USD 24.6 24.8
  • USD 24.6 24.8
  • EUR 27.2 27.35
  • PLN 6.25 6.32

Не зброя воює, а дух - історія пораненого бійця з Волині

Свій вибір піти воювати за соборну Україну він не називає подвигом, він навіть пошепки не називає себе героєм. Йому не потрібно почесті і привілеї, надмірної уваги чи слави, хоча, хто як не він на це справді заслуговує. Про волинського кіборга на псевдо "Данте" розповідають у прес-службі батальйону ДУК.

Коли народжується в батьків син, вони не готують його до долі героя, не навчають чогось особливого, але життя складається так, що трапляються переломні події, які не залишають його байдужим і закидають далеко від домівки, за сотні кілометрів від рідного міста, туди, де точаться жорстокі бої, де небо стало чорним від диму, де свист куль замінили спів птахів, а за спалахами від мін не видно світанку…

З впевненістю можна сказати одне – не збіг обставин народжує нації героїв, таких як Павло на псевдо «Данте», один із бійців ДУКу.

Я прийшла (авт. - Божена Омелянчук) провідати Павла в військовому госпіталі, де йому зробили операцію по видаленню осколків. Мені прийшлось зачекати хлопця декілька хвилин в палаті, і тут неочікувано для мене боєць з усмішкою на обличчі і з костилями в руках зайшов у двері. Чомусь від таких людей тягне добротою, ну а очі, які ж у них світлі очі…Питань багато ставити не треба було, бо розповідь Павла сама по собі лилася з його вуст.

- Чим ти займався до того, як потрапив на Схід?

- В мене була хороша робота, я займався запчастинами до машин, навіть подальше життя пов'язував з цим бізнесом. Але посварився з друзями дитинства, і ми розійшлися по різних дорогах. Робота перестала бути перспективою майбутнього на тлі подій, які почали розгортатися в країні.

- Чому ти вирішив вступити до лав ДУКу?

- Оскільки в мене мама військова, то я давно хотів потрапити в воєнну сферу, але знав не з чуток, що творилося в нашій армії. Почув, що створюють новий батальйон «Фенікс» на основі 79 аеромобільної бригади, купив квиток на потяг, але до мене зателефонував знайомий, який раніше був в Нацгвардії і розповів, що з Ковеля будуть відправлятися хороші і надійні хлопці на чолі з Скіфом, Сергієм Дружиновичем.

Я здав квиток і поїхав з ними на тренувальну базу в Луцьк. Там ми пробули декілька днів і поїхали на Схід. Коли ми прибули на базу ДУКу, там панував певний хаос і розгубленість , адже на днях тоді розстріляли автобус із хлопцями з Правого Сектору. То атмосфера була не з приємних.

Через два дні Скіф з Устимом відбули в Піски, а я залишився з «дідами» - це старші за віком чоловіки з батальйону. Переді мною постало питання – чи варто мені залишатися тут, коли хлопці їдуть на передову. Але мені випала можливість навчитись керувати танком, адже танки в нас були трофейними, і комусь треба було вміти з ними справлятись. Я провів на тренуваннях 14 днів. Армійці зрозуміли, що хлопці з Правого хороші, і я відправився в Піски після того, як оволодів основами механізму танка. За 17 днів я був і наводчиком і механіком. Потім я поїхав додому на 10 днів.

- Що спонукало тебе повернутися назад?

- Я поставив собі за мету – побувати в Донецькому аеропорту. Коли приїхав на ротацію, хлопці відправлялись на чергування в аеропорт. В першу ж ніч я захворів, бо зробив помилку – на вдягався дуже тепло, в дорозі дуже спітнів і мене продуло. Декілька днів лікувався, але коли запитали, хто хоче на ротацію в аеропорт, я забув про хворобу і одразу ж погодився. Ми прибули туди в 11 вечора до нового терміналу і пробіжками дістались до старого, де перебували наші бійці. В 7 ранку вже почався обстріл. Коли ми сиділи в приміщенні, то побачили, що хтось пробирається до нас.

Це були люди з білими пов'язками на руках. Ми зв'язалися з комбатом 79-ї бригади, описали ситуацію, він сказав брати їх живцем. Після цих слів полетіли гранати. Розпочалася пожежа, чорний дим змусив нас відступати. Відійшли ті хлопці, які були без окулярів, й подекуди й балаклав. Коли прибула підмога з 79-ї, ми почали зачистку будівлі. За весь час утримування аеропорту, ворог ніколи не заходив в середину. Ми вигнали їх на перший поверх, коли зачищали термінал не було жодного 200-ого чи 300-ого.

Коли відбили наступ живої сили, виїхали їхні танки під прикриттям снайперів. Дехто з нас був без зброї, в тому числі і я, лише з повними кишенями гранат. Одному 19-річному хлопцеві снайпер поцілив у плече, його відкинуло аж до стіни, і він віддав мені свій автомат. Тоді пішли наші 200-оті і 300-оті…

До цього в нас було 5 трофейних РПГ, троє з них залишились у вогні. Я вирішив дістати їх. Коли забіг в одне із приміщень, наш боєць допомагав пораненому армійцеві. І тут я бачу спалах, стіна розвалюється , мене відносить на декілька метрів. Я відчув тепло в ногах. До цього моменту в мене було два джгута, одного я залишив 300-ому, а інший тріснув у мене в руках. Я озирнуся і побачив, що той боєць, який допомагав армійцеві стікає кров'ю, осколок потрапив йому в сонну артерію. Я кричу: «Док!», мене ніхто не чує, тоді я піднявся і якимось чином пробіг ще 15 метрів. Тоді лікар наклав мені джгута, але він не помітив, що біля коліна була ще одна рана, і мотузка на неї тиснула, через це мене дуже боліло, навіть знеболююче не допомагало. Пізніше мене перенесли в підвал, спустили кров, щоб нога не відмерла і після цього наш БТР вивіз мене під вогнем з місця бою. Привезли в Красноармійськ, в лікарні мене оглянули, «поковирялися» ще в ранах і тоді мене забрала наша швидка, яку прислали з Луцька. Ось таким чином я потрапив у цей госпіталь…

- А як ставляться до того, що ти робиш, твої батьки?

- Ну мої батьки розлучені, тато проживає в Росії, він телефонував до мене кілька раз, цікавився, чим займаюся, я розповів, що воюю, то він ще й здивований був, питав, на чиїй стороні. А мама мене розуміє, вона ж військова, як я розповідав раніше. Але все-таки, як будь-яка мама переживає дуже. Я взагалі не хотів, щоб вона мене тут бачила. Так як все затягнулося, то прийшлось розповісти самому про поранення, а то гірше було б, якби чужі люди донесли таку інформацію. Ну а друзі…? Друг в мене служив в 51-й бригаді, в нього осколки були в легенях і в обличчі, то його забрали на лікування в Литву. Пообіцяв, як приїде, дасть мені прочухана за те, що я поїхав воювати)

- Чи плануєш ти повертатись на буремний Схід України?

- Думаю, що так. Заради тих хлопців, які боролись зі мною пліч-о-пліч, і заради тих, які вже ніколи не повернуться додому, яких вже не має серед живих. Я в боргу перед волонтерами, які купили мені обладнання і амуніцію, я повинен довести, що вони допомагали мені не просто так, сумління мучитиме. А взагалі, я не знаю, що мені тут робити, по-скоріше би дістати решту осколків, бо на мене там чекають танки.

Такі люди, як Павло, є доказом того, що не зброя воює, а дух! То ж скільки цього незламного духу в нашого бійця? Думаю на нас усіх вистачить! Такими народжуються Герої Української Нації – добродушними, щирими, чесними, жертовними і справедливими, і хай вони мовчать про свої подвиги, за те ми про них не раз поговоримо!
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.