати в повітря» наша бронетехніка. Ми стріляли у відповідь. Біля мене вибухнув танк. Під час бою нашу колону «роздробили» на три частини. Людей з підбитої техніки ми підбирали автомобілем. Із самого початку в нашій машині було 8 чоловік, а потім їх назбирали аж 15. Дуже багато було поранених», - продовжує важкі спогади волинянин.
Я бачив, як виглядає смерть. Коли в очі бризнула кров, подумав, що це кінець

Колона із українськими військовими зупинилась, аби оговтатись та перегрупувати свої сили. Тоді до них й долучився один із командирів 51 ОМБ, уродженець Володимира-Волинського, смерть якого навіки закарбувалась у пам’яті Сергія.

«На вигляд цьому бійцю було від 40 до 50 років, точно не знаю. Ми їхали на «таблетці», однак він сказав, що поїдемо першими в останках колони, що залишилися. Ми поїхали попереду бронетехніки. Заїхали у таке місце, коли дорога нібито прорізала гірку. Це було хороше місце для засади, коли можна було стріляти з обох боків. От там нас і обстріляли. У нашої машини не було гальм, тож з гірки ми котилися, не в змозі пригальмувати. Почали свистіти кулі і я почув гучне «Ай!». Це вигукнув мій побратим і з 51 ОМБ. Я обернувся. Він лежав, схопившись рукою за груди. Лишенько, він був без бронежилета, лише в розгрузці. Ми разом з ним прикривали тил. Я був змушений відстрілюватись далі. Через 15 секунд я подивився на нього і побачив, що він сповзає по стіні. Пульсу перевіряти не було часу. Я підтягнув його, аби він не впав. Тільки знову хотів узятися за автомат, як побачив яскравий спалах зліва. Мені сказали, що це вибухівка поцілила у машину й здетонувала. Тоді я відчув пекельний біль над оком. В очі цвиркнула кров. Я одразу відхилився. Думаю, ну все, це – кінець. Але через 5 секунд відчув, що можу рухатись. Коли я нарешті зміг підняти очі, відразу подивився в очі свого побратима. Його погляд застиг. Він дивився у стелю, без жодної реакції на будь-які подразники. Він загинув», - опускає погляд вниз боєць Крук.

Однак потрібно було рятувати тих, хто залишився живим

Військові, які залишилися у живих, побачили, що дорогу перегородили гілками й на «таблетці» (медичній машині) там проїхати годі. Довелось вийти із машини і «розсипатись» - хто куди. Хлопці почули, як пролунала команда: «Відступаємо!».

Зі слів добровольця, воякам довелось йти навпростець через села та городи. Потім вони вийшли у чисте поле.

«Уявіть собі, рівна земля і ніде заховатися. Дійшли до якогось двору. На перший погляд, там не було жодної живої душі, аж дивимось – виходить чоловік із підвалу й запитує, хто ми такі», - каже Сергій.
Своєю чергою, й українські бійці поцікавились, хто він такий.

«Я за єдину Україну!», - відповів чоловік. «Тоді ми до тебе», - не розгубились бійці

«Родина цього чоловіка поділилась із нами своїми продуктами. Всього нас було 8 чоловік – троє із Правого Сектору, четверо із Збройних Сил України і один із розвідки. Східняки-патріоти й порадили нам скинути усе зайве – зброю, одяг, бронежилети й підказали, кудою безпечніше йти. Нелегкий шлях пролягав через річку. Задля власної ж безпеки довелось йти вночі. Там ми загубили двох бійців. А ще один впав на землю й сказав, що нікуди вже йти не може. Аж дивимось – йде колона військових. Але чи ворог це, чи наша армія – не видно. Між кожним стабільно відстань у два метри. Одягнені вони були у так звані «кікімори» - костюми для снайперів», - продовжує відчайдушний волинянин.

Однак щойно підозріла колона пройшла повз, через декілька метрів хоробрі хлопці знову відчули неладне, адже село, через яке вони йшли, було під владою сепаратистів.

«За ніч пройшли близько 10 кілометрів і дійшли до траси біля Комсомольська. У лісопосадці лягли трошки перепочити та зателефонували знайомим, аби дізнатися, які ж населені пункти наші, а які ні. Після цього ми пройшли ще 20 кілометрів полем. У більшості населених пунктів нас годували, пригощали молоком», - тішиться військовий.

Не можна сказати, що усі тамтешні мешканці – затяті патріоти України, але майже усі вони проти війни

«Прикрим є те, що багатьом із них далеко всеодно: бути з Україною, чи з Росією. Вони просто стомились від постійної стрілянини. Ми зустрічали старших людей і вони в один голос казали, що хочуть лише одного – аби їхнім дітям було де жити», - зауважив Сергій.

Уже біля Миколаївки українські військові зустріли ще одну колону військ. На щастя, хлопці помітили синьо-жовті прапори. З полегшенням на серці запустили сигнальну ракету й військові, зреагувавши на неї, підібрали стомлених бійців.

«Побратими із Правого Сектора чекали на нас неподалік від тієї колони. Переночували, помилися, поїли та обробили рани на базі нашої розвідки. І уже зранку поїхав додому, на Волинь. У лікарні мені зробили діагностику. У мене виявили широкомасштабні осколкові поранення обличчя, ока та області шиї. Із шиї мені дістали осколок», - розповідає доброволець, демонструючи на долоні чималенький шматок розірваного боєприпасу.
Однак, не зважаючи на біль від поранень, боєць запевняє, що щиро вірить у перемогу України
«Я вірю в перемогу України. Щиро вірю! Українцям варто менше боятися. А ще потрібно прибрати «щурів» з нашого командування. Усі завдання, що ми виконували під егідою Генштабу, постійно терпіли поразки. А от, коли ходили у «самоволку», завжди усе йшло, наче по маслу. Я знаю лише одне: якщо ти доброволець, ти повинен бути прикладом для усіх військових і не боятись наслідків боротьби за волю», - на прощання запевняє Сергій і щиро усміхається.

Його бойовому духу та незламному оптимізму можна лише позаздрити. Не секрет, що після того, як зазирнув у очі смерті, свідомість навіть затятого патріота може зламатися. Однак це - не про Сергія Крука.

«Будь ласка, напишіть, що я безмежно вдячний медичному персоналу із відділення щелепно-лицевої хірургії Волинської обласної клінічної лікарні. Це дуже турботливі та чуйні люди. Навіть і не сподівався на таке хороше ставлення», - гукає хлопець навздогін репортеру Інформаціного агентства Волинські Новини і знову усміхається.

Правду таки кажуть, що українці – сильна та вольова нація.

Підготувала Вікторія СЕМЕНЮК
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.